Рудницький Ярослав-Богдан Антонович - постать в історії України та світу величава, помітна, шанована. Український та канадський славіст, мовознавець, науковий, просвітницький, громадський діяч, літературознавець, фольклорист. Президент Української вільної академії наук. І це тільки науково-громадська його діяльність. Звісно, не вся.

Від редакції:

Жоден вигаданий Штірліц чи Джеймс Бонд не зрівняється з нею. Від пригод розвідниці на псевдо «Лілі Сова» стане дибки волосся у кожного, хто бодай краєм вуха чув, як жорстоко катували окупанти всіх, хто наважувався захистити Україну бодай у розмові. А вона вільно ходила по Донецьку - і саме завдяки їй українська артилерія влучала по російських «Градах», а не по мирних громадянах. Сподіваємося, українці всього світу ще матимуть шанс їй подякувати - а про її пригоди буде знято не одну кінострічку...

Від редакції:

Звичайні хлопці й дівчата, жінки й чоловіки - волею все ще не з'ясованих і не покараних вбивць вони стали Небесною Сотнею, Героями, що віддали своє життя за країну. Володимир Голоднюк - батько одного з цих Героїв...

Про друзів, що пішли у вічність, писати важко. Про друзів, які загинули на війні, захищаючи тебе і твою дитину, писати вдвічі важче. Мені пощастило, - я не просто знала його. Мені за честь було називати його другом.

У середу, 8 серпня 2018 року, в селі Гірське, Миколаївського району, що на Львівщині, відбулася дуже вагома культурно-мистецька подія - зустріч із професором Іваном Лучечком (США), Адріаною Лучечко (США) та владикою Богданом Дзюрахом УГКЦ (Україна).

Про видатного земляка лікаря-хірурга, професора Бориса Юрійовича Андрієвського - сина священика зі села Безсали, Лохвицького повіту, на Полтавщині, де проминули і мої дитячі та юнацькі роки.

Від редакції:

Українське суспільство ще не навчилося дякувати живим Героям - тим зовсім молодим юнакам і юнкам, котрі пройшли крізь пекло, і повернулися. Дякувати так легко і невимушено, як то роблять, для прикладу, у США.

Її звати Неоніла. Колись, як була маленькою, її кликали Нілею. Тепер її скроні вже сиві. І інакше, як пані Неоніла, її вже не називають.

Від редакції:

Вона пережила страшні тортури і смерть чоловіка - і не тільки не зламалася, а й продемонструвала зразок політичної рішучості, котрий є актуальним для світу й досі. «Мама написала українською, а я переклав німецькою заяву, що ми вважаємо, вбивцею не Сташинського, а Москву. Ми наполягали, що це - політична справа, політичне вбивство. Сташинський був кадебістом, простим виконавцем, солдатом, який мав виконати наказ»...