Якось так сталося, що останнім часом в світі панує теорія про те, що своя користь і чужа шкода - прямо пропорційні речі. Про те, що будь-яку річ потрібно робити взаємовигідною, кажуть тільки в церкві і на дуже дорогих надсучасних психологічних курсах. Всі решта сприймають як цілком закономірну річ те, що своя вигода завдає іншому шкоди. Цю панівну філософію можна було б терпіти, якби вона врешті-решт не вилізла боком людству у вигляді світової фінансової кризи. А це вже річ, котра безпардонно залізла в кишеню кожного, і в мою кишеню зокрема. Останнє проігнорувати не просто важко - неможливо... :)
Обернена пропорційність
Звичайно, найбільш красивим прикладом прямо-пропорційної практики є українська політика. Відразу помітно, що панове вважають: чим більше шкоди завдати опонентові - тим більше мені буде користі. І шкодять від щирого серця, не помічаючи, що в перспективі пропорція стає оберненою: чим більше комусь нашкодиш - тим менше тобі користі буде «на виході». У прикладі з політикою ця «дальня перспектива» не береться до уваги, не дуже її роздивишся. Особисто знаю кількох політиків, щоправда, «середнього ешелону», котрі вважають, що особисто їм їхнє «шкідництво» нічим не загрожує, навіть якщо країні чи їхньому місту буде вкрай кепсько. Вони, мовляв, завжди можуть «звалити» за кордон, і проблеми, котрі вони зараз створюють країні, їх не зачеплять.
При цьому панове не враховують, що через їхню персональну скупість ті гроші, котрі, приміром, не дійшли до модернізації аеропорту можуть вилізти боком в найгостріший момент, і літак просто банально може не злетіти... Про інші побічні ефекти зношених деталей літаків говорити не будемо - і так в новинах їх видно періодично.
Де там врахувати ще більшу перспективу - те, що Україна є все ж таки далеко не найменшою ланкою у ланцюзі світової економіки, котру, на даний момент «ковбасить» на повну силу. І якби принаймні в Україні кількість виробленого продукту відповідала апетитам і захцянкам її громадян, то й світовій економіці було б жити набагато легше.
А так поїде наш шановний політик, котрий свого часу гроші, котрі мали би йти на модернізацію підприємства та навчання кадрів, витратив собі на джипи, шмаття, алкоголь - і все то, між іншим, іноземного виробництва, тобто, чесно вивів гроші з країни - а там, за кордоном, халепа. І якби він своїй країні так активно не шкодив - та халепа могла би бути набагато меншою...
Хліб насущний
Ще більша халепа з цим принципом робиться в економіці. От, візьмімо для прикладу хліб.
Закупили трейдери купу українського зерна, завезли в порти, завантажили на кораблі... А тут їм квоти на експорт поставили. Зрозуміло, українські політики зробили це з найкращих міркувань, однак не про наших політиків зараз мова. Трейдери образилися, порахували збитки і - скинули зерно в воду. Що їм якийсь там мільярд збитків... Загалом на Заході, за даними Української аграрної асоціації, на сільське господарство ідуть дотації в розмірі... мільярд доларів щодня. Тож мільярдом більше, мільярдом менше...
А пішли б хоча б частина цих коштів на оплату праці людей, котрі б пояснили владі, що трейдері треба було «бити» не тоді, коли вони з зерном і кораблі, а тоді, коли вони це зерно скуповували за копійки. А якщо на ранній стадії процесу вхопити за руку не встигли - ну то вже краще зерно, продане за копійки, аніж те ж саме зерно, тільки на морському дні. Риби навряд чи цей подарунок оцінили, а от на світовому ринку, цілком можливо, продукти були б дешевшими - і українським громадянам, можливо, хоча б на дещицю легше було.
А ще ліпше було б, якби частина цих коштів пішла на інвестиції в сільське господарство - купа землі простоює, а людям їсти нема чого...
А тепер, як кажуть в одній старій передачі, увага, питання: чи всі чули про світову продовольчу кризу і про те, що в світі зараз голодує 800 млн людей?
А чи хто знає, що для того, щоб врятувати тих, хто вмирає від голоду, треба витратити якихось триста мільйонів доларів?
Але їх треба не заплатити своїм фермерам у вигляді дотацій, а просто віддати - закупити на них зерно, вважайте, «фінансово підтримати» не своїх громадян, котрі надають за то своїм урядам політичну підтримку, - а врятувати зовсім незнайомих африканців чи афганців, котрі може скажуть «дякую», а може й ні.
Зате ймовірність того, що серед цих нагодованих афганців виросте розумний, голодний і злий новий бен Ладен, котрий захоче помститися Заходу за голодні смерті своєї країни, є набагато нижчою. А відтак і західним громадянам, котрих так щедро підгодовують власні уряди, житиметься набагато спокійніше.... А менше буде дуже злих терористів - і на світових біржах в результаті менше паніки буде, відповідно, і в кишенях громадян гаманці себе почуватимуть впевненіше...
А якщо ще трошки підкинути грошей на навчання цих голодних чомусь корисному, щоб вони не зависли на гучку допомоги, а далі давали собі раду самі - то й взагалі було б чудово. А якщо би ще й прослідкувати, щоб ті гроші дійсно пішли на навчання, а не в кишені прихильників закордонного шмаття - то й взагалі було б супер. Загроза тероризму зменшилася б у рази, а коштів на вищесказане потрібно було б набагато менше, ніж на якийсь там шматок системи протиракетної оборони.
Взаємовигідно.
До речі, ще й якби Україна переорієнтувалася з експорту зброї на експорт зерна - було б просто супер-супер добре. Наш образ миролюбної країни взагалі обріс би німбом.
Перехід на особистості
Втім, що ми все про глобальне та й про глобальне. На рівні особистих стосунків все виглядає набагато цікавіше. Хоча б тому, що на державному рівні щось змінити важко, а на особистому - ось воно під руками, міняй, доки стане сили і натхнення.
Припустімо, ви наловчилися будувати стосунки так, що всю домашню роботу за вас виконує ваша друга половина. Ніби-то незле, але... Але чи справді варто тішитися? Навіть якщо ця половина все робить із задоволенням - по-перше, удвох ця справа йшла набагато цікавіше, оскільки «ніщо так не здружує колектив, як спільна праця на мою користь». По-друге, вдвох на всі справи пішло б мене часу - а цей час «друга половина» могла б витратити на свій відпочинок чи здоров'я. Що, своєю чергою, пішло б на користь її - а відтак і вашому - настрою. І врешті-решт, медитація у вигляді прибирання квартири чи готування їжі сама по собі може неабияк заспокоїти нерви і поліпшити душевний стан. Зрештою, ким би була Агата Крісті, якби не миття посуду?
І майте на увазі - ваше прагнення до взаємовигідних стосунків може сприйнятися іншою стороною зовсім не «на ура». Особливо якщо ця інша сторона раптом помилиться і сприйме вашу миролюбність як слабкість.
Та й зрештою - деяким половинам, наприклад, десь в глибині душі комфортніше тягнути воза за двох і мати привід пиляти іншу сторону, аніж втратити контроль і опинитися «на рівних». Однак «віз за двох» зазвичай шкодить здоров'ю і стосункам, що, в результаті теж приносить шкоду обом «половинкам». Тож з точки зору спільної користі, навіть якщо партнер впирається, ліпше трошки гаркнути - і таки взяти в свої руки якщо не половину, то хоча б третину возу.
Аналогічна ситуація може трапитися і в бізнесі.
«Всі ми - члени однієї людської родини й найкраща діяльність та, котра враховує інтереси всіх сторін. Ми повинні вигравати всі, відповідно в будь-якій взаємодії є сенс шукати можливість виграшу не тільки для себе, але й для іншої сторони.
Будь-який бізнесмен прекрасно усвідомлює, що бізнес не вважається сферою благодійності, і, «нагрівши» клієнта або партнера, можна колись дуже добре разово заробити. Однак платити доводиться за всі, і той, хто колись вибрав своїм принципом і стилем не співробітництво, а «кидалово», створює навколо себе такий же брехливий світ, рано або пізно зустрічається з відходом партнерів, зрадництвом друзів і відстороненням близьких... Розумний бізнесмен піклується не тільки про успіх свого бізнесу, а й про успіх свого життя в цілому.
Універсальний бізнесмен добре знає, скільки йому коштує війна і як його збагачує розумно побудована співпраця.
Однак все справедливо й навпаки: коли інша сторона шукає виграш тільки собі, універсальний бізнесмен шукає можливість одержати із цього й свою вигоду.
На цьому ґрунтується принцип ділового айкідо: на можливий або реальний удар у свою сторону універсальний бізнесмен уміє реагувати не відсіччю й відповідним нападом, а приєднанням і корекцією, у результаті чого енергія супротивника починає працювати на нього.
Однак неправильно думати, що принцип «виграв - виграв» є заклик до беззубої добродушності: не підкріплене силою гасло «Хлоп'ята, давайте жити дружно!» у твердому світі бізнесу викличе навіть не посмішку, а залізний оскал.»
Микола Козлов, «Філософія успіху»
Психолог рекомендує - якщо ваш партнер сприймає тільки мову сили - шукайте спільної мови саме в такий спосіб. Але потім - будуйте взаємовигідні стосунки. Так корисніше.
лист до редактора
версія для друку
