Києво-Могилянська академія по праву вважається найкращим -і, мабуть, найлегендарнішим вузом України. І людина, яка зробила Академію саме такою, просто не може не викликати поваги. В'ячеслав Брюховецький, попри те, що вже зараз є тільки почесним Президентом «Могилянки», в історії все одно залишиться як людина, яка відродила один з найстаріших університетів Східної Європи. Він став живим прикладом того, як багато може зробити для своєї країни один чоловік.

 

В`ячеслав Брюховецький: «Я залишаюсь працювати в Києво-Могилянській академії»

Через декілька днів після того, як Віктор Ющенко присвоїв президентові Києво-Могилянської академії В'ячеславу Брюховецькому звання Героя України, конференція "Могилянки" вирішила, що з першого вересня його замінить Сергій Квіт, керівник кафедри журналістики НАУКМА. Про подальші плани пана Брюховецького розпитував Михайло Авраменко журналіст видання «І-Репортер».

- Ви неодноразово заявляли, що не повернетесь в політику, оскільки маєте багато роботи в Києво-Могилянській академії. А тепер не думаєте про повернення?

- Я і зараз маю багато роботи в академії, хоч вже не президент. Питання не в посаді, а в ставленні до академії і тієї кількості роботи, яка тут є, і яку треба здійснити. Тому позитивні думки про політику у мене не з`являються.

- Які маєте плани на майбутнє?

- Я залишаюсь працювати в Києво-Могилянській академії. Чим я буду тут займатись? Це питання відкрите. Я можу сказати, чим би хотів займатись. Якщо майбутній президент доручить займатись проблемами вступного тестування, чим я займався останні 17 років, то я погоджусь. Якщо він вважатиме, що сам зможе це робити, я буду радий, хоча мені за нього буде дуже страшно. Це дуже важка робота.

Очевидно, я буду викладати. Перший рік буду викладати той самий курс, що і минулого року - «Вступ до університетських студій. Болонський процес». Я не хочу одразу брати багато курсів, тому що мені треба трошки оговтатись після адміністрування, яке не дозволяло мені читати багато з того, що треба, якщо ти хочеш викладати новітню літературу. Думаю, що за рік деякі прогалини я подолаю. І тоді, можливо, запропоную курси з літератури і політології. Окрім того, хочу написати декілька книжок.

- Яке відношення маєте до Всеукраїнської експертної мережі? Яка місія цієї організації?

- Я є президентом цієї організації. Вона створена приблизно 2 роки тому. Можу виділити кілька цілей, які ставить перед собою Всеукраїнська експертна мережа. По-перше, ми прагнемо повернути інтелектуалам України впевненість в тому, що їхня думка, їхні ідеї комусь будуть потрібні. Апатія виникла, оскільки влада абсолютно не цікавилася думкою професіоналів. Через це, можливо, Україна і має так багато проблем - політики приймали свої необдумані рішення, які, в більшості, були спрямовані на збагачення певних людей. Дуже багато людей виїхало за кордон, причому, це поїхав "інтелект". Але підростає нове покоління, і йому треба показати, що розумні думки і ідеї повинні набути публічності. Це, так би мовити, психологічний момент.

По-друге, змінюється ситуація серед політиків і серед урядовців - приходить нове покоління, якому потрібна експертна оцінка в різних галузях. Цей проект став успішним. За якийсь рік понад 3000 експертів зареєструвались і ведуть активне обговорення найрізноманітніших проблем, які є в Україні. Ми сподіваємось, що потреба в цій організації існуватиме і надалі.

Отже, ми намагаємось піднести дух людей, хочемо, щоб вони публічно обговорювали ті чи інші проблеми, і водночас сподіваємось, що цими проблемами зацікавиться влада і в майбутньому буде робити замовлення для громадської експертизи.

- Охарактеризуйте нового президента академії.

Це молода людина, що дуже добре. Я починав керувати академією приблизно в такому ж віці. Йому 42 роки. Це прекрасний вік, коли багато енергії, багато ідей. В цьому віці ще не розумієш, що деякі речі не можна здійснити. Тому ти починаєш працювати, і щось з цього вдається. А в моєму віці вже є розуміння того, що щось можна реалізувати, а щось вже ні. Досвід унеможливлює авантюрні рішення, а вони дуже потрібні.

Сергій Квіт - професор, доктор наук. Він починав в Києво-Могилянській академії ще в 1992 році редактором нашої газети. Свого часу я побачив, що в нього є і амбіції на кар'єрне зростання, і здібності до цього. Тому я, поряд з іншими своїми заступниками, років 3 тому почав готувати їх до цього конкурсу: посилав у відрядження за кордон, по Україні, давав доручення, по черзі залишав замість себе, коли кудись від`їжджав. Сергій Квіт - комунікабельна, україноцентрична людина, тобто він розуміє проблеми України. Це не та людина, якій байдуже, в якій країні вона живе. Його дочка, до речі, вчиться в академії, що теж важливо. Я дуже ціную, коли навіть вся родина працює в академії.

Ідеї, які він останніми днями висловлює, мене цілком задовольняють. Хоча програма Володимира Моренця була не гіршою. Я вважаю, що вона могла би теж бути прийнята. Але колектив вирішив так. Домовлено також, що Володимир Моренець не йде. Він залишається на своїй посаді.

 

«Увійти в п'ятдесяту найкращих університетів світу без допомоги влади неможливо»

- За 16 років керуванням академією чим найбільше пишаєтесь?

- Я пишаюся тим, що ми маємо понад 4 тис. випускників. Думаю, що 75% з них це люди, які багато зроблять для України і для себе.

- Чого не вдалось досягти?

- Не вдалось створити університет, який би був визнаний інституційно, рейтингово у світі. Нас у світі багато знають: визнають наші дипломи, наші кредити, наші курси. Але рейтингово ми не входимо до кращих університетів світу. Приблизно 3 роки тому я поставив завдання перед університетом за десять років увійти в п'ятдесяту кращих університетів світу. Це реально, і я бачу, як це зробити.

Ми увійшли до когорти світових університетів, і це визнано за кордоном. Це було зроблено без допомоги уряду, дуже часто навіть всупереч уряду. Але увійти в п'ятдесяту найкращих університетів світу без допомоги влади неможливо. Насамперед необхідні певні інфраструктурні зміни. У нас немає стадіону, немає нормальних гуртожитків і немає багато того, чого ми не можемо самі зробити.

Я пішов на вибори до Київради, тому що у мене була домовленість з тодішнім мером, що після виборів я, як депутат Київради, буду відповідати за побудову нового студентського містечка. На превеликий жаль, після закінчення виборів я зрозумів, що нікого тепер у міській адміністрації таке будівництво не цікавить, як, на жаль, не дуже цікавило і Омельченка. Якщо уряд захоче мати університет світового рівня, то для цього треба зробити не так багато. У мене тепер буде більше часу, тому займусь цим питання впритул.

- А яка територія найкраще підходить для студмістечка?

Це може бути недалеко від Києва. Нещодавно я говорив з мером Броварів. Він готовий надати територію військової частини, що розформовується. Ми також розглядали варіант біля Чабанів. Там скоро буде метро. Найкращий варіант, звичайно, Поділ, але я розумію, що це нереально. Є прекрасна територія на Оболоні, на березі Дніпра, але я боюсь, що там вже все куплено-перекуплено.

- Якби Ви стояли перед вибором: або створити потужний філіал в Донецьку чи Сімферополі, або розширити КМА в Києві - який варіант обрали би?

- Обидва разом. Ми створювали філії в Миколаєві та Острозі. Тепер це окремі університети, які працюють за нашою філософією, навчальними планами. Я працював над тим, щоб створити такі філії на Донбасі. Йшлось про Горлівку, Донецьк, Луганськ. Також були плани щодо Криму. Але, на жаль, ці проекти не реалізовані.

Найдовший шлях ми пройшли у створенні кримсько-татарської філії у Бахчисараї. Практично все вже було домовлено, і ми оголосили конкурс на майбутнього ректора. Але в останній момент влада Бахчисарая і Міністерство освіти Криму відмовились. Я би не протиставляв розширення академії і створення філій.

 

Довідка:

 

В'ячеслав Брюховецький

Доктор філологічних наук, кандидат педагогічних наук; член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО.

Народився 14.07.1947 (м. Владикавказ, Росія). Батько Степан Олексійович (1909-1997);

Освіта вища. закінчив Смілянський технікум харчової промисловості (1962-66), технік-механік; Київський університет ім. Т.Шевченка (1969-74), журналіст; аспірантуру Київського інституту культури (1979); кандидатська дисертація "Специфіка розвитку літературно-критичної активності старших підлітків у процесі керівництва читанням" (1980); докторська дисертація "Природа, функції і метод літературної критики" (1986).

У 1965-66 рр. - котельник Смілянського машинобудівельного з-ду. У 1967 р. - слюсар-котельник Одеського з-ду "Продмаш". У 1967-68 рр. - служба в армії. У 1968-69 рр. - слюсар Черкаського з-ду хімреактивів. У 1973-76 рр. - кореспондент, завідувач відділу критики редакції газети "Літературна Україна". У 1980-91 рр. - молодший науковий працівник, завідувач відділу теорії літератури Інституту літератури АНУ. З 11.1991 - ректор, з 05.1994 - президент Національного університету "Києво-Могилянська академія". До 1990 р. очолював партбюро КПУ інституту. Член КПРС (1968-90). Один з ініціаторів створення Руху. У 1989-90 рр. викладав у Ратгерському (США) і Манітобському (Канада) університетах. Уповноважена особа Виборчого блоку Віктора Ющенка "Наша Україна" в багатомандатному виборчому окрузі (2002).

Член Спілки письменників України (з 1982).

Нагороджений орденами "За заслуги" ст. (1997), Св. рівноапостольного князя Володимира Великого (1998), медаллю комісії народної освіти Республіки Польща (1996). Лауреат премії "Визнання" (2001).

Автор понад 400 публікацій, зокрема 7 книг: "Іван Сенченко" (1981), "Силове поле критики" (1984) "Критика в сучасному літературному процесі" (1985), "Специфіка і функції літературно-критичної діяльності" (1986), "Ліна Костенко" (1990), "Микола Зеров"(1991) та ін.

За його президентства Могилянка досить швидко стала епіцентром інтелектуального життя. Тут читали свої лекції Ліна Костенко, Іван Дзюба, Микола Жулинський, Роман Шпорлюк і покійний Юрій Шевельов (США), Алєксандр Кваснeвський (Польща), Збігнєв Бжезінський (США)... Дехто у її стінах знаходив прихисток, зокрема, відомий американський дослідник українського Голодомору Джеймс Мейс викладав політологію й одночасно працював у «Дні» - у науково- дослідницькі інститути його не запрошували.

 

Києво-Могилянська академія

Перша вища школа не тільки в Україні, а й в усій Східній Європі. Протягом всієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури.

Своїм корінням вона сягає в далекий 1615 рік, коли знатна киянка Галшка Гулевичівна відписала свою садибу в Києві місцевому Братству для заснування монастиря та школи для дітей всіх станів. Через сімнадцять років митрополит Київський і Галицький Петро Могила створює Києво-Братську колеґію, об'єднавши Київську братську та Київську лаврську школи. А вже 1658 року колеґія отримує статус вищої школи та титул "Академія". Академія протягом всього часу свого існування, до закриття у 1817 році, коли на її території було відкрито Духовну семінарію, була всестановим навчальним закладом, який підтримувало все українське суспільство.

В жовтні 2001 році виповнилося 10 років з того часу, коли почала працювати комісія по відродженню Києво-Могилянської академії. А 15 жовтня 2002 року Національний Університет "Києво-Могилянська академія" святкував десятиріччя посвяти перших студентів, які увійшли в стіни відновленої Академії.

30 червня 1994 року Міжгалузевою республіканською акредитаційною комісією НаУКМА ліцензований за четвертим - найвищим рівнем акредитації.

7 липня 1998 року НаУКМА акредитований Державною акредитаційною комісією України за IV (найвищим) рівнем.

 

Погляд збоку:

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ , директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України:

- Коли ми говоримо - Брюховецький, маємо на увазі - Могилянка, і навпаки. Взятися за відродження Києво-Могилянської академії могла людина тільки такого характеру, як у В'ячеслава Степановича: авантюрного, самовпевненого (в доброму розумінні) та впертого. Він зробив те, чого, на жаль, не зробили в інших університетах - максимально реформував академію, зберігаючи традиції, але при тому постійно орієнтуючись на так звані вільні університети європейського типу. Крім того, зумів поєднати державну підтримку з приватними допомогами та сприяннями. У пошуках коштів виявив надзвичайну енергію: їздив світами з немилосердною інтенсивністю для власного здоров'я. Але найголовніше, мабуть, те, що особисто займався програмами для всіх дисциплін і сам створив систему тестів, яка на сьогодні визнана однією з найкращих у світі! Набирав прогресивних викладaчів, які відповідали б найвищим принципам і засадам викладання!

Варто згадати, що дбав не тільки про свій навчальний заклад - Миколаївський гуманітарний інститут постав з Києво-Могилянської академії, відродження славнозвісної Острозької академії також розпочалося з колегії при Могилянці. Інакше кажучи, В'ячеслав Степанович розумів, що треба поширювати принципи нової університетської освіти, яка відповідає світовим освітнім стандартам.