Уявимо собі Англію напередодні англійської буржуазної революції XVII ст. Це було розвиваюча швидкими темпами європейська держава з своїми бідами і турботами. У березні 1603 року померла англійська королева Єлизавета. На престол вступив її єдиний родич, син страченої Марії Стюарт - король Шотландії Яків VI, який в Англії став іменуватися Яковом I. При цьому в королівстві відбувся ряд економічних змін, які не схвалила буржуазія, що розвивається.

Зовнішня торгівля перетворилася на монополію великих, переважно лондонських купців. Постійно підвищувалися торгові мита. У церковній політиці короля була проявлена жорстокість щодо пуритан, які звинувачувалися в тому, що роблять замах на засади монархії. В цей час почалася еміграція пуритан, яка відкрила англійську колонізацію країн Північної Америки. У зовнішній політиці Яків I чомусь спирався на союз з головним ворогом Англії - Іспанією, планував навіть укласти шлюб свого сина з іспанським інфантом, але він зірвався із-за незадоволеності сторін. Королівський двір Якова вимагав багато витрат, а сам монарх фінансово залежав від парламенту, що породжувало тертя і масову незадоволеність. Король постійно то скликав, то розпускав парламент, і ця нестійка політика обурювала народ, доведений до крайнього ступеня зубожіння.

Постійний голод, політика обгороджування породжували народні хвилювання, які жорстоко пригнічувалися. У 1625 р. король Яків помер, і його престол зайняв його син Карл I, ще одіозніший і бездарніший політик, чим його батько. Джордж Вільерс, герцог Бекінгемський, фаворит Якова, по якому зітхали як жінки, так і чоловіки (відомі його більш ніж ніжні відносини з Яковом I, при тому, що герцог мав сім'ю), при Карлі став всесильним тимчасовим виконавцем, політика якого приводила країну до краху.

Джордж Вільерс походив із стародавнього, хоч і небагатого, дворянського роду. Він був незвичайно красивий, чудово танцював, музичив і мав величезний вплив при дворі покійного Якова, який любив свого «Стіні» більше, ніж власного сина Карла. Але Вільерс впокорював не тільки чоловіків. Його дружиною була Кетрін, дочка графа Рутленда, що належала до одного з найбагатших і найзнатніших родів в Англії. У пари було п'ятеро дітей. Леді Кетрін обожнювала свого чоловіка, вважаючи, що кращого чоловіка, ніж він, знайти неможливо.

Джордж Вільерс здобув таку ж популярність в Англії, як Рішельє у Франції, з однією тільки різницею, що Рішельє працював на благо держави, а Вільерс - на благо собі. Герцог був кумиром англійців, хоч і не заслужив такої слави, як король Артур. Мабуть (хоча серйозні дослідники про це не замислювалися), саме Джордж Вільерс і став прототипом того самого «милого друга» з сонетів У. Шекспіра. Адже по характеру і по зовнішності персонажі цілком співпадають!

Знайомство Бекінгема з французькою королевою Ганною Австрійськой було коротким, але достатнім, щоб запалити серце волелюбного чоловіка. Герцог прибув до Парижа 24 травня 1625 року і зупинився в особняку герцогині де Шеврез, яка і створила всі умови, щоб французька королева закохалася в нього без пам'яті. Навіщо їй це було потрібно? Можливо, вона ненавиділа Людовика XIII і кардинала Рішельє, які колись зробили її нещасною. Спроба звести королеву з Бекінгемом - всього лише помста жінки, що зневірилася. Але 31 травня 1625 р. герцог покинув Париж, не добившись ніякого результату. Та і чи хотів він його добиватися? Обидві сторони вже знали, що війна неминуча. Він зустрівся з Ганною в Амьене 7 червня 1627 р., і зустріч була настільки палкою, що, за свідченнями сучасників, королева навіть питала близьких друзів, чи немає у неї небезпеки завагітніти?

Проникливий кардинал Рішельє не міг дозволити розвинутися пристрасті до такого ступеня, щоб закохані втратили контроль над ситуацією. Проте війна, що почалася по дурості, з Іспанією, а потім і з Францією, привела до того, що закоханим необхідно було розлучитися, і Джордж Вільерс зайнявся англійською політикою, викликавши нову незадоволеність своїх підданих.

Скликаний в червні 1625 р. парламент, перш ніж ввести нові податки, став вимагати його звільнення із-за невдалої зовнішньої політики. Англія терпіла одну невдачу за іншою. Найкрупніші промахи: невдала військова експедиція в Кадіс і поразка у війні з Францією. Герцог ставив за мету надання допомоги обложеній фортеці гугенота Ла-Рошель. Він зазнав нищівної поразки, і проти нього піднялася ціла буря обурення. Проте, Карл I залишався глухим до народних вимог. Крупні невдачі в зовнішній політиці, а також глибока фінансова криза примусили Карла знов звернутися до парламенту. Третій парламент був скликаний 17 березня 1628 р, проте його сесія була перервана в жовтні із-за виниклих суперечностей.

Про вбивство герцога Бекінгема ходять легенди. Олександр Дюма барвисто описує, як Міледі, спокусивши офіцера Фельтона, підсилає його до герцога, проти якого виступає всесильний Арман Жан дю Плесі, відомий як кардинал Рішельє (на ділі - розумний політик, що зробив багато для Франції в епоху класицизму). Інша версія полягає в тому, що герцог був убитий кардиналом через те, що коханка останнього провела з ним чарівну ніч, чого Рішельє пробачити не міг. Але факти зводяться до наступного: Бекінгем міг бути убитий і своїми ж підданими, від імені яких виступав офіцер Фельтон (особа реальна, як підтверджують документи). Бездарна зовнішня політика герцога цілком могла привести його до смерті, і залишається тільки ворожити, з якого боку було здійснене вбивство - з французькою або з англійською.

Хоча, найімовірніше, негативну роль кардинала Рішельє тут можна звести нанівець: у нього не було явних причин вбивати англійського тимчасового виконавця. Кардинал як розумніший і обачливіший політик, якого навряд чи можна було спокусити земними благами (у нього їх було більш ніж достатньо), не став би вплутуватися в конфлікт міжнародного рівня.