rss
06/16/2024
EN   UA

Час i Події

#2022-08

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Сторінка редактора \ Дорога незалежність

Мабуть, за всі роки з дня проголошення Незалежності ще не було жодного 24 серпня, яке б в країні зустрічали з такими піднесеними емоціями. Навіть коса Тузла - і та так не підвищила цінність незалежності держави, як то зробили події в Тбілісі. Цікаво, що українське населення віком до 20 років переважною більшість впевнені, що Україні відстояти свою незалежність не завадить ніщо - ні недолугість чиновників, ні негаразди в армії, ні всі решта тому подібних магнітних збурень. Втім, і по той і по той бік океану вже зрозуміли: незалежність - чи то державна, чи то персональна - річ дорога, за неї треба платити, а інколи навіть і боротися.

 

Голос соціології

Опитування до дня незалежності одному з соціологічних агентств замовила газета «Дзеркало тижня». Оце от опитування і виявило, що майже половина громадян віком 18-19 років вважають, що Україна зможе відстояти свою незалежність будь-яким чином. Цікаво, що тієї ж думки дотримується майже такий само відсоток опитуваних віком... від 60 років. Решта ж - від 20 до 60 - виявляють трошки менше оптимізму, але тільки трошки менше.

Один мій знайомий розповідав, що днями в Криму в громадському транспорті підслухав розмову «старого з малим». Юнак років 20 з жіночкою років 60 обговорювали події в Грузії. Юнак балакав ламаною російською, явно турист десь із Західної України, видно було, що докладав всіх зусиль, щоб не образити поважну російськомовну кримську пані. І тут пані в розпал суперечки заявляє: «Росії наплювати на простих громадян, тим паче українських, її цікавлять лише власні інтереси, і для нас вона швидше небезпека, ніж захисник». Співрозмовник був дещо спантеличений таким несподіваним збігом точок зору, однак зміну поглядів простих громадян (а врахуйте, що розмова відбувалася в Криму, який вважався «оплотом громадян з явною симпатією до РФ») цей випадок ілюструє надзвичайно яскраво.

Втім, чиновники - ті самі, недолугість яких, на думку 45% відсотків громадян, може завадити повноцінно відстоювати незалежність, намагаються народ всіляко переконати, що запорукою незалежності є не єдність громади, а особа головнокомандуючого. Деякі аналітики висловлюють підозру, що ще до 2009 року Віктора Андрійовича змусять їздити в танку і ловити рибу разом з «морськими котиками». На літаках, якщо хто не знає, Андрійович вже літав.

І тим не менш, Президентові Віктору Ющенку як Верховному головнокомандувачу «довіряють» - 22,2%; «не довіряють» - 71,5%, переважна більшість. До того ж, у «головнокомандуючих спробах» молоді сумніваються більше. В недовірі Ющенку зізналися 70,3% 60-річних і 73,4% з числа тих, кому від 20 до 29-ти, кажуть соціологи.

«На тлі парадів, навчань, нагород, перейменування частин Ющенко може заграти іншими барвами. Правда, ідеологи другого терміну не врахували, що під час підсвічування нового образу можуть перегоріти не те що лампочки, а й мережі», - коментує результати опитування Юлія Мостова.

Тим не менш, влада для «підсвітки» докладає купу зусиль і грошей. Зокрема, на проведення військового параду на Майдані незалежності у Києві було витрачено 70 мільйонів гривень - і, що цікаво, міністр оборони Юрій Єхануров чітко пояснити не може, на що саме були витрачені ці гроші. Однак військові літаки над Київською областю літали цілий тиждень перед парадом. Що вам сказати, коли над вами на «брєющєм польотє» пролітає величенький військовий літак, та ще й з двома меншими збоку, і ви спокійно (або з деякою нервозністю), незважаючи на ваш поганий зір, можете розгледіти, що там у цього літака «на пузі» робиться, відчуття виникає двояке.

В мене, наприклад, відразу виникають згадки про львівський Скнилів, і про те, як під час подібного «параду» Су-27 обірвав життя понад семи десяткам глядачів. І відразу за цим постає питання: хто дозволив військовим літакам пролітати на непристойно низькій висоті над населеними пунктами? Тим паче, що небезпечні прецеденти вже були, навіть якщо не брати до уваги Скнилів - військові вертольоти в Україні падають просто з вражаючою періодичністю. І, що характерно, Верховному головномандувачеві за це навіть не соромно. Зрозуміло, пілоти тренуються, але, як казав герой відомого фільму, «тренуйся ліпше на котах», тобто, над безлюдною місцевістю як мінімум.

У мешканців Київської області після споглядання цієї «вражаючої потужності» майже прямо над головою асоціації виникають дещо інші. Дехто собі прикидає, скільки грошей пішло як мінімум на бензин (про 70 млн знають здебільшого журналісти, або ж дуже прискіпливі платники податку, яких в Україні не так вже й багато). А після цього згадують про затоплену Західну Україну, в якій людям, котрі втратили всю господарку і не мають де жити, держава пропонує компенсувати збитки особистими зустрічами з тим же ж таки невтомним Віктором Андрійовичем і аж цілою тисячею гривень грошей (приблизно 200 доларів). І відразу після цього виникає ціла купа думок на тему: і куди ця людина витрачає гроші платників податків, і чим вона віддячує тим платникам, коли останні потрапляють в халепу?

Одно слово, що-що, а податкову свідомість частини молодих громадян ці польоти піднімають досить непогано. А ще у частини громадян ці польоти піднімають рівень геополітичної свідомості. Бо, окрім всього згаданого, викликають асоціації ще й з Грузією, де такі от літаки над головами скидали бомби...

Таким чином, 22 літаки і 8 гелікоптерів, ще до свого прольоту над Хрещатиком неабияк посприяли підвищенню рівня громадської свідомості. Щоправда, навряд чи це було саме тим результатом, котрий був потрібен українським чиновникам.

 

Майже грузинські мотиви

Події в Грузії неабияк розворушили українських громадян і змусили вже вдруге - після подій на Тузлі, коли Росія з Україною не могли поділити шматок суші - задуматися про сенс і ціну незалежності. Якщо тоді ще була частина романтиків, котрі сподівалися, що у випадку чого міжнародна спільнота захистить Україну від східного сусіда, то цього разу романтиків майже не лишилося. Виросли не лише підозри, що захист, який було обіцяно Україні за відмову від ядерної зброї, може виявитися мильною бульбашкою, -- зросла ще й кількість думок про те, чи не відновити б країні знову ядерну валізку...

Зрозуміло ядерна зброя - це вже крайнощі, однак дедалі очевиднішим стає інше: сподіватися в цьому світі варто лише на себе, а для того, щоб бути незалежним треба працювати і вміти вирішувати свою долю самому. Ці речі цілком зрозумілі для тих, хто спробував стати незалежним у п'ятнадцять-вісімнадцять років. Однак на державному і суспільному рівні ця золота істина стає зрозумілою тільки зараз. Ні Захід, ні Росія не прийдуть і не стануть будувати в Україні процвітаючу державу. Для того, щоб незалежність була успішною і комфортною, потрібно багато трудитися, однак іншого виходу нема. Ігнорувати інші держави не можна, однак і надмірно сподіватися на них теж не варто.

Ніхто не прийде і не буде «шикувати на підвіконні» українських чиновників чи працювати на благо української держави. І хоча, зрозуміло, було б краще, якби це розуміння прийшло на перше, чи хоча б на друге 24 серпня після проголошення Незалежності, було б краще. Однак і так - то вже досить незле...

Разом з тим, дії грузинської влади - зокрема, проведення успішної інформаційної кампанії на Заході, теж змусили задуматися. Якщо багато що в цьому житті залежить від вже згаданих державних чиновників, які цілком можуть бути недолугими, то «інформаційна кампанія» на подвійну користь - і свою, і країни - цілком посильна річ майже для кожного. Показати себе і свій народ так, щоб можна було пишатися - цілком реальне завдання. Для цього досить робити добре свою справу - і контактувати не лише з сусідами по під'їзду. За теперішнього рівня технічних можливостей - цілковита дрібниця. Звісно, тільки тоді, коли тобі подобається те, чим ти займаєшся.

От, наприклад, знайома нашим читачам письменниця Яна Дубинянська «відкрила Україну» для широкої американської аудиторії, котра захоплюється фантастикою.

Її оповідання «Баржа над чорною водою» нещодавно було опубліковано в американському журналі Infinitive Matrix.

Прочитати оповідання можна тут: http://www.infinitematrix.net/stories/shorts/barge-over-black-water.html

 

«У квітні 2006-го, коли Україна приймала європейський фестиваль фантастики - Єврокон, до Києва приїжджала відома письменниця і редакторка з США Ейлін Ганн. Вона розповіла багато цікавого про фантастику в Штатах (див. мій матеріал у «Дзеркалі тижня» «Фантастичні шанси на відкриття Америки»). Ейлін - головний редактор мережевого журналу Infinitive Matrix. Він виходить неперіодично, але кожен номер є подією в американській фантастиці. Відбір текстів там дуже суворий.

Я вирішила запропонувати їм своє оповідання «Баржа над чорною водою» - адже там і кохання, і містика-саспенс, і досить струнка фантастична концепція, і людські почуття й трагедії, і українські реалії. Та, звісно, про те, щоб в Америці його прочитали українською чи російською, і мови бути не могло. Надсилати оповідання на розгляд редактора треба вже в перекладі. При цьому поширена думка, що добре перекласти художній текст може тільки автентичний носій мови, тобто американець, до того ж професійний перекладач.

Так от, над цією публікацією попрацювали троє людей. Ну, зі мною все зрозуміло. Переклала оповідання Світлана Шурма, аспірантка Київського національного лінгвістичного інституту. Звісно, вона не є носієм мови, але знає її дуже добре, і що найголовніше, справді творчо і зацікавлено підійшла до роботи, радилася зі мною, ставила запитання. Тоді я відправила текст Ейлін Ганн, і мені прийшов від неї лист на дві сторінки із редакторськими зауваженнями і побажаннями! Мало хто з наших редакторів отак працює. І ми зі Світланою знову сиділи в кав'ярні, радилися, вносили зміни... До речі, Ейлін Ганн дуже високо оцінила якість перекладу.

Цікаво, що Ейлін запропонувала мені трохи змінити текст задля кращого сприйняття американськими читачами. Якщо в оригіналі дія «Баржі...» відбувається на річці без назви, а героїня, з погляду якої йде оповідь, не має імені, весь час «вона», то в англійському перекладі мене попросили це конкретизувати. Річка - Дніпро, героїня - Марина. Американцям так зрозуміліше. А анотація оповідання в журналі така: Love and obsession in Kyiv» -- розповідає Яна.

Ще кілька оповідань - і Україна таки буде не лише країною Помаранчевої революції, а й країною чудової фантастики. Бо фантастика і справді чудова, як ви вже могли переконатися :)

Інша моя знайома живе і працює в Монако, і щоразу мусить не лише відкривати Україну всім тамтешнім знаменитостям, а ще й демонструвати, що українські дівчата бувають не лише красивими, а й розумними. За останні роки на Блакитному узбережжі імідж України - і Східної Європи загалом - «розбудовували» скільки довгоногих дівчат з непропорційно великими апетитами, що тепер його доводиться відбілювати по краплі.

Зате ця справа цілком посильна для кожного українця, незалежно від місця проживання.

P.S. Редакція «Молодіжного перехрестя» щиро вітає всіх читачів із Днем Незалежності України! Бажаємо Вам натхнення і успіхів у всіх ваших справах, адже, як казав Карел Чапек, кожна справа - то є національний скарб.

Проблема адронного коллайдера і цвіт нації

За крок від мрії. Пам’яті Легіонера

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - Dropshipping suppliers