Сьогодні в суспільстві все більшої соціальної ваги набирають цивільні шлюби, тобто фактичні сімейні відносини між чоловіком та жінкою. Чинне законодавство України передбачає також поняття фіктивного шлюбу, тобто шлюбу між чоловіком та жінкою, зареєстрованого у встановленому порядку, але такого, що не має на меті створення фактичних сімейних відносин.

Повертаючись до цивільного шлюбу, слід відмітити, що сімейні відносини плануються та прогнозуються таким шлюбом, і в цьому його принципова відмінність від фіктивного.

Розмовляючи про специфіку психології сімейних союзів, неможливо залишити поза увагою наявність в будь-якому суспільстві індивідів, що стоять на позиціях аморальності будь-яких нетрадиційних змін, що стосуються сім'ї, як то подружні зради, гомосексуальні сімейні пари, а іноді на один рівень із ними ставиться й цивільний шлюб. Простіше кажучи, прихильники традиційної моралі не прагнуть прийняти на віру необхідність і цілковиту моральність фактичних шлюбів відносно законних (та церковних) навіть сьогодні, коли на державному рівні в багатьох країнах відмінності між ними вже стерті. Такі явища не нові. Cлід згадати також, що дошлюбні статеві стосунки дівчини завжди засуджувались, а на подібні зв'язки у хлопців, як, до речі, і на післяшлюбні "ходіння наліво", в багатьох випадках "дивились крізь пальці". Звісно, цивільний шлюб можна називати "генеральною репетицією" перед шлюбом. Такий союз засновується виключно на взаємному коханні та довірі. В той же час, якщо повірити в те, що чоловіка такий варіант цілком влаштовує, ще можна, то в апатію нашої жінки чи дівчини до законного шлюбу - ніколи!

Давайте розберемось, чи правильною є сама назва поняття - цивільний шлюб? Тривалий час це поняття не мало нічого спільного із фактичними сімейними відносинами, незареєстрованими необхідним чином. Просто існувало дві форми шлюбу - цивільний та церковний, тобто шлюб, що є законним для держави та шлюб, що є законним для церкви. До революції 1917 року обов'язковою умовою законного шлюбу була його церковна "реєстрація". На підставі Декрету РадНарКому України, виданого 20 лютого 1919 року, законним визнавався лише шлюб, зареєстрований в державних органах, а церковний шлюб більше ні до яких юридичних наслідків не призводив. Таким чином, розглядуваному поняттю більш підходить назва "фактичного шлюбу", аніж цивільного, тобто шлюбу, що не визнаний ані церквою, ані державою. Втім, остання всіма методами підтримує і без того ламкий інститут сім'ї в нашій країні, і Сімейним кодексом від 10 січня 2002 року фактичний шлюб, як стверджує велика кількість юристів, був прирівняний до цивільного. До речі, стаття 74 Сімейного кодексу розставила всі крапки над "І" у ставленні законодавця до нетрадиційних шлюбів - фактичним шлюбом визнається лише союз чоловіка та жінки, тобто не може бути визнаний сім'єю гомосексуальний союз. Щоправда, невідомо: можливо, визнання гомосексуальних шлюбів буде наступним кроком законодавця у галузі сімейного права?

Отже, повернімося до фактичних шлюбів. Давайте проаналізуємо, чи в повній мірі вони прирівняні до цивільних шлюбів. Законодавець встановив основні вимоги до союзу, щоб той міг бути визнаний фактичним шлюбом. Це, по-перше, співпроживання чоловіка та жінки на одній території, по-друге, спільне ведення господарства, по-третє, проживання без реєстрації своїх відносин в державних органах і - що важливо! - наявність наміру створення сім'ї цими чоловіком та жінкою. Стаття 74 Сімейного кодексу не в повній мірі прирівнює фактичні шлюби до цивільних, оскільки вступаючи у фактичних шлюб, люди погоджуються на юридичну невизначеність у своїх відносинах, коли фактично виникають юридичні права та обов'язки, що захищаються законом лише в зареєстрованому шлюбі. Багато в чому, фактичний шлюб - це усний договір, що заснований на певних емоціях, почуттях, але такий, що не має юридичної сили. Крім того, виникає проблема вступу у фактичний шлюб громадянами, що перебувають у цивільному шлюбі. Питання, що пов'язані із вирішенням цих питань, не вирішені в Сімейному кодексі; крім того, вони вступають у протиріччя із одним з основних його принципів - одношлюбністю, тобто можливістю одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Нерідко законодавець у випадках фактичного шлюбу рекомендує вирішувати проблеми правового характеру через суд, але оскільки в нашому законодавстві відсутній єдиний підхід до фактичного шлюбу, відсутня також система правового регулювання такого виду відносин, і підхід судів до таких справ також не однаковий. Таким чином, система суперечить сама собі.

Особливістю сімейного права є те, що в законодавчому порядку не встановлені межі регулювання правом; не встановлені ці межі також в суспільстві. Деякі сім'ї вирішують побутові питання через суд, деякі - взагалі без особливої необхідності до державних органів не звертаються. І ще один аспект: можлива частка втручання держави в так звану privacy, тобто, в особисте життя сім'ї та індивіда. Можливо, саме тому законодавець врегулював найосновніші питання сімейних немайнових прав та обов'язків, більш детально регламентуючи майнові. Диктат в такій інтимній сфері діяльності суспільства, як сімейне життя, абсолютно неможливий та виключений. Це одне з найголовніших надбань демократії як такої.

Отже, повертаючись до основних прав та обов'язків "подружжя" у фактичному шлюбі, слід відмітити, що відмінностей між зареєстрованим та незареєстрованим шлюбом у сфері немайнових прав та обов'язків не так вже й багато, і, в цілому, ці права та обов'язки відповідають загальноприйнятим людським стандартам. Наприклад, люди є вільними у виборі професії, місця проживання, мають право свободи совісті, думки, релігії, особистої свободи, свободи духовного та фізичного розвитку і т.д. Як і в законному шлюбі, ці права надані людині від природи, будь-яке їх утискання переслідується законом. Як і в законному шлюбі, "подружжя" може спільно вирішувати питання життя сім'ї, розподіляти обов'язки; батьки повинні піклуватись про здоров'я, розвиток, матеріальне забезпечення своїх дітей, незважаючи на те, чи народжені ці діти в законному шлюбі, чи ні. В той же час, право зміни прізвища одним "учасником" таких сімейних відносин на прізвище іншого виникає лише після реєстрації шлюбу.

Іншою сферою немайнових сімейних відносин виступають правові відносини, що виникають у зв'язку з визнанням батьківства. У чинному Сімейному кодексі існує презумпція, згідно із якою, якщо дитина народилась у зареєстрованому шлюбі, то дружина записується матір'ю дитини, а чоловік - батьком (стаття 133). Якщо дитина народилась не у законному шлюбі, то батьківство встановлюється або по сумісній заяві батька та матері дитини, які не перебувають у шлюбі, або за заявою батька, або в судовому порядку. Якщо батьківство встановити неможливо, то дитина записується на прізвище матері, а ім'я та по батькові такої дитини записується за заявою матері. Оскаржити батьківство, за чинним Сімейним кодексом України, має право доволі широке коло осіб. По-перше, це особа, що записана батьком. Строки позовної давності до оскарження батьківства не застосовуються, але здійснити його можна лише після народження дитини та не пізніше досягнення повноліття дитиною. Не можна також оскаржувати батьківство щодо померлої дитини. По-друге, оскаржити батьківство після смерті особи, записаної батьком дитини, мають право його родичі - дружина, батьки, діти. Єдиною умовою в такому випадку виступає те, що особа за життя повинна була подати заяву про те, що вона не визнає батьківство. Таким чином виникає проблема морального плану: спроби вирішити "по-людськи" питання батьківства вбивають велику кількість і без того нестійких фактичних шлюбів, а серйозного правового захисту мати дитини в даному випадку отримати не може. В той же час, дитина, що народжена в фактичному шлюбі, прирівнюється в своїх правах та обов'язках до дитини, що народилась у законному шлюбі. Мати та батько мають рівний комплекс прав та обов'язків відносно дитини, незалежно від того, чи перебувають вони між собою в шлюбі (стаття 141), як і діти мають рівні права та обов'язки щодо батьків, не зважаючи на те, чи перебувають батьки в шлюбі. Отже, обов'язками батьків є: забрати дитину з полового будинку чи іншого закладу здоров'я, зареєструвати народження дитини в державних органах реєстрації актів громадського стану, виховувати та розвивати дитину і т. д. Батьки також мають право: особисто виховувати дитину, обираючи для цього форми та методи, що не суперечать моральним засадам суспільства, спілкуватись із своїми дітьми, захищати дітей, обирати місце проживання дитини і т.д.

Однак, на сьогодні, найбільш важливим є питання, пов'язані зі майновими правами та обов'язками у фактичних шлюбах. Фундамент для вирішення цієї категорії проблем закладено статтею 74 Сімейного кодексу України: якщо чоловік та жінка проживають однією сім'єю та не перебувають між собою у шлюбі, то майно, що нажите ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено договором між ними, і щодо цього майна діють норми Сімейного та Цивільного кодексів України, які регулюють питання спільної сумісної власності подружжя. З цього випливає, що для законодавця має значення лише той фактичний шлюб, в якому має місце тривале спільне проживання. Всі інші випадки не мають суттєвого значення; навіть якщо у пари, що спільно не проживає, з'являються діти, то жоден з пари не може претендувати на майно іншої особи.

Отже, на праві спільної сумісної власності фактичному "подружжю", як, власне, і законному подружжю, належить все майно, що нажите під час спільного проживання, за виключенням речей індивідуального вжитку. Відносно майна, що знаходиться у власності одного з фактичного "подружжя", закон встановлює наступне правило: таке майно є у праві спільної сумісної власності, якщо за час фактичного шлюбу воно суттєво збільшилось, наприклад, внаслідок трудових чи грошових витрат. Отже, відносно майна пари, що знаходиться у фактичному шлюбі, виникає наступний комплекс прав: "подружжя" може розпоряджатись майном за взаємною згодою, укладати угоди щодо майна, домовлятись щодо порядку використання майна, розподілу майна і т.д. Слід зауважити, що кожен з фактичного "подружжя" має рівні права щодо майна незалежно від того, чи мав він самостійний заробіток. Розподіл майна, за загальним правилом, проводиться або за довіреністю фактичного "подружжя", або за рішенням суду. Щоправда, в останньому випадку потрібно надати докази спільної праці, оскільки докази перебування в фактичному шлюбі судом не розглядаються, і такий факт встановленим бути не може. Крім того, останнім часом актуальним стає питання про те, чи можуть отримати кредит так званого молодіжного житлового будівництва особи, що перебувають у фактичному шлюбі. Ще раз очевидною стає нерівність законного та фактичного шлюбів, оскільки сучасне сімейне законодавство не містить жодної прямої норми, що урівнює фактичний та законний шлюб. Відповідно, особи, що перебувають в фактичному шлюбі, не можуть бути визнані сім'єю і не можуть отримати кредит як сім'я, в тому числі - і на молодіжне житлове будівництво.

Отже, чи потрібна зайва печатка в паспорті, вирішує кожен лише сам. Як можна було пересвідчитись, держава не в повній мірі забезпечує юридичну та фактичну рівність фактичного та законного шлюбу. На сам кінець, слід зауважити, що церква негативно ставиться як до фактичних шлюбів, так і до громадянських, вважаючи їх без Божого благословення блудом. А держава, в свою чергу, не надає жодного значення вінчанням в церкві.