У всьому світі високо цінують косівську кераміку. Її кольори - коричневий, жовтий і зелений - на білому тлі відображають красу смерекової Гуцульщини. Становлення гуцульської кераміки проходило у XV ст. і розвивається донині. За цей тривалий період виробився своєрідний стиль і спосіб виготовлення, характерний лише для гуцульської кераміки. Свою назву вона отримала від місцевості зародження - міста Косів, Івано-Франківської області.

Ірина Цвілик біля авторської печі	Різноманітні вироби майстрині

Спочатку косівські гончарі виготовляли весь необхідний посуд (горщики, глечики, миски, горнятка), а наприкінці XVIII-початку XIX сторіч почала розвиватися декоративно-ужиткова кераміка. Почали виробляти підсвічники, тварин та кахлі для печі і камінів. Найдавніші косівські кахлі зберігаються у музеях Бухареста та Відня. Косівську кераміку оздоблювали стилізованими зображеннями квітів, дерев, тварин (коня, оленя, ведмедя, птахів), різноманітних людських типів (для прикладу, мисливця, вояка, музиканта), святих (найчастіше це були св. Юрій та св. Миколай). На кахлях змальовували цілі побутові сцени.

Вміння гончарити передавалося з покоління в покоління. Протягом сторіч у Косові народилися цілі династії. Найбільш відомими були династії Баранюків, Гавришів, Кошаків, Угринюків, Бахматюків. В наші дні однією з найвідоміших є династія Совіздранюків-Цвіликів. Відомою представницею династії є косівська майстриня, заслужений майстер народної творчості України Ірина Цвілик.

Кухлі до пива	Бочка

Родина Ірини Цвілик займається гуцульською керамікою ще з ХІХ сторіччя. В матері Ірини Василівни - Стефанії Заячук - було шестеро дітей. Своє вміння і спадковий талант вона передала двом донькам - пані Ірині і старшій на 4 роки Надії Вербівський. Четверо братів пані Ірини не перейняли родинну традицію і керамікою не цікавилися.

Тарілки	Підсвічник

Пані Ірина працює з керамікою зі шести років. Будучи маленькою, вона часто приходила до бабусі Павліни Цвілик. Бабуся працювала вдома з Косівським художнім комбінатом «Гуцульщина». І хоч не мала відповідної освіти, Павліна Цвілик була уродженою талановитою майстринею, яка своїм умінням не поступалася багатьом майстрам. Коли мала Ірина приходила в гості, бабця їй казала: «Ірко, бери шило в руки і роби насічку¹».

Чайник	Тарілка після першого випалу

«Відтоді я безперервно працюю з косівською керамікою, - розповідає Ірина Цвілик. - Коли мама вийшла з декрету і пішла працювати в керамічний цех Косівського художнього комбінату «Гуцульщина», я приходила до неї на роботу і допомагала розмальовувати. Змалку я придивлялася на квіточки, які малювала бабця, і добре їх копіювала. А ще в мене дуже гарно виходили кучері (керамічні листки). Мама завжди мені наказувала: «Ірко, коли прийдеш зі школи, прийди і допоможи намалювати кучері».

У 1966 році пані Ірина вступила в Косівське училище прикладного мистецтва. Але так склалося, що почала опановувати найдавніший вид декоративно-прикладного мистецтва - навчалася художній обробці дерева. Під час вступної кампанії після складання двох зі шести іспитів їхала велосипедом, впала з моста і сильно травмувалася. Чотири місяці пролежала в лікарні. Але керівництво училища, знаючи ім'я династії, запропонувало навчатися у додатково створеній групі з обробки дерева, де забракло вступників, з умовою, що переведеться на кераміку. Але майстрині в цій групі так сподобалось, що вона вже нікуди не переводилася. Її дипломною роботою було поєднання великої бондарної бочки і керамічних кухлів до пива. Після закінчення училища її скерували до Охтирки, Сумської області, на райпромкомбінат, де виготовляли бочки. Пропрацювала два роки і переїхала до Івано-Франківська. Вийшла заміж і пішла працювати в Івано-Франківське профтехучилище червонодеревщиків майстром виробничого навчання. Набрала групу і випустила її. Пригадує, що на відділенні різьби по дереву були гарні і здібні діти.

Ваза	Глечик-калач

У 1974 році майстриня повернулася у Косів і одразу пішла в керамічний цех Косівського художнього комбінату «Гуцульщина». Відтоді і дотепер там працює. Правда, після розпаду СРСР комбінат перестав існувати, але завдяки тодішньому голові Косівської регіональної організації Національної спілки художників України Іванові Кочержуку приміщення не знищили, а віддали під творчі майстерні. Тепер кожен працює на себе, сплачуючи оренду і комунальні послуги. Пані Ірина працює як майстер-керамік. У комбінаті ще з часів СРСР залишилися дві великі гончарні печі на газі, які використовують 10 косівських керамістів.

Покійний чоловік пані Ірини Іван Серьогін був родом з Донецька. За спеціальністю - спортсмен. Від мистецтва був далеким, але завдяки своїй наполегливості навчився виготовляти косівську кераміку - і гончарив до самої смерті. Робота з керамікою фізично складна, тому він часто приходив до пані Ірини в цех і допомагав їй. Потім почав придивлятися до роботи племінника і вирішив спробувати і собі. Спочатку поранив пальці, а нігті були обтесані до м'яса. Але поступово звик і почав відчувати глину, що є необхідним у гончарстві. Пані Ірина малювала форми на папері, а він їх виготовляв. Згодом його запросили в Косівську регіональну організацію Національної спілки художників України. Голова спілки Володимир Прядко, зараховуючи його до спілки, зазначив, що був здивований, що той зміг навчитися робити такі гарні, витончені роботи. Пані Ірина зберігає його вироби як пам'ять. Колись ці вироби припали до душі Вікторові Ющенку і він хотів їх купити, але пані Ірина відмовилася продавати.

Миски	Горщики-двійнята

Протягом свого трудового життя Ірина Цвілик створила незліченну кількість високомистецьких творів косівської кераміки: глечики, миски, полумиски, глечики, баклаги, свічники, скульптури, дитячі іграшки, кахлі до печі і камінів. Вироби Ірини Цвілик стали експонатами багатьох музеїв. Їх охоче замовляють міністри і депутати Верховної Ради України. Замовником виробів був також Віктор Ющенко, котрий бував у майстрині частим гостем. Він замовив кілька столових сервізів на 12 персон. В одному сервізі є 186 предметів. Також замовляв каміни і печі на бджолярську тематику. Цю роботу пані Ірина виконувала з покійною Євгенією Зарицькою. Вона розробляла малюнок, а пані Ірина то все розмальовувала рослинними, орнаментальними, анімалістичними малюнками.

Керамічні вироби Ірини Цвілик викликали захоплення і здобували визнання на численних виставках - як в Україні, так і за кордоном. Після завершення однієї з виставок у Києві рідний брат чоловіка Юлії Тимошенко придбав камін. Часто замовляють у майстрині вироби з-за кордону. Канадські українці замовляють різдвяні сервізи. До речі, косівська кераміка придатна для споживання їжі, оскільки її всередині поливають фритою.

Після смерті чоловіка пані Ірина працює спільно з племінниками, дітьми сестри Надії Вербівської - Оксаною Кабин і Олександром Вербівським. Олександр, здебільшого, виконує гончарні роботи за намальованими наперед формами, а пані Ірина з племінницею розмальовують.

«Загальний стан косівської кераміки не дуже втішний, - каже пані Ірина. - Дуже мало молодих людей беруться за кераміку. У мене троє дітей, і фактично ніхто не береться. Старший син - полковник ЗСУ. Він дуже гарно малює. Молодший син живе в Португалії, одружився з тамтешньої дівчиною. Коли був малим, то мав відчуття глини. Він брав глину і вмів передати характер собаки. Я дотепер зберігаю одну з його собачок. Має потяг до глини і його одинадцятирічна донька. Коли вона приїжджає з батьками в Косів, то бере глину і ліпить. Але ще є надія, що, може, візьметься донька. Вона раніше допомагала мені. В неї виходили дуже гарні, витончені вироби. Загалом, стан сумний. Молодших від мене майстрів не так багато. Щороку діти закінчують наш коледж, але ніхто не поповняє наші лави. Раніше у нас було дуже багато династій. Діти і внуки приходили і працювали. Зараз у нашому цеху десять керамістів. Усі - пенсіонери. І це дуже дивно, бо є великий попит. Здавалось би, що триває війна, і хто ж то буде брати. Можливо, в людей прокинулося почуття до українського».

__________

¹  Підкреслення (насікання) контурів