Від редакції:

Чи є в світі люди, котрі ще не чули про історію кохання Ромео і Джульєтти? Навряд. У міста Верона просто не було шансів не стати пам’ятником шекспірівських пристрастей. Ходімо, погляньмо на легендарні вулички…

Людина я – другої молодості, тому до італійської Верони, область Венеція, вирушив з певною порцією скептицизму. До речі, жодних літаків: до Італії ми з дружиною заїхали автомобілем, з боку Австрії, помилувались заодно картинними будиночками і розкішними виноградниками.

Розташувалися в готелі «Residenze del Cuore» (доба – €120) і, залишивши машину на безкоштовній стоянці готелю, міським автобусом з via Borgo Roma, 23 за €2,5 приємно проїхалися до центру; це – пів години оглядової екскурсії по місту. Верона – містечко невелике, пів Харківського масиву, 250 тисяч мешканців.

У кожного європейського міста, яке хоч трохи себе поважає, – своя фішка. У Зальцбурга – Моцарт, у Верони – Джульєтта. Тут вам про 14-річну дівчину кожен босяк розповість. Природно, про це – моя сьогоднішня пісня.

* * *

Щороку 16 вересня у місті відзначається свято – День народження Джульєтти Капулетті (Giulietta Capuleti). Так вже склалося, саме тут жила найвідоміша шекспірівська діва, чия коротке життя стало основою для найсумнішої повісті у світі. І чому дивуватися, що на честь літературної спокусниці у січні 1986 р. назвали небесне світило: Джульєтта (Juliet) – так називається супутник планети Уран.

Не знаю, мені особисто складно назвати якийсь інший твір, який би міфологізував, ні, не персонажів, а цілі міста... А тут пролетіли 425 років відтоді, коли була написана драма двох люблячих сердець – «Romeo And Juliet» (1594-1595), але пристрасті навколо історії Кохання юнака та дівчини з ворогуючих родів – Монтеккі і Капулетті – ніяк не вгамуються. Будь-яка перешкода коханню лише підсилює почуття.

Щороку 16 вересня в приміщенні муніципального музею у Вероні проходить святкування «Дня народження Джульєтти»; це – найважливіша частина міського середньовічного фестивалю: вистави, фестивалі, карнавали. Саме в цей день вручають літературну премію для професійних письменників «Scrivere per Amore» («Писати в ім’я кохання» ) імені Джульєтти Капулетті, що була започаткована у 1996 р. Звичайно, міська управа влаштовує покази екранізацій, неодмінно запрошуючи знаменитостей, таких, як Джульєтта Мазіна, Франко Дзефіреллі, Карла Фраччі, Міло Манара, Майк Бонджорно, Леонард Вайтінг.

* * *

У Вероні всі живуть за рахунок закоханих, кондитери – не виняток. Нам розповідали про милі тістечка з мигдального тіста, які називаються «Поцілунки Джульєтти і зітхання Ромео» («Baci di Giulietta, Sospiri di Romeo»).

Звичайно, як можна було їх не спробувати, коли на via Stella, 13, в центрі, ми натрапили на популярну кондитерську «Pasticceria Flego». Великий пакет – €12, маленький – €6. Навіть не буду уточнювати, який, згнітивши серце, віддав дружині.

Підкріпилися? А тепер – за мною, не відставайте... Згідно з колізією, в трагедії на п’ять дій «Ромео і Джульєтта» головній героїні не виповнилося й 14-ти років. Тим часом, у Верону цій дівчинці-підлітку досі приходять листи від десятків тисяч закоханих. Неймовірно! Куди котиться світ... Трапляється, що бабусі під 70 просять... вигадану дівчинку дати пораду чи настанову в нелегкій життєвій ситуації. На всяк випадок, підказую адресу. Може, комусь згодиться: Giulietta Capuleti, Via Cappello, 23, Verona, Italy.

У всі часи закохані клялися виконувати більше, ніж їм під силу. У всі часи закохані обіцяли і не виконували – навіть того, що можна було б зробити. Довгий час городяни і туристи залишали записки в стінах старовинного будинку на віа Каппелло, 23, але у 2012 р. веронська влада заборонила псувати екстер’єр. Логічно, оскільки сер Шекспір застерігав:

– Не любить той, хто про любов усім сурмить.

* * *

Побігли до того підворіття... Це місце, розписане амурними графіті сучасних варварів, хочеться промчати зі швидкістю метро. Просто реальний жах і фетишизм на рівні масової істерії.

А ви ще стіни із замків з сердечками за спиною скульптурної Джульєтти не бачили!

Отже, у 1972 р. у Вероні народився новий фетиш Кохання. Відтоді натовпи туристів він веде до внутрішнього подвір’я будинку Джульєтти (Casa di Giulietta). Під ним розуміють фамільний маєток на віа Каппелло, 23, що розташований неподалік від площі пьяцца Ербе. Будівля побудована в XIII ст. і раніше належала роду даль Каппелло (каппелло – капелюх італійською), який став прообразом родини Капулетті.

Коли ви входили в арку, яке веде до внутрішнього подвір’я, слід було розглянути на фронтоні будівлі герб роду даль Каппелло; він – у формі мармурового капелюха. Чуєте, як саме вам шепоче діва?

– Моє лице ховає маска ночі, Але на нім пала дівочий стид, Що ти в цю ніч мої слова підслухав. Хотіла б я пристойність зберегти, Від слів своїх відмовитись хотіла б, Хотіла б я... та годі прикидатись! Мене ти любиш? Знаю, скажеш: «Так...» Тобі я вірю, з мене досить слова. О, не клянись! Зламати можеш клятву: Недурно ж кажуть, що з любовних клятв Сміється сам Юпітер. О Ромео! Скажи, якщо ти любиш, правду щиру. Коли ж вважаєш – переміг мене Занадто швидко, я тоді насуплюсь, Скажу уперто: «Ні!», щоб ти благав. Інакше – ні, нізащо в світі! Ні! Так, мій Монтеккі, так, я нерозважна І, може, легковажною здаюсь... Повір мені, і я вірніша буду, Ніж ті, що хитро удають байдужість. І я б могла байдужою здаватись, Якби зненацька не підслухав ти Любов мою й слова мої сердечні... Пробач мені, мій любий, і не думай, Що мій порив палкий – це легковажність; Мою любов відкрила темна ніч.

* * *

У 1972 р. під легендарним кінобалконом кінозакоханих у Вероні постала бронзова статуя Джульєтти роботи веронського скульптора Нерео Костантіні (Nereo Costantini; 1905-1969).

Цій матеріалізованій святій від літературного Кохання – яка, швидше, нагадує худу акселератку зі зростом 265 см, несамовито повірили: мовляв, якщо доторкнутися до Джульєтти, а особливо – потерти груди зліва, це принесе удачу в амурних справах, а також – гармонію в сімейному житті.

Але ми ж з вами знаємо: справжнє кохання не говорить, бо справжнє почуття виражають вчинки, а не слова. Втім, в епоху забобонів – сам бачив! – до іскри з очей поважні матрони натирають бронзову німфетку.

В День святого Валентина в одному із залів Верони обов’язково вшановують авторів-аматорів, розглядаючи всі зворушливі послання шекспірівській героїні. Цілий рік по п’ять-сім тисяч кореспонденцій на день пошта приносить до Клубу Джульєтти (Club di Giulietta). Волонтери читають усі розповіді, навіть в електронному вигляді, надіслані з домашнього ПК. Все враховано культурним департаментом муніципалітету Верони. Тренд. Дивуюся, чому ніхто з киян не кинув клич, мовляв, на удачу треба терти груди Батьківщини-матері...

Невинність і чистота, якими одухотворив Джульєтту Великий Шекспір, притягує із сторіччя в сторіччя.

– Я повторю вам те, що ви вже чули: Не знає світу донечка моя – Ще й чотирнадцяти нема їй літ. Нехай в красі ще двоє літ зів’яне, І стане на порі дитя кохане.

* * *

У 1997 р. в будинку Джульєтти на віа Каппелло, 23 відкрився музей: в золочених рамах – картини на теми Ромео і Джульєтти, фотографії з кінофільмів, яких вже знято понад пів сотні, і таке інше.

На одному з поверхів з’явилася експозиція предметів з фільму «Ромео і Джульєтта» (1968) режисера Франко Дзеффіреллі (Franco Zeffirell; 1923): два костюми, шлюбне ложе закоханих, оригінали режисерських розкадровок сцен. На другому поверсі багатьом жінкам хочеться постояти на балконі з різьбленого каменю, щоб відчути себе схвильованою Джульєттою, яка роздивляється зверху дворик і шукає поглядом свого Ромео. Від гріха подалі я навіть відійшов на віа Каппелло.

Знаєте, чому сюди тягнеться черга з охочих витратити €6? Прибалконна, так би мовити, кімната декорована за мотивами знаменитої картини «Прощання Ромео з Джульєттою» («l bacio»; «Поцілунок», 1859) італійського романтика середини XIX ст. Францеско Айеца (Francesco Hayez; 1791-1882). Мистецтвознавці наполягають, мовляв, кольори, використані живописцем, натякають на... Пломб’єрський пакт між Італією і Францією, який ознаменував народження італійської нації. А такого прочитання Шекспіра не хочете?

Тепер самі бачите, що на кону і в здібностях юної аристократки Джульєтти. Як їй це вдалося, хочете дізнатися?

– Я няню відіслала о дев’ятій, Вона мені вернутись обіцяла За пів години. Що, коли його Вона знайти у місті не змогла? Та ні, не те! О, та вона ж кульгава! Так, так... Лише думки повинні буть Послами у кохання. В десять раз Летять вони скоріше, ніж летить Проміння сонячне, коли зганяє Воно з горбів похмурих тінь нічну. Недарма ж прудкокрилі голуби Везуть любов, та й любий Купідон Швидкі, як буйний вітер, має крила... А сонце вже стоїть над головою! З дев’ятої до півдня – три години. Які ж вони і довгі, і нудні!.. А няні все нема... Якби ж то кров Гарячу мала і кохала палко, Вона б літала, наче м’яч: її До нього кидали б мої слова, Його ж слова – до мене. Стара людина – ніби справжній мрець: Бліда, тяжка й незрушна, як свинець.

* * *

Тут потрібен історичний флешбек... Щоб виносити шедевр «Ромео і Джульєтта», Вільяму Шекспіру знадобилося, ймовірно, три, а то й чотири роки: драматург ретельно переписував п’єсу, відкладав рукопис, шукав деталі, які б вдихнули життя в рукопис. І тепер, здається, без цієї вічної історії кохання юнака та дівчини з двох родів світ складно уявити. Ніби це знайома глава з Писання. До речі, в Італії, особливо у Вероні, ім’я героїні завжди ставлять перед ім’ям її коханого: Джульєтта і Ромео! Тому не треба дурити голову – фемінізм з’явився значно раніше.

Історична достовірність цієї історії не встановлена. Приміром, за версією бургомістра Львова, польського історика і поета Юзефа Бартоломея Зіморовича (Jоzef Bartłomiej Jan Zimorowicz; 1597-1677), події, описані Шекспіром у п’єсі «Ромео і Джульєтта», відбувалися... у Львові; прототипом Ромео став спадкоємець італійців Ромуальдо Мікелліні, а Джульєтти – православна українка (!!!) Пелагея (або Параска), померла від чуми у 1586 р.

Втім, історичний бекграунд, прикмети часу, країнознавчий матеріал, побутові мотиви, чим по-італійському рясніє сюжет, додають правдоподібності сумній повісті двох закоханих саме із середньовічної Верони.

* * *

Мені особисто однаково, звідки Шекспір взяв сюжет. Чи не вічною є ця насмішка кохання, що жінка не може любити того, хто любить її? Безперечно, в англійського драматурга також звучить безліч літературних ремінісценцій:

– трагедія про легендарну вавилонську пару закоханих «Пірам і Фісба» («Pyramus et Thisbe») римського поета Овідія;

– новела під назвою «Історія двох шляхетних закоханих і їхньої скорботної смерті, що сталася у Вероні в часи синьйора Бартоломео делла Скала» («Historia novellamente ritrovata di due nobili amanti con la loro pietosa morte intervenuta giа al tempo di Bartolomeo Della Scala»; 1524) Луїджі да Порто;

– новела «Ромео і Джульєтта» («Giulietta e Romeo»; 1554) Маттео Банделло;

– поема «Трагічна історія Ромеуса і Джульєтти» («The Тragicall History Оf Romeus Аnd Juliet», 1562) Артура Брука, написана за два роки до народження Вільяма Шекспіра і перевидана у 1587 р., приблизно за вісім років до першої постановки «Ромео і Джульєтта».

 

Кохання дивиться не очима, а серцем; тому сліпим і зображують крилатого Купідона. Ось послухайте, як мило – правда, вустами Шекспіра – вголос розмірковує 14-річна спокусниця:

 

– Лише твоє ім’я – мій ворог лютий; А ти – це ти, а зовсім не Монтеккі... Що є Монтеккі? Таж чи так зовуть Лице і плечі, ноги, груди й руки Або якусь частину тіла іншу? О, вибери собі нове ім’я! Та що ім’я? Назви хоч як троянду, Не зміниться в ній аромат солодкий! Хоч як назви Ромео – він Ромео. Найвища досконалість все ж при ньому. Хоч би він був і зовсім безіменний... О, скинь же, скинь своє ім’я, Ромео! Воно ж не є тобою, і взамін Візьми мене усю!

* * *

Щоб звести дух, відпочити і систематизувати емоції, ми вирішили перекусити і попрямували до ресторану. Тим більше, що кілька знайомих радили у Вероні ресторан «12 апостолів» («Dodici Apostoli»), відкритий ще у XVIII сторіччі. Тим більше, що від будинку Джульєтти це за два квартали – на via Antonio Tirabosco, 10. Згідно з міською легендою, два сторіччя тому дюжина галасливих торговців, які працювали на сусідній площі Синьорії (Piazza dei Signori), любила укладати угоди за тарілкою пасти, паруючою квасолею і келихом доброго вина. Цю гучну групу нерозважливих веронці не без гумору називали «12 апостолів». Так, багато води з того часу спливло. Сьогодні це – пафосний заклад, у якого навіть... літературна премія імені «12 апостолів» є.

Отже, зробивши замовлення, я занурився в безкоштовний wi-fi...

Щоб визначити день, коли народилася Джульєтта, історики ретельно зіставили події п’єси. Згідно з Шекспіром, тоді правителем Верони був синьйор Бартоломео I делла Скала (Bartolomeo I della Scala; 1272-1304), Божою милістю герцог Верони і Венеції. Це, між іншим, реальний герцог Ескал, який шанував Данте як свого гостя, правив містом у 1299-1304 рр. та на виконання герцогської влади оголошував городянам свою Волю та Бажання.