У гуртожитку не існує поняття "особисте життя", тому, що тонкі стіни і нашорошені вуха перетворюють твоє особисте життя на найзахопливіший серіал на загальнодоступному каналі. Тут 9 годин вечора - як 12 година дня, коли за кожним твоїм вчинком слідкує ще чийсь уважний погляд. І було б півбіди, якби це була людина, яку хоч краплю хвилює твоя доля.

Тут звичним явищем є рейд по кімнатах о 6 ранку з метою перевірки моральних засад вихованців. Досьє на кожну людину складається у суворій відповідності з власними уявленнями про мораль. Таким чином, твоя трагедія у чийомусь хтивому мозку стає банальною прозою шльондри. І за кожної нагоди оприлюднюється.

Тут кожна адміністративна особа страждає на манію величі. Комендант, яка уявляє себе господинею дев'ятиповерхового будинку, забороняє телевізійні зйомки і викидає на вулицю тих мешканців, які їй не вгодили. А її зворушлива турбота про чистоту і добробут відправляє у сміттєпровід все, що "погано" лежить. Вічно п'яні вахтери бачать себе богами у квітучому палісаднику розпусти і аморальності. І в ім'я спасіння зеленої душі зачитують схвильованим батькам на далекому кінці дроту нові темні сторінки життя їхніх раніше хороших діточок. Батьки ковтають валідол, діти виношують думки при насилля.

Запізнення на півгодини після закриття о 24.00 карається однаковим за часом стоянням під дверима. Будь-яка захисна реакція твоєї людської гідності ретельно і з орфографічними помилками записується на клаптику паперу для надання начальству як неспростовний доказ собачої відданості і пильності. Система інформування влади працює тут з такою швидкістю, що проти волі починаєш підозрювати найближчих сусідів та друзів.

Кожен ранок неодмінно розпочинається "тихою" розмовою прибиральниць у коридорі про вміст ємності для сміття, про стан умивальників і унітазу, і, нарешті, про майбутнє пропаще життя "цих триклятих студентів". Головне, що це повторюється кожен ранок під акомпанемент грюкання дверей, брязкання відер і невигадливі, але дуже голосні мелодії радіо.

А ще гуртожиток - це місце, де молоді люди утверджуються у праві називатися людьми, оскільки у жахливій суміші думок, статей і діалектів вони вчаться великому мистецтву компромісу, терпіння, вчаться любити людей. Тут рідко жаліються на долю. Все, чого хочуть ці студенти - це поваги їх людської гідності. Вони нічим не відрізняються від інших. І у них також є своя домівка. Тільки вона надто далеко від університету...

Звісно, на все це можна дивитися набагато простіше: звичайний конфлікт між старою (мертвою!) системою і новим поколінням. "Маленька" людина, яка дорвалась до влади, перевищення службових повноважень у ім'я сумнівних цілей, закони, які діють у одному напрямку, - наші люди навчились сприймати все це майже філософськи. Здається, коло не розірвати... Що ж, п'ять років "таборів" наприкінці ХХ століття не дозволять їм зачахнути і у ХХІ столітті...

Своїми враженнями про життя у гуртожитку діляться студенти київських ВНЗ.

Тетяна, Київський національний економічний університет, ІІ курс:

- Кому може подобатись життя у гуртожитку? Тим більше у такому, як у нас. Ліфт не працює, немає душу, вода гаряча - тільки взимку. "Меблі" в кімнату стягували з усіх поверхів, щось купували, щось привозили з дому, тому що у кімнаті, окрім залізних ліжок, більше нічого не було. На будь-яке наше обурення у коменданта є "залізна відмазка": а що ви за 2 гривні в місяць хотіли?

Марина, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, IV курс:

- Звідси нормальними не йдуть. У багатьох моїх знайомих, та й у мене також, за ці роки розвинулись різноманітні фобії, з якими вже час звертатися до психотерапевтів. Я, наприклад, після одного неприємного інциденту в душі не можу спокійно вмиватися де б то не було. Мені весь час здається, що зараз хтось з'явиться у мене за спиною. Що ж стосується побутових умов - всюди, певно, те саме. Несправна сантехніка, у кухні і туалеті майже завжди немає світла, душ у підвалі.

А ще до нас приходили наркомани - колотися. Словом, вражень вистачає.

Андрій, Київський національний технічний університет, ІІІ курс:

- Гуртожиток - це один із механізмів приниження людини, вигаданий радянською владою. Що більше людей у одному місці - то легше слідкувати за усіма, легше керувати, легше вселяти страх і ненависть одне до одного. На Заході студенти, як правило, винаймають квартиру, тому що проживання у гуртожитку коштує не набагато дешевше. Та і "гуртожитком" у них називають те, що у нас "готелем".

Мирослав Попович, філософ, член-кореспондент НАН України:

- Прочитавши матеріал Наталії Трохимової, я був вражений дисонансом між нинішньою ситуацією і моїми спогадами. Я прожив у гуртожитках всі свої студентські роки і частину аспірантських. Це дійсно найкращі спогади молодості. Можливо, ця моя реакція дуже нагадує пенсіонерське незадоволення "сучасною молоддю". Та чи хочу я повторити "досвід гуртожитку"? У жодному випадку. Я звик жити власним життям. Навіть за кращих умов, які я бачив гуртожитках Заходу, я надав би перевагу власному куткові.

Чому ж я все-таки не відчував "пекла гуртожитку"? Звісно, ми приїжджали з провінції, де були ще гірші умови. У гуртожитку на вулиці Просвіти взагалі не було душу. Ми милися у Солом'янській бані, там-таки "нелегально" прали білизну. Але контраст між нинішніми середніми умовами і гуртожитками збільшився катастрофічно. Стосовно прозорості особистого життя, доносів і диктату колективу, то у ті часи ми це відчували більше у групі і на курсі, аніж у гуртожитку. У мене "гуртожитківська солідарність" залишила хорошу пам'ять.

Сергій Романюк, голова Асоціації студентських профспілкових організацій Києва:

- За даними Міністерства освіти України, у 49 київських ВНЗ навчається близько 170 тис. студентів. З них половина - іногородні і мешкають переважно у гуртожитках. Кількість гуртожитків і кількість студентів, які у них мешкають, невідома.

Дійсно, стан гуртожитків нині жахливий. Протягом останніх шести років фінансування освіти здійснюється у розмірі 70% від потреби на виплату зарплати і стипендій. На поточні ж і капітальні ремонти, а також капітальне будівництво кошти з бюджету не виділялись взагалі. А ті копійки, які заробляють самі вищі навчальні заклади, йдуть, знов-таки, на погашення заборгованостей по зарплаті і стипендіях.

Ми піднімали питання про вартість проживання у гуртожитку. Кабінет Міністрів розробляв положення, що максимальну місячну оплату слід прив'язати до мінімальної заробітної платні. А ми передбачали, щоб прив'язати її до мінімальної стипендії.

Щоправда, поки що все це на папері. Днями ми підготували листа до адміністрації Президента з проханням вплинути на дану ситуацію, тому що ті доручення, які Президент дав Кабінету Міністрів та міністерствам, по суті, не виконуються.

Що стосується виховного процесу і стосунків між студентством та викладацьким апаратом, то - що тут сказати? Суспільство наше розвивається зараз у якомусь незрозумілому напрямку, якщо не сказати - деградує. Учителі, викладачі, завідувачі по декілька місяців не одержують зарплату, а якщо й одержують, то мізерну. У таких умовах говорити про якусь повагу дуже важко. Це загальнодержавна проблема, і я не знаю, як її вирішити.

Раніше у ВНЗ діяли так звані студентські ради, які мали такі повноваження, що завідувач гуртожитка до студента майже не звертався. Він працював з головою студради і турбувався про забезпечення гуртожитку найнеобхіднішим. Зі студентами працювали студентські ради, тобто такі ж студенти. Це значно полегшувало і спілкування, і розуміння. Пізніше такі ради з чиєїсь "легкої руки" у більшості ВНЗ припинили свою діяльність і нині функціонують тільки у деяких (Національний аграрний університет, Педагогічний університет ім. Драгоманова). Студради щезли, а проблеми - ні. Їх стало більше.

Володимир Степаненко, начальник відділу Головного управління соціального розвитку і фінансового контролю Міністерства освіти України:

- Скільки студентів мешкає у гуртожитках, скільки є самих гуртожитків - ці питання сьогодні у міністерстві ніхто не веде. Я займався цим у радянські часи (тоді у міністерстві був відділ побуту). Сьогодні близько 70% гуртожитків потребують термінового капремонту. Тепер проблеми гуртожитків знаходяться цілком у віданні адміністрацій ВНЗ, і все залежить від них і від адміністрацій студмістечок та гуртожитків. Там, де керівництво ВНЗ займається цими проблемами, ситуація відносно нормальна. У якості позитивного прикладу я би навів гуртожитки Педуніверситету імені Драгоманова, а негативного - гуртожитки Національного університету імені Тараса Шевченка. Що стосується програми "Гуртожиток", яка розробляється міністерством, то мені відомо тільки, що зараз вона знаходиться у підвішеному стані. Її перспективи неясні.