Стан освіти в Україні стає все менш задовільним. І рiч не тільки в тiм, що Україна не позбулася наслідків у вигляді безпритульності дітей, соціально напружених сімей, бідності, безробіття. Рівень розвитку дітей, яких ми вважаємо безпроблемними, абсолютно недостатній. Знання можна отримати, розвинути певні здібності, але ці здібності у багатьох випадках залишаються в зародковому стані. Випускник дев'ятого класу не може розв'язати простенької стандартної задачі на наповнювання басейна водою з двох труб не тому, що він цього не вчив, а тому, що він не навчився уявляти, що відбувається в дійсності, що стоїть за цими цифрами. Виходячи зі школи, значна частина учнів цьому так і не навчилася. Для них реальне життя і його математичне моделювання не перетинаються. А без цього комп'ютер перетворюється на величезну Інтернет-підказку, а не на робочий інструмент творчої діяльності. Отримавши недостовірний результат, учень не шукає помилку, а цілком серйозно вважає, що все зроблено правильно. Найцінніший дар людини - уява - залишається майже непробудженим. Причому уява не як безплідне фантазування, а як постійний контроль відповідності отриманої інформації реаліям життя.

З дитинства людина призвичаюється до простих рішень за типом реклами, бойовика, чергового шлягеру, мильного серіалу. Ми вже починаємо відчувати засилля спримітизованих виконавців, а що буде далі? Можна зрозуміти, що такими людьми і легше керувати, і через їхнє посередництво легше проводити необхідні бюрократам рішення. Але тоді треба звикнути, що це призводить і до таких наслідків як катастрофи, відсутність моральних засад, нерозуміння впливу результатів власних дій на суспільство. Як приклад - крадіжки кольорових металів енергообладнання або дозволи від імені держави на різні "Селенги", "Хопри", які забрали гроші, що могли б працювати на Україну, а головне, підірвали довіру до всіх фінансових закладів.

Але відірвімося від фінансово-політичних питань, бо там є багато додаткових чинників, з якими швидко не розібратися, і повернімося до проблем освіти. В умовах, коли не вистачає коштів на елементарні засоби виживання, на освіті намагаються зекономити. Але в сучасних умовах освіта стає більш витратною, а спроби здешевлення найближчим часом обернуться величезними збитками.

Років шість-сім тому, коли я аналізував психологічне підгрунтя дитячої злочинності, довелося зробити висновок, що поступово суспільство розколюється на дві частини - тих, хто причетний до злочинів, і тих, хто цих перших ловить, засуджує, перевиховує, утримує у в'язницях. Тих, хто працює, стає все менше. Швидкість цього руху в різні моменти змінюється, але напрямок поки що залишається незмінним.

Уже було сказано про вплив телевізора, який усе частіше замінює матір і батька, радника і вчителя. Телешоу і телевидовища все менше стають схожими на ці телеімпрези.

Отже, у сучасному світі постає низка питань, пов'язаних із вихованням і соціалізацією молодi, роз'яснюванням взаємозв'язків у суспільстві, розвитком кожної людини як соціально зрілої, найбільш пристосованої до умов сучасної цивілізації, внутрішньо захищеної від негативного впливу телебачення, вулиці, "зони" тощо.

Хто ж може виконати ці завдання? Може, сам телевізор, бюрократичний апарат чи офіційне судочинство, стикаючись із яким пересічний громадянин найчастіше, як апостол Павло, втрачає надію на Закон?

Залишається тільки школа, як узагальнення установ освітянсько-виховного напрямку. Сьогодні ведуться розмови про реформи, про підготовку спеціалістів необхідного профілю, але дуже мало звертається уваги на виховну діяльність і зовсім забули про потужний вплив через школу на батьків, тобто на все суспільство.

Приниження вчителя, здешевлення школи збільшує витрати в інших галузях у десятки разів. Якість освіти, не кажучи про виховання, знижується, а для вуалювання цього вводяться рейтинги, багатобальні системи й інше. Принципово це призведе до зростання конфліктності, звернення до судів, з чим уже стикаються США (згадайте полеміку Буша і Гора з проблем освіти). Не за горами випадки, коли реальні знання будуть майже відсутні, але рейтинг буде високий за рахунок куплених письмових робіт, рефератів і под. При розгляді ж такого конфлікту в суді вчитель має мало шансів на "перемогу", а тому йому треба "здаватися" заздалегідь. До цього ж додається "проблема вулиці". Як тільки вимоги вчителів зростають хоча б до найнижчого рівня норми, виникає ситуація, коли певна частина учнів з ними не справляється. Що тоді робити? Другорічництво себе не виправдовує, додаткові заняття неефективні, розділення на "інтелектуальні рівні" викликає спротив суспільства, "відсіювання" зустрічає потужний вигук: "А що з ними робити, викинути на вулицю? Там і так багато!". І вчитель роздирається між обов'язками освітянина й міліціонера, причому друга роль стає все суттєвішою. І до школи здебільшого ставляться як до такого собі філіалу "дитячої кімнати міліції", перебуваючи в якій діти відвертаються від злочинності. Але вже є випадки, коли злочинність у вигляді розповсюдження наркотиків, перепродажу краденого приходить у школи.

Освіта, що функціонує нормально, може вирішити багато проблем суспільства, але сьогодні сама освіта має величезну кількість проблем. Тому суспільство повинно вирішити проблеми освіти для свого власного розвитку, і першим кроком є усвідомлення ролі освіти, необхідності її реформування і розвитку, тих проблем, які вона має. Необхідно, щоб і Верховна Рада ставилася до цих питань не як до другорядних (кількість членів комітету ВР з питань освіти та науки одна з найменших, бо тут не крутяться великі кошти й привілеї), але як до таких, з яких починаються всі інші й від яких залежить гуманістичний підхід до вирішення проблем суспільства.