Нещодавно в Об'єднаних Арабських Еміратах відбулася четверта міжнародна зустріч скаутів всього світу. Побували на най і українські пластуни, які охоче дарували колегам значки-тризуби. Втім, якщо чесно, на зустрічі побував лише один представник українських скаутів, однак працював він за цілу команду, чи й навіть дві.

Здавалося б, навчання у Кембриджі - вершина мрій для кожного хоча б більш-менш амбітного розумника. Втім, студентське життя в цьому «елітному інтернаті» має цілу купу своїх особливостей. Вас звільнять від миття посуду, приготування їжі і застеляння ліжка. Єдине, що ви повинні робити - вчитися і думати. Однак ці дві речі від вас вимагатимуть зі страшенною прискіпливістю.

Український гуртожиток для більшості студентів - серйозне випробування, особливо якщо в кімнаті живе по 4-5 студентів, та ще й з різних курсів. В німецькому гуртожитку з цим легше: кожного студента забезпечують окремою кімнатою. Але свої «прибамбаси» є й там: дається взнаки «специфіка менталітетів». Отже, українські враження про німецьке студентське життя.

Ще не так давно поїздка за кордон для більшості студентів українських «провінційних» вузів вважалася чимось неймовірним. Тепер кожен більш-менш старанний студент може докласти деяких зусиль і таки перевірити: а чи дійсно в Амстердамі всі ходять «під кайфом»? Здебільшого саме в таких поїздках студенти і розуміють, що країна та її імідж - трошки різні речі. Наприклад, в Амстердамі найцікавіше - зовсім не «трава», а модні покази та виставки картин у церквах.

Продовження освіти у Польщі - досить популярна серед українських студентів справа. Користується попитом і польська аспірантура. Когось у ній приваблює стипендія, когось - умови життя, а кого й принципова різниця у ставленні польських та українських викладачів до студентів та колег. Про особливості «наукової міграції» до Польщі розповідає львів'янка Алла Богдан, яка навчається у докторантурі Католицького університету в Любліні.

Відзначати сто років з дня народження поета у міському парку гамірливою компанією і маленьким концертом - це піар, вечорниці чи все ж таки вшанування поета? Мабуть, таки останнє... 100-річчя від дня народження українського поета Богдана-Ігоря Антонича у Києві молодь відзначила фестивалем "Антонич-фест". Як виявилося, організувати невеличкий, але веселий фестиваль - не так вже й важко. Було б бажання.

Молодь - то такі нетерплячі істоти, яким ніяк на місці не всидиться. Так і хочеться десь помандрувати, а там випадковість за випадковістю - і вже доводиться змінювати не тільки місце навчання, а й громадянство. От так випадково і стала студентка з київської Політехніки американським солдатом-поліцейським. Ну а каліфорнійський вчитель математики так само абсолютно випадково став черкаським волейболістом...

Силу атмосфери звичайного університету отак відразу не вловиш, особливо коли в ньому вчишся. Зате ця сила добре помітна на відстані - якихось там 7 століть тому одного-двох студентів, котрі й до 30 років дожити не встигали, цілком вистачало, щоб перевернути хід історії з ніг на голову. Владислав Сікалов у "Дзеркалі тижня" вважає, що за останні 15 років університетський дух в Україні геть розвіявся. Однак, наскільки я пригадую, сім років тому той дух в університетах ще був. Втім, проблема, на яку вказує пан Сікалов, таки є....

Літо, спека і фінансова криза довели організаторів етнофестивалів до "емоційної втоми", дехто з них навіть погрожує кинути до біса ту неприбуткову справу. Натомість для молоді кілька днів на фестивалі в умовах згаданої кризи є гідною альтернативою закордонного відпочинку, а для декого може замінити навіть Чорне море. І тому реклама фестивалів, котрі таки встояли перед кризою, так і валить у розмовах на всіляких форумах, посиденьках та інших місцях скупчення "молодих і безтурботних". Бо хто ще має силу й натхнення заради кількох днів фесту тарабанитися ледь не автостопом майже через цілу країну...

З власного досвіду знаю: часу забагато буває тільки тоді, коли в житті не вистачає чогось цікавого. Того, на що цей весь час хочеться витратити відразу, гуртом і вроздріб. Однак саме такі надцікаві речі самі по собі приходять далеко не завжди. І чекати, поки вони до вас прийдуть, навряд чи варто: час - то така річ, яка може втекти безповоротно. І поки він не втік, варто було б визначитися, якими критеріями рахувати кожні 24 години на добу.