Цього року мерія української столиці вигадала новий фокус. Для того, щоб громадяни не забули, для чого вони зібралися на Майдані, новорічний феєрверк на головній площі країни триватиме 20 хвилин і 08 секунд. Ну, зрозуміло, якщо нічого незапланованого ніде не бабахне і не порушить новорічної ідилії. Однак мова не про те. Двадцяти хвилин для того, щоб споглядати феєрверк - може трошки й забагато. Натомість для того, щоб у передноворічні дні кинути всю метушню і сісти подумати про сенс життя і наступного року - цілком вистачить. Принаймні, щоб подивитися, що там такого цікавого і нового намічається в новому році, і хоча б уявно замахнутися на те, щоб викинути в ці дні все зайве, непотрібне і несимпатичне...
Про наближення Нового року в Україні наразі свідчать три речі: ялинки, плакати нової версії улюбленого новорічного фільму «Іронія долі» та метушня навколо нового проекту Савіка Шустера «Великі українці». От з останніх і почнемо...
Наша величність
Минулого тижня саме вийшов останній термін голосування за визначних українців. І навіть цілком «тверезомислячі» працівники цілком нормальних офісів бігали від комп'ютера до комп'ютера, намагаючись довести сайтові проекту, що це голосують зовсім різні люди.
З перших днів проекту критичних думок про нього по всій країні було чи не більше, ніж глядачів, які ту передачу принаймні хоч краєм ока бачили.
Мовляв, і народ надто різний, і думки про одних і тих же історичних осіб занадто різні, і взагалі, єдиний великий українець - то Тарас Шевченко, і ніяким шустером ти ту ситуацію не зміниш.
Ще одним популярним мотивом критики було те, що, мовляв, то все - лише новий «політичний серіал», який відівчає громадян думати, а оскільки громадяни у нас і так думати не вміють... Себе зрозуміло, автори цих критичних бурчань зараховували до винятків з правила. Ось вам зразок такого от критичного бурчання:
«Чергове політичне інтерактивне шоу (історичним його не повертається язик назвати), на ймення «Великі Українці» не стало виключенням в цьому конгломераті політсеріалів. Враховуючи відсутність нормальної кількості документальних фільмів та програм на тему історії України, постсовковий стан свідомості української історичної науки, отруєної радянською цензурою і кадровим складом, такий інтерактивний плебісцит за «Великих українців» можна порівняти з не менш абсурдною ідеєю референдуму щодо НАТО. Замість того, щоб запросити до студії шанованих істориків та гуманітаріїв, до складу «гарантів» увійшла частина осіб, які можливо і уособлюють собою нинішніх українських «героїв», однак, скоріш за все за браком справжніх. Ідея голосування за критерії визначення «Великого Українця» як на мене, це одна з форм недопустимого спрощення питання, яка може бути джерелом спекуляцій, але не критерієм відбору.»
«Народний оглядач»
Хибність ідеї видно відразу всім, хто хоч трішки цікавиться думками сусідів по офісу-метро-тролейбусу-під'їзду-ЖЖ-асьці. Навіть якщо припустити, що сама присутність думок в телевізорі могла раптом взяти та й відівчити людей робити власні судження - нехай, припустімо на хвилинку наявність такого величезного мінусу - то плюсів передачі не помітити неможливо. Адже народ в останні дні старого року масово взявся за вивчення історії. За гортання книжок і порпання в «гуглях». За з'ясовування того, який стосунок мав князь Володимир до Рюриковичів і в який час творила Ольга Кобилянська.
Тема історичних постатей на обговореннях в офісах під час обідньої перерви обігнала навіть тему новорічних подарунків, сюрпризів на Миколая, новорічних канікул і всю решту глобальних проблем людства.
Навіть «хронічно російськомовні» сайти почали вміщувати на своїх сторінках такі от УКРАЇНОМОВНІ голосування:
Чи пишаєтеся Ви, що Ви українець?
44.03% Так!
22.63% Ні! Немає чим пишатися
12.76% Ну, українець. І що з того?
1.23% Я, на жаль, не українець
6.17% Я, на щастя, не українець
8.23% Я не українець. І що з того?
4.94% свой вариант ответа
http://www.podrobnosti.ua/
Більше того - панове телеглядачі почали думати, про те, що ж в цьому житті головніше, і що робить людину справді величною. А над такими речами поміркувати ніколи не зайве, і, зрештою, не так вже й важливо, що саме спонукало до таких глобальних роздумів.
Довідка:
«Великі Українці» - принципово новий для українського телебачення проект, який поєднує у собі ток-шоу з інтерактивним опитуванням телеглядачів, а в міжпрограмний період - усіх громадян України щодо місця й ролі видатних державних і політичних діячів, військових, художників, учених, спортсменів, релігійних діячів тощо у національній і світовій історії.
Формат створено BBC, в оригіналі має назву Great Britons («Великі Британці»), ставши не просто новим телешоу, а гучною загальнонаціональною акцією, яку реалізувало телебачення. Успішність проекту забезпечила велику цікавість до нього інших країн, таких як Франція, Німеччина, США, Канада, Фінляндія, Нідерланди, Португалія, Чехія, Болгарія, Південна Африка тощо. У кожній країні проект, так чи інакше, продемонстрував певні особливості суспільства й мислення націй. І в Україні програма має стати резонансною подією загальнонаціонального масштабу та викликати чимало гострих дискусій із приводу того, кого саме слід вважати «великим українцем» та й українцями взагалі.
Програма буде виходити в сезоні 2007-2008 рр. на телеканалі «Інтер» у вигляді декількох ток-шоу. Веде проект журналіст Савік Шустер, відомий своїми публікаціями у західній пресі, програмами на Радіо «Свобода», на телеканалах у Росії та в Україні.
До плюсів «Великих українців» як передачі можна зарахувати ще й те, що наш народ несподівано дізнався про те, що ми вміємо домовлятися. Вміємо приходити до спільного рішення і не так вже й сильно «гризти горло» інакомислячим. Навіть вміємо пишатися собою і своїм народом, не дуже вже й сильного перегинаючи палицю в цьому процесі самозамилування...
Одно слово, ціла купа позитивів перед самим новим роком. Дрібничка, але таки приємно.
Іронія долі
Іншим процесом, котрий поглинув уми українських громадян перед Новим роком, є продовження, а точніше - нова версія фільму росіянина Рязанова «Іронія долі».
Кожен, хто мав можливість в останні 20 років зустрічати Новий рік на території України, знає, що «Іронія долі» - то святе. Без цього фільму жоден новий рік не обходиться.
Тому всі, навіть найшанованіші ЗМІ країни, просто не могли мовчки обійти спробу замаху на традиції. Хитрі творці нової версії оголосили, що на телеекрани фільм не випускатимуть ще два роки. Хочете долучитися до нового-модного - ідіть в кінотеатри. І люди таки пішли.
«Мої популярні сусіди по нічному перегляду в «Україні», шоумен Дмитро Чекалкін і акторка Ольга Сумська, виставили новій стрічці свої умовні бали. Перший - тверду четвірку.
Друга - взагалі «відмінно». Я ж, як той Плющ, вирішив утриматися...» - пише оглядач «Дзеркала тижня» Олег Вергеліс.
З його вражень можна зробити висновок, що творцям нової версії вдалося створити суміш рекламного ролика, телешоу і «програми вітань на замовлення». А от вічних цінностей, отих справді вічних, хоч як би то банально не звучало, за які власне і люблять досі в Україні старий фільм, у новій версії не проглядається, хоч ти плач.
«...ламати «ребра» будь-якій казці - це вже, вибачите... Це означає: а) підло розлучати Альонушку з Іванушкою; б) Попелюшку з Принцом; в) Царівну-жабу з її Іваном; г) Кожум'яку з його булавою; д) Женю з його Надею... Але перший (російський) телеканал - із його бюджетами - ще й не таку казку, як рязановську, покришить дрібненько на олів'є. Вихідна позиція цієї нової «Іронії» «крейдою долі» написана спеціально для нас, хто вже виріс і в казках зневірився.» - скаржиться оглядач «ДТ».
Будемо сподіватися, що то не «для нас», а «для них» - адже зневіра в казках - це якраз саме та річ, яку, якщо вона у вас десь там випадково проглянула, краще відразу взяти і викинути на... тобто, лишити у старому році. Наші 20 хвилин і 08 секунд феєрверку і цілий рік нового життя попереду прекрасно без цієї речі обійдуться. Якщо викинути не виходить - заведіть собі символ цього нового року - сіру мишку (можна - Міккі Мауса) - і велично дозвольте їй цю зайву річ урочисто згризти. Миші - вони такі, вони можуть
P.S. Ну а російських кінематографістів таки справді шкода. Ніяк не можуть люди зрозуміти, за що любили - і досі люблять - старі добрі радянські фільми. Як не мізкують - а таки в них виходить, що люблять ті стрічки за те, що вони старі. І ніхто їм ніяк не втокмачить: не тому, що старі, а тому, що добрі... Як не крути, а добре і вічне - таки довговічніше, перепрошую за каламбур, ніж яскраві і феєричні, але цинічні переробки старих казок...
лист до редактора
версія для друку
