rss
04/09/2020
EN   UA

Час i Події

#2020-15

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Відверта розмова \ Степан Сус: «Папа Римський просив бути простішим з людьми…»

Від редакції:

Як це – стати наймолодшим єпископом у світі? Як знаходити час не тільки на церковні обов’язки, а й на допомогу військовим – і навіть на соцмережі? Як пояснити ровесникам і навіть студентам та школярам, що бути християнином – це не тільки почесно, а й цікаво? Степан Сус знає відповідь на всі ці питання…

Кілька днів тому у Патріаршому соборі Воскресіння у Києві відбулася архієрейська хіротонія (висвячення) отця Степана Суса, якого 15 листопада Синод Української греко-католицької церкви призначив куріальним єпископом Патріаршої курії УГКЦ. Головним святителем владики-номінанта був глава цієї Церкви Блаженніший Святослав, а співсвятителями – владика Ігор Возьняк, митрополит Львівський, а також – владика Павло Хомницький, єпарх Стемфордський.

38-річний Степан Сус, екснастоятель Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла у Львові, став наймолодшим католицьким єпископом у світі.

– Отче Степане, для тих, хто не посвячений у церковну термінологію, перекладіть цивільною мовою ваш новий титул, ваші нові обов’язки…

– Займатимуся всім тим, що доручить глава нашої Церкви. Головна моя місія як єпископа у Києві – бути помічником для Блаженнішого Святослава, і в тих обставинах, де він не зможе бути присутнім, представляти від його імені нашу Церкву.

– Так би мовити, будете його правою рукою…

Title

– Можна сказати і так. Ревно допомагатиму Блаженнішому Святославові, щоб наша Церква розвивалася.

– У повідомленнях про призначення сказано, що вам «надано титулярний осідок Зігріса»…

– Йдеться по колишню єпархію, церковну територію, яка більше не є єпархією, бо у певні історичні моменти її ліквідували. Кожен єпископ у Церкві має мати свою єпархію, осідок. Зважаючи на те, що я своєї єпархії не матиму, бо більше буду залучений у куріальних справах глави Церкви. Таким єпископам, як я, у різних країнах світу надаються титулярні осідки, колишні єпархії. Мені випала честь стати єпископом Зігріса. Я там не був, це дуже далеко від України – територія Лівану, Єгипту. Попередньо цей титул мав владика Михаїл Гринчишин, єпископ у Парижі. Він уже відійшов у вічність, тому цей титул передано мені.

– Якими словами вас благословляв Папа Римський Франциск? Які настанови давав глава Ватикану?

– У той момент, коли мене обрали єпископом, не мав можливості особисто зустрітися з понтифіком. Але на попередній зустрічі Папа давав мені вказівку, як і всім – бути вірним Церкві, служити Богові і людям, намагатися бути якомога простішим з ними. Так само, як Ісус Христос, священник має бути доступним, людяним.

– Вам приємно, коли про Степана Суса кажуть як про наймолодшого єпископа?

– Мені страшно! Бо це – велика відповідальність. Склався стереотип, що коли когось називають владикою, то це має бути поважний чоловік 50-55 років солідного вигляду, з бородою. Я таким не зможу бути у своїх 38. Не зможу грати якусь роль – буду самим собою. Я не готувався стати єпископом. Навчався у семінарії, став священником, військовим капеланом. Але так стається, що одного дня твоє життя круто змінюється. Ти розумієш, що треба йти до нових горизонтів, куди тебе кличе Церква.

– Ви покидаєте служіння у Гарнізонному храмі Петра і Павла у Львові. Є побоювання, що через це загальмується реставрація святині. Скільки коштує відновлення храму, хто дає гроші?

– Мені приємно, що залишаю все у хороший час, коли все розвивається. А ще залишаю все у хороших руках. За ці роки не лише сам намагався бути добрим настоятелем цього храму – всі наші отці, капелани брали участь у цьому процесі, добре з ним ознайомлені. Це допоможе і далі належним чином робити реставрацію. Більшу частину стелі нашого храму вже відновлено. Плануємо завершити роботи у кінці 2021 року. Треба ще вкласти 10 млн грн. Завдяки багатьом доброчинцям, мешканцям Львова, меценатам з-за кордону нам вдається успішно оновлювати храм. Навіть дещо випереджати графік. Завдяки тому, що залучили до реставрації більше людей, «зекономили» рік. Хочу наперед запросити на відкриття оновленого нашого храму всіх парафіян, мешканців Львова, туристів. У 2021 році ви побачите реставроване склепіння над центральною частиною храму, а це – тисяча квадратних метрів унікальних розписів! Принагідно хочу добрим словом згадати наших польських друзів з інституту «Полоніка», які активно допомагають, аби ми могли цю реставрацію завершити.

– Ви багато опікуєтеся нашими військовими. Знаю, героєві однієї з моїх публікацій допомогли у Лондоні поставити біонічний протез на ногу. Як і де шукаєте кошти на оздоровлення воїнів?

Title 

– Своїм девізом я взяв слова апостола Павла: «Бог багатий милосердям». Меценатам по всьому світу розповідаю, що нам вдалося уже зробити. І це спонукає багатьох підтримувати тих, хто цього потребує. За останні роки на допомогу пораненим нашим захисникам, їхнім родинам, дітям військових, яких зачепила війна, зібрали понад 40 млн грн. І далі дбатиму про наших воїнів.

– Доля котрого з оборонців України вас зворушила особливо?

– Мене вразила сім’я зі Львова, в якій загинув єдиний син. Родина пережила величезну трагедію, війна залишила глибокі рани в її серці. Ми часто зустрічалися. І через три роки після втрати сина ця родина зважилася всиновити маленького хлопчика. Ця родина нині дуже щаслива. Для багатьох військових вона є прикладом. Так, війна залишає по собі великі шрами. Але якщо ми довіряємо Богові і поруч є багато тих, хто підтримує, – ніщо не є страшним! Навіть після перенесених втрат можна не побоятися відчинити двері своєї домівки, своє серце для нового життя. У Львівській області є чотири родини, які всиновили чужих дітей, втративши своїх. Такі історії мене надихають на те, щоб допомагати іншим, дбати про них, підтримувати.

– У вашому храмі приймають таїнство хрещення, шлюбу. На жаль, доводиться і проводжати воїнів в останню дорогу. Які утішливі слова знаходите для родичів загиблих захисників України?

– Для кожної людини, яка пережила трагедію, важливою є не сама розрада. Навряд чи принесуть полегшення цим людям наші слова на кшталт «я тебе розумію». Інколи достатньо бути поруч. Є життєві ситуації, для виходу з яких ми не знайдемо потрібних у ту хвилину слів. Але деколи наша мовчазна присутність свідчить більше, ніж слова співчуття. У моменти, коли хтось переживає трагедію, моє покликання як душпастиря, як і покликання інших людей, – сказати цій людині, що є поруч з нею. Я не зможу повернути все назад, але готовий бути біля неї стільки, скільки це потрібно. Це допомагає згорьованим рухатися далі, дивитися у майбутнє, бути впевненими. З часом ці люди дякують, що у кризових ситуаціях ми багато зробили саме своєю присутністю.

– Останнім часом у нашому суспільстві пожвавилася дискусія про перенесення свята Різдва із 7 січня на 25 грудня. Як ставитеся до цієї ймовірної календарної реформи? Чи не викличе вона сум’яття серед українських християн?

– Будь-які реформи – складні і болючі. Хтось їх сприймає, а хтось – ні. Наше суспільство частково готове до того, щоб перейти на новий церковний календар. Але робити це треба делікатно. Не можемо допустити, щоб новий церковний календар став причиною розбрату. Суспільство має дозріти до всього. Ми багато говоримо про євроінтеграцію – але цього мало! Щоби бути в Європі, треба ментально дійти до цього. Наші люди повинні бути свідомими також того, що не лише Різдво буде перенесено, а й інші свята, до відзначення яких у певний день всі звикли, – як-от свято великомученика Романа, свято Андрія, Покрови Матері Божої. Їх, у разі зміни календаря, відзначатимуть в інші дні…

– Ви не зовсім вписуєтеся у класичний образ духівника. Активно користуєтеся соцмережами, робите ліричні фото, займаєтеся спортом. Складається враження, що у такий спосіб хочете привабити до церкви молодь…

– Насамперед, намагаюся йти в ногу з часом у всіх добрих справах. За умов розвитку систем комунікації їх треба використовувати задля людей, щоб достукатися до їхніх сердець. Якби Ісус Христос жив у ХХІ сторіччі, точно використовував би все те позитивне, що й ми…

 Title
 Владика-номінант Степан Сус
уміє знайти підхід до кожного...

Для молоді важливо, насамперед, щоби церква була для неї цікавою. Упродовж сторіч складаються стереотипи, що церква – це тільки молитва. Але церква – це також і соціальне служіння, те ж волонтерство, спорт, багато інших добрих справ, які люди роблять, незважаючи на конфесійну належність. До волонтерства ми залучаємо багато молодих, які навіть не знають «Отче наш», які шукають Бога у своєму житті. А як їм знайти Його, якщо скажемо їм, що церква – тільки для віруючих? Моє завдання у соцмережах – говорити людям про те, що бути християнином – це не страшно, а цікаво. І тоді бачиш сенс свого життя. Розумієш, що живеш для когось. Багато молодих «інтернетників», бачачи, що їхні ровесники стають волонтерами, допомагають безпритульним, дбають про сиріт, відвідують християнські заходи – розуміють, що церква є для них ще й тим місцем, де можна отримати знання про те, як дати собі раду, як долати життєві викрути…

– Як вам стає у пригоді знання п’яти мов?

– Знати мови – це мати ключі до сердець багатьох людей. Не лишень українців навертати до Бога, а й громадян усього світу, які шукають свою стежку до Всевишнього. Завдяки знанню мов можу залучити до добрих справ людей з різних куточків планети. Завдяки цьому наші пасторальні проєкти (допомога пораненим, дітям-сиротам) стають глобальними.

– У чому саме вам допомагає знання російської? Де ви нею послуговуєтеся? Про що і з ким розмовляєте?

– Кілька разів спілкувався російською на сході України, коли був у зоні АТО-ООС. Інколи варто говорити з місцевими людьми російською – для того, щоб вони почали розмовляти українською мовою. Це – можливість достукатися до сердець цих людей, дізнатися від них щось більше. Ті, хто ставить мовне питання як проблему у нашому суспільстві, вдаються до крайнощів. Мова не може бути елементом політики. Вона має бути елементом комунікації і порозуміння. Якщо ми кажемо про схід України, який є російськомовним, то мені здається, що до людей на цих територіях треба звертатися тією мовою, яку вони розуміють. Тоді самі захочуть говорити мовою, яка є спільною для всієї держави. Кілька разів у цьому пересвідчився. Коли звертався до когось російською, ця людина починала відповідати мені українською.

– Які слова в час Різдвяних свят хотіли б адресувати співвітчизникам?

– Хочу побажати всім миру, радості, добра. Пам’ятайте, Різдво – це свято, коли Господь приходить в історію нашого життя для того, щоб підтримати, зрозуміти, допомогти. Щоб ніхто не почувався самотнім, відкинутим, непочутим, незрозумілим. Щоб усі зростали в любові, у тих цінностях, які роблять нас щасливими і допомагають рухатися вперед. Різдво – це свято, коли маємо нагоду бути в обіймах маленького дитятка Ісуса для того, щоб почуватися гідними, сильними. Відчути, що можеш у цьому житті бути кращим, працювати для того, щоб наша країна ставала кращою. Бажаю всім нам могти! Робити все для того, щоб цей світ ставав світлом добра, радості, миру. Таким, про який говорить сам Господь.

Фото з домашнього архіву та Facebook-сторінки о.Степана Суса

Автор: Іван Фаріон

Джерело: «Високий Замок»
(https://wz.lviv.ua/interview/403602-papa-rymskyi-prosyv-buty-prostishym-z-liudmy)

Гайдемарі Стефанишин-Пайпер: «Потрібно стати найкращим у тому, чим вирішили займатися»

«Бути як дерево, що вижило» – Стівен Руссо під час випускних урочистостей в УКУ

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com