rss
04/09/2020
EN   UA

Час i Події

#2020-15

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Кіноклуб \ Макар Тихомиров: «Я не боявся залишитися «Мажором», бо вірю, що зіграю ще багато знакових ролей»

Від редакції:

Якщо дитина росте в акторсько-режисерській родині, то приречена стати актором. Однак Макар Тихомиров про акторство не мріяв – хтів стати психологом, перекладачем або готельєром. Та від долі таки не втечеш!

У житті 23-річного українського актора Макара Тихомирова ще не так багато зіграних ролей, однак, усі вони запам’яталися кожному, хто хоч раз дивився фільми за його участі.

Title 

Свою першу знакову роль у фільмі Ахтема Сеітаблаєва «Чемпіони з підворітні» Макар зіграв у 14 років, а через п’ять років режисер знову запросив його у свою нову картину «Кіборги», де Макар блискуче впорався з роллю кіборга-«Мажора». Зараз Тихомиров працює над головною роллю у 24-серійній детективній стрічці телеканалу «Україна» «Зречення». Про новий фільм, творчість, «залаштункове» дитинство та забобони Макар Тихомиров розповів в ексклюзивному інтерв’ю журналістові «ВЗ».

– Макаре, зараз знімаєтеся у новому серіалі «Зречення», де граєте головну роль. Хто він, ваш герой?

– Це – хлопець, який після певних подій у житті вибирає шлях справедливості, стає слідчим. Він швидко всьому вчиться, швидко отримує звання капітана і за наказом начальника особливого відділу потрапляє туди на місце загиблого співробітника.

– Детективні серіали передбачають погоні, стрибки мало не з дахів будинків… Самі виконуєте складні трюки у серіалі чи каскадер?

– У цьому фільмі майже нема складних трюків, але «заноси» під час швидкісної їзди за мене виконує дублер. Я й сам їжджу за кермом, але мій дублер зробить все для того, щоб не вбити авто, яке коштує чималих грошей (сміється. – Г. Я.).

– Три роки тому ви зіграли роль «Мажора» у фільмі Ахтема Сеітаблаєва «Кіборги». Чи змінилося ваше ставлення після цього фільму до подій, що відбуваються в Україні?

Title 

– О, кардинально змінилося. До того як потрапити у цю картину, я, взагалі, не цікавився цією темою. Мені на той час було 19 років, і я навіть жодного разу ще не голосував. А коли отримав сценарій фільму, почав глибше вникати у те, що робиться навколо. На самому знімальному майданчику познайомився з кількома справжніми кіборгами – людьми, які прожили ці страшні моменти, в яких потрапляли кулі та уламки гранат, і які ось тепер усміхалися поруч зі мною. Розумієте, побувавши у тому пеклі, люди зберегли вміння усміхатися. Я маю на увазі режисера Андрія Шараскіна, який отримав позивний «Богема» під час бойових дій, та доцента Дніпропетровського університету внутрішніх справ Кирила Недрю. Ці люди не лише зіграли у фільмі, вони – справжні кіборги, які дивилися смерті у вічі. Після зйомок фільму я по-іншому почав дивитися на людей у формі, у моїй свідомості відбулася переоцінка цінностей… Але для мене це дуже болюча тема.

– Наприкінці фільму ви граєте на трубі чудову мелодію «Гуцулка Ксеня». Насправді вмієте грати на цьому інструменті?

– На духових інструментах взагалі не вмію грати. Але для цього фільму ми вирішили, що я маю виконувати саме «Гуцулку Ксеню». Актор Віктор Жданов, який зіграв роль Старого, чудово грає на трубі. І у Театрі на Лівому березі Дніпра, де працює, також часто бере в руки трубу. Оскільки ми працюємо в одному театрі, Віктор давав мені уроки гри. Я вивчив аплікатуру (положення пальців. – Г. Я.), щоб я міг зімітувати «Гуцулку Ксеню». Там особлива техніка видування самого звуку, але цього треба дуже довго вчитися. За короткий репетиційний період я так і не зміг навчитися грати цей чудовий твір, але беззвучно «Гуцулку Ксеню» я повністю програвав. На жаль, під час монтажу з певних технічних причин ці кадри трохи з’їхали, і моєї імпровізації, на жаль, не видно.

– Після виходу фільму на екрани вас назвали майбутнім секс-символом України. Чи таким себе вважаєте?

– У майбутньому, якщо я дуже сильно постараюся, можливо, у мене це вийде. А зараз серед молодих українських акторів є багато таких, які заслуговують на це звання більше, ніж я.

– Ваш позивний у фільмі – «Мажор». Не боялися, що цей позивний «приклеїться» до вас на все життя?

– На момент виходу «Кіборгів» був період післявоєнного зародження кінематографа. Почали з’являтися нові фільми. Перед тим ми також знімали непогані стрічки, але вони з’являлися дуже рідко, як-от, наприклад, «Поводир». А потім почався підйом. На той момент я не боявся залишитися «Мажором» з кількох причин. Перша: не був переконаний, що «Кіборги» подивляться аж так багато українців, як би ми того хотіли. Друга: все залежить від мене. Бо якщо роль «Мажора» моя єдина знакова у житті, то ним і залишуся. А якщо я зможу зіграти після цього ще багато знакових ролей, то «Мажор» залишиться у минулому.

 Title

– Цього ж року була картина «Квіти дощу», де ви зіграли головну роль. Мабуть, після виходу цієї мелодрами відбою від повідомлень у соцмережах і дзвінків від закоханих дівчат нема? Як даєте собі з цим раду?

– Не можу сказати, що на мене був аж такий «напад» закоханих. Спочатку я з вдячністю відповідав на всі листи, а коли починали переходити на особисті питання і пропонували зустрітися, переставав відповідати. Однак, коли люди дякували за роботу, було приємно, і я також кожному подякував за гарні слова. Це «бомбардування» тривало доти, поки йшов серіал. Потім було затишшя. Якщо зараз його знову покаже якийсь канал, розумію, що отримаю багато повідомлень (сміється. – Г. Я.).

– Чи можете сказати, що сьогодні українське кіно є?

– Можу. Можливо, з певними проблемами і великими ворогами, але воно є. Попри те, що не бачив усіх нових фільмів, серед переглянутих є стрічки, що заслуговують високої оцінки. Бачив кілька фільмів, якими можна пишатися. Наприклад, «Коли падають дерева» Марисі Нікітюк, «Шляхетні волоцюги» Олександра Березаня, фільм «Додому» Нарімана Алієва. Мені приємно, що люди, які дуже близькі до нас, здатні створити таке якісне кіно.

– Ви – з акторської родини. Мама – актриса, батько – режисер. То вам вже на долі було написано з дитинства, що станете актором? Може, ви переконували батьків, що акторство – це не ваше майбутнє?

– Мені з батьками дуже пощастило, бо вони мене ніколи ні в чому не обмежували. У дев’ятому класі я дуже хотів піти зі школи. Тоді мені здавалося, що хочу стати психологом. Але тоді, мабуть, не було коледжів, у які б приймали на навчання на психолога. Почав думати, куди б то піти, аби тільки не вчитися у цій школі. Навіть думав піти у коледж зв’язку на комп’ютерні технології, але доля розпорядилася по-іншому. Під час уроку географії принесли рекламні буклети з 23-ї школи. Це – школа, в якій є театральні класи. У старших класах пів дня звичайні уроки, а після обіду – профільні, акторські. Після того, коли пішов на День відкритих дверей, подумав: «Прикольно!» Вирішив, що два роки якось пересиджу у цій школі, а після її закінчення вирішу, куди маю вступати. У випускному класі ми готували програму для вступу в університет імені Карпенка-Карого. Окрім того, в університет того року на свій курс набирав студентів Дмитро Богомазов, який зробив з моєю мамою дев’ять вистав. Мій тато – його однокурсник. І тато, і мама казали: якщо до когось йти вчитися на акторський, то тільки до Богомазова. Я вагався, бо у мене визріла ідея стати перекладачем, або йти вчитися на факультет «туризму» чи «готельної справи». Але вирішив: якщо я не спробую побути актором, то все життя потім буду думати, що би було, якби… А якщо мені не сподобається акторська професія, тоді вже буду вибирати щось інше.

Title 

– Але ж на той час ви вже мали акторський досвід, бо вперше знялися в кіно у десятирічному віці, а у 14 років зіграли одну з головних ролей у фільмі Ахтема Сеітаблаєва «Чемпіони з підворітні». Тоді це була ваша заслуга чи, все ж таки, батьки допомогли зіграти у «Чемпіонах…»?

– «Чемпіони з підворітні» – це був початок мого шляху до «Кіборгів». Ахтем мене не бачив довгий час. 14 років – це той вік, коли хлопці починають швидко рости. Якось зайшов за лаштунки під час маминої вистави. Там був Ахтем, вони працюють в одному театрі. Він мене побачив: «О! А не хочеш до мене на кастинг?» Звісно, я хотів. Наскільки знаю (так мені казали батьки і так кажуть зараз), я пройшов кастинг за здібностями.

– Оскільки ми заговорили про театральні залаштунки, розкажіть про ваше «залаштункове» життя. Адже ви з маленької дитини щодня там були…

– Мама розповідала, що на дверях її гримерки навіть висіла табличка: «Тихо! Макар спить!» Погано пам’ятаю своє дитинство у театрі, але я постійно до всіх приставав, бо мені так хотілося уваги з боку дорослих. Просив дати телефон побавитися. Пам’ятаю, у реквізиті була голова бика, до якої було пришито плащ. То я одягав ту голову з плащем і бігав коридорами. Мені всі розповідають, коли треба було їхати додому, я просив: «Мамо, давай ще трохи тут побудемо». Мені подобалася атмосфера, увага старших. Але коли мені кажуть, що я виріс у театрі і просякнутий ним, не погоджуюся. Бо я там лише проводив час. Ніколи не задумувався, як працюють актори, у професійному плані перебування там мені мало що дало.

Title 

– А чому в мами у театрі, а не з бабусею та дідусем залишалися?

– Мої бабуся і дідусь по татовій лінії, оскільки жили у Києві, часто мене забирали. Дідусь також режисер, він дуже мною займався. Рано навчив мене читати, інтелектуальний поштовх для мого розвитку дав саме він.

– Більшість акторів забобонні. А ви?

– Я не забобонна людина. Але є певні правила, яких дотримуюся. Вірю, що працюють лише ті забобони, в які людина вірить. Якщо людина сама себе програмує на щось, то це й спрацює. Наприклад, перебігла чорна кицька дорогу – будуть неприємності. Якщо людина вірить, що через кицьку ці неприємності неминучі, так воно і буде.

Фото з ФБ-сторінки
Макара Тихомирова

Автор: Галина Ярема

Джерело: «Високий Замок»
(https://wz.lviv.ua/interview/405443-ya-ne-boiavsia-zalyshytysia-mazhorom-bo-viriu-shcho-zihraiu-shche-bahato-znakovykh-rolei)

«Мої думки тихі»: про фільм – з його творцями та акторами

Максим Руденко: «Сергій Параджанов та Параска Плитка-Горицвіт ніколи не зустрічались, але між ними є якийсь невидимий зв’язок»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com