Від редакції:

Після «Старого Нового року» на українського глядача чекає нове кіно –комедія з Ірмою Вітовською. Кіно для глядача, котрий хоче посміхнутися – і для глядача, котрий вміє думати! :) А ще – вміє цінувати найближчих людей. Отже – подивися це кіно з мамою! :)

На радіопрограму «Ініціатива» завітали творці нової повнометражної української кінокомедії «Мої думки тихі» – режисер дебютант Антоніо Лукіч та акторка, виконавиця однієї з головних ролей – Ірма Вітовська. Фільм вийде у прокаті вже 16 січня 2020 року. Історія молодого звукорежисера змусить переглянути власні цінності у відносинах, або щось більше.

– Антоніо, це твій дебютний фільм?

Антоніо: Так, це – дебютний фільм, і я свідомо до цього йшов. Шість років навчався в інституті, а коли завершив навчання, то в нашій державі почали сприяти розвитку молодих кінематографістів. Кожен мав можливість на конкурсній основі отримати фінансування для своєї ідеї. Наш фільм – це комедія про дуже високого звукорежисера, який «не вміщається» в соціальні рамки. І ось одного разу він отримав замовлення на запис звуку української фауни. Так, у нього виникла хороша нагода провести цікаво час з рідними. Наша стрічка – це поєднання комедійних сцен із тваринами та драматичної лінії головного героя з мамою.

– Як бачимо, перша повнометражна стрічка не стала провальною і фільм вже збирає нагороди.

Антоніо: Так, фільм перевершив усі мої очікування. Він здобув «Кришталевий глобус», нагороду на Одеському кінофестивалі та інші. Переміг у номінації глядацьких симпатій, проте, є велика різниця між простим глядачем і тим, що на фестивалі. Тому ми зараз тестуємо нашого простого, непідготованого глядача.

Ірма: Хоча фільм абсолютно доступний, і ми переконались у цьому на допрем’єрному показі у Тернополі.

Антоніо: Так, ми слухали не кіно, а зал. Він дуже класно нас прийняв, сміявся там, де потрібно, а ще – думав. Це був чудовий показ, і я сподіваюсь, що в інших містах він буде теж таким.

Ірма: В нас було певне полегшення, коли всі реготали. Насправді я критично ставилась до простого глядача, точніше, до його смаків. Хоча це мистецьке, фестивальне кіно, яке доступне будь-якій людині. Чесно, я дуже переживала, чи сприйме глядач такий жанр та гумор. Адже те сміття, яке часто транслюється, зробило свою справу. Ну і класно, що на нашому допрем’єрному показі ми переконались в тому, що все ж наш глядач ще живий. Тут ви не побачите плакатності, мегагероїв, це про звичайних людей, які за вікном. І це – великий бонус, бо глядач спостерігає, ніби це його сусіди.

Антоніо: Непідготованим людям дивно таке спостерігати.

– У фільмі дуже багато музики. Залучена музика іноземних виконавців, ви брали дозвіл на це?

Антоніо: Це зумовлено тим, що наш головний герой – звукорежисер. Він пише музику, дуже уважно до неї ставиться. Ну й офіційний дозвіл став найвагомішою статтею нашого бюджету.

– Антоніо, які в тебе побоювання перед прокатом цієї кінострічки?

Антоніо: Насправді, я не знаю, що саме буде визначати мою режисерську долю: фестивальні покази чи прокат. Фестивально стрічка себе виправдала, ну а від прокату я не є залежний. Те, чи прийдуть люди на фільм – це дистриб’юторський фактор, а для мене ознакою успіху буде те, з чим люди вийдуть після показу. Мені краще, щоб менше людей подивились і зрозуміли, про що цей фільм, а не навпаки.

– Ірмо, в січні виходить біля двох стрічок, в яких ви знімались. Це буде конкуренція фільмів з вашою участю?

Ірма: Це – дві різні картини, і я б їх не порівнювала. У фільмі «Віддана» я зіграла сусідку головних героїв, тобто, мало екранного часу з моєю участю. Під час прем’єр я підтримаю два фільми, але в прокаті ці стрічки транслюватимуться паралельно. Це – два різні фільми, з різними історіями, епохами, відносинами. Це те саме, що сьогодні піти на футбол, а завтра – на концерт. Проте, українську кіноіндустрію потрібно підтримувати і ходити на всі фільми.

– Фільм «Мої думки тихі» отримав відзнаку «Відкриття року». Антоніо, чи не боїшся ти, що цю лінію треба буде втримати?

Антоніо: Це мене переслідує ще зі студентських років, коли мені викладач сказав, що я поставив планку і маю її підтримувати. Але це дуже неправильний шлях, коли людина ставить очікування від творчості. Буває, продюсери планують Канни, а потім опиняються на «Запорізькій синерамі». А от якщо б навпаки було, то всі б сказали, що це круто. Це – мій підхід до прокату, дистрибуції та іншого. Ми зробили маленьке, скромне кіно.

– Гасло фільму – «Поведи маму в кіно». Що приховано в цьому гаслі?

Антоніо: Цей фільм – це нагадування про щось справжнє, про систему цінностей, яку всі забувають. «Мої думки тихі» – це про невимовлені слова. Бо думаємо ми багато, а кажемо зовсім мало, особливо тим, кого любимо. Можливо, цей фільм допоможе переоцінити цінності взаємовідносин з батьками.

– Держкіно виділило 8 млн грн. на стрічку «Мої думки тихі». Як ставишся до ситуації, яка там зараз склалася?

Антоніо: Юлію Сінькевич «зрізали», а саме навколо неї об’єдналась наша кіноіндустрія. Бути директором Держкіно – це як місія. Тут були проблеми, і вони потребують переосмислення, а Юлія може це зробити. Ситуація досить тривожна. Доводиться відволікатись від кіно на якийсь інший підробіток.

Джерело: ТРК «Вежа»
(https://www.vezha.org/moyi-dumky-tyhi-pro-film-z-jogo-tvortsyamy-ta-aktoramy/)