rss
08/05/2020
EN   UA

Час i Події

#2020-32

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Освіта \ SCOPUS для української науки: шанс на розвиток чи недоцільне запозичення?

Від редакції:

Хочеш захистити дисертацію в Україні? Готуй статті до видань, проіндексованих у базах даних Web of Science Core Collection та/або Scopus. Не менше трьох, а бажано – і всі 5. А хочеш стати доцентом – то й 10.

Не секрет, що українська наука ще досі не позбулася радянського шлейфу: велика кількість псевдодосліджень, що не мають жодного практичного застосування чи доцільності, скандали з виявленням плагіату у викладачів, співробітників університетів і наукових установ.

Аби реанімувати «паралізовану» українську науку, Міністерство освіти у вересні 2019 року затвердило наказ «Про опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук», у якому серед вимог є обов’язковим оприлюднення результатів наукового дослідження здобувача у формі 20 наукових публікацій, які розкривають основний зміст дисертації. Не менше, ніж три статті, а з 01 вересня 2022 року не менше, ніж п’ять статей з наукового напряму, за яким підготовано дисертацію здобувача, мають бути опубліковані у закордонних виданнях, проіндексованих у базах даних Web of Science Core Collection та/або Scopus.

«Бюрократичний монстр»

Міністерське нововведення ще на етапі, коли наказ був лише проєктом, викликало шквал неприйняття, критики й обурення. Зокрема, йдеться про статтю, опубліковану в газеті Верховної Ради «Голос України» «SCOPUS» замість науки, або чи потрібно це Україні?» Стаття містить аргументи групи обурених науковців, більшість з яких є науковими співробітниками НАНУ, про те, що введення МОН – це ще один «бюрократичний монстр», з яким несила впоратися українським дослідникам.

В авторів статті – ціла низка закидів. Наприклад, те, що чітко визначений список журналів, у яких можуть бути опубліковані результати досліджень, – це формальність, а вимоги щодо наявності закордонних публікацій і публікацій у журналах, що входять до наукометричних баз Scopus і Web of Science, є «формою часткового перекладання державою і науковим співтовариством відповідальності за оцінювання результатів наукових досліджень на транснаціональні бізнес-корпорації…»

Крім того, автори говорять про посягання на свободу поширення інформації, що забезпечено ст. 46 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», а також про порушення 10 статті Конституції України щодо використання державної української мови як мови науки.

Також науковці посилаються на критику польських вчених, оцінку іноземних академій: «Згідно з оцінкою трьох надзвичайно авторитетних іноземних академій наук – Академії наук Франції, Німецької академії природничих наук («Леопольдіна»), Королівської академії наук Великої Британії (спільна заява від 27.10.2017 р.), наявність публікацій у журналах, що включено до наукометричних баз, не може розглядатися як один з основних інструментів оцінювання результатів наукових досліджень; покладання на цей показник «призведе до поверхових, занадто спрощених і ненадійних методів оцінювання». У своїх дослідженнях польські вчені також аргументовано доводять, що багатовимірна оцінка місцевих журналів не повинна спиратися лише на бібліометричні показники, засновані на Web of Science або Scopus».

Йдеться і про те, що наукові іноземні бази «не пропускають» дослідження вузької тематики, вузького профілю, затверджують для публікування більш загальні, широкі, зрозумілі закордонному читачеві. Часто, за твердженням авторів статті, «бракує експертів з вузькотематичних досліджень».

Один із найбільших аргументів – український контекст. Твердження авторів полягають у порівнянні ситуації з радянським досвідом: «Якщо раніше, у часи СРСР та навіть після припинення його існування, українська наукова продукція та наукова мова були поставлені у вторинне щодо російської мови становище, що визнається нині чинником денаціоналізації та культурного геноциду, то нині Україна в особі МОН нормативно визначає упосліджений статус україномовного наукового контенту щодо англійської мови».

Науковці посилаються також на таке поняття, як «втрата локального знання». Що пов’язано з тим, що «публікації в іноземних виданнях, які включені до визначених наукометричних баз, опиняються поза контекстом українського наукового життя».

Запобіжник від «містечковості»

З часу публікації статті сплинув рік (дата публікації – 2018 рік). Наказ про оприлюднення результатів досліджень – ухвалено. Попри те, що критиків нововведень не меншає, з’явилося й чимало людей, які випробували на собі так званий «європейський досвід» використання науково-метричних баз.

Старший науковий співробітник Інституту зоології НАНУ Роман Бабко каже, що приєднання України до світової науково-метричної бази – «запобіжник у створенні «містечкової» української науки. Науки на кшталт тої, що була створена в Радянському Союзі».

Стосовно тих закидів, які подають невдоволені науковці щодо нового міністерського наказу про обов’язковість публікацій в іноземних базах, – учений вказує на очевидність і зацікавленість групи осіб у нещадній критиці: «На сьогодні в Україні сформувалась «армія» кандидатів і докторів наук, дисертації та рівень публікацій яких не відповідає стандартам і вимогам, і ця «армія науковців» буде чинити шалений опір, залишаючи українську науку в «сірій зоні» невизначеності. Думаю, саме це є однією з причин того, що таке питання з’явилось взагалі. Це також є причиною активного просування ідеї непотрібності Національної академії наук України, оскільки Академія наук – це остання фортеця, де кількість справжніх науковців переважає над «псевдонауковцями». На відміну від НАН, де традиції не дозволили комерціалізувати захисти дисертацій, більшість університетів за 30 років, насамперед, колишніх педінститутів, об’єктивно позбавлені можливості займатись науковою діяльністю і публікуватись у часописах, що входять до науково-метричних баз Scopus та Web of Science».

«Об’єктивно, – стверджує Роман Бабко, – більшість дисертацій у вишах – це лише доступ до посади, а далі – роки рутинної праці з навантаженням, яке однозначно не співставне з науковою діяльністю. Іншими словами, ми не створили умови і традиції, як це є, наприклад, у Сполучених Штатах, де наука традиційно вишівська і має високий рівень фінансування, а навантаження викладачів у рази менше. Тому, в разі дотримання вимог до захисту дисертацій, кількість дипломованих депутатів і педагогів в Україні може знизитися, що не є негативним явищем. Україна перенасичена вишами, які «продають» дипломи. Це може бути поштовхом до скорочення закладів і підвищення рівня їх фінансування і, відповідно, якості освіти».

«Справжня наука – це мозок і зусилля»

Вікторія Родінкова – доктор біологічних наук, професорка кафедри фармації Вінницького національного медичного університету імені Пирогова, успішний науковець-алерголог, яка пройшла наукове стажування у США за програмою Фулбрайта. Її індекс цитованості Гірша у базі Scopus становить 8 (h=8), що є хорошим показником.

Науковиця стверджує, що науково-метричні бази є не просто доцільністю, а необхідністю, адже йдеться про процес глобалізації та входження України у міжнародний прогресивний простір.

«Так, кажуть, що найбільшу кількість цитувань мають природничники, насамперед, медичні науки, клінічні дослідження. Так само, як і фізики, теж багато мають цитувань. В мене, наприклад, індекс Гірша у базі Scopus – 8. Це немало. Але він виріс тільки завдяки тому, що політика попереднього МОН була такою, що нас стимулювали працювати саме на ці міжнародні бази. Цей поштовх змусив тих, хто міг, все ж таки почати це робити. Бойкотування можливостей міжнародної співпраці, намагання закритися у своєму українському індексі цитування – це спроба знову відкотитися назад. Порівняймо, що у Росії є свій індекс цитувань. Але ми все ж більш відкрита країна. Тому треба навпаки підтягувати українську науку до міжнародного рівня з будь-якої галузі. Це – вигадка, що немає, начебто, журналів, вони є: 200, 300, 500 журналів із соціо-гуманітарних наук у базі Scopus. Абсолютно реально знайти для себе журнал для цитування».

Якщо йдеться винятково про природничі науки, чи, скажімо, дослідження у технічній сфері, з практичністю тут усе зрозуміло. Вона є і вона «проштовхує» українську науку до західних видань. Проблемною є гуманітарна сфера. Проте, пані Вікторія не радить робити акцент на понятті практичність. «Все трохи глибше, – пояснює професорка. – Бракує не так практичності, як відповідного рівня самої науки. Наприклад, педагоги. Педагогічна наука – це багато слів ні про що дуже часто. Просто переливання з пустого в порожнє, де новизни немає, здебільшого. Але навіть у цій галузі можна знайти відповідні видання у базі Scopus і надрукуватися. Головне, щоб те, що друкується, дійсно мало доцільність. Люди не хочуть напружуватись. Бо справжня наука – це мозок і зусилля. І якщо взяти ті роботи численні, які захищалися раніше, то з’ясується, що насправді люди не наукою займалися, а просто переливали з пустого в порожнє якусь ідею. Критики – здебільшого – ті, які не можуть своїми здобутками досягти того рівня, який потрібен, щоб бути у базі Scopus».

Науковиця доводить, що високі ціни за публікації – це міф, адже якщо ти прогресивний дослідник і твої роботи мають високу якість, можливо друкувати наукові результати зовсім безкоштовно: «У Scopus, наприклад, є чотири категорії журналів: перший, другий, третій, четвертий, які вимірюють за квартилями. Перший квартиль – найкращий, із найбільшим рівнем цитування. І туди беруть дійсно якісь наукові результати: коли є математичний аналіз, велика суспільна ідея і користь. Для науковців меншого рівня підходить і четвертий квартиль. Але журнали четвертого квартиля, зазвичай, «смітникові», за публікації у яких і треба платити гроші. А це 200 доларів чи євро, навіть після процедури «сліпого рецензування». Якщо журнал безкоштовний, роботи, які туди потрапляють, повинні мати науковий рівень. Якщо хочеш друкуватись безкоштовно, значить, твоя робота повинна бути високого рівня».

Твердження про завантаженість викладачів, обкладання їх великою кількістю формальностей та навчальних годин – є правдою. Однак, не перепоною. Вікторія Родінкова, яка пройшла шлях від асистента до професора університету, стверджує, що все залежить від конкретної людини: «Багато що залежить від нас самих. Навантаження – не виправдання. Головне – відповідальний підхід до науки і потрібність того, що досліджуєте. Частіше «науковці» самі пишуть формальності».

«Людина на візку й олімпійський чемпіон»

Однак, між особливістю публікацій досліджень із природничих наук та соціогуманітарних є, направду, певні відмінності й особливості. На це вказує Володимир Шелухін – аспірант факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковець каже, що попри великий позитив у стимулюванні публікацій у наукових базах, є й певні «побічні ефекти» введень. Наприклад, те, що науковці можуть просто раціонально писати свої дослідження «під певний конкретний рейтинговий журнал, адаптуватися під ці концептуальні очікування, що так само може створювати проблеми для якісних змін на рівні теорії у межах певної дисципліни. Прагнення гарантувати собі академічний успіх стимулюватиме дослідників обирати теми, прийнятніші для журналів у їхній галузі, ніж ризикувати з ресурсними та часовими затратами на «малопопулярні» тематичні царини. Для соціальних і гуманітарних наук це особливо важливо, оскільки тематичні пріоритети у них більше, ніж у природничих науках, прив’язані до певних локальних суспільних контекстів».

Наріжним каменем є так зване навантаження науковців в університетах, що «не дає реальної можливості, – за словами науковця, – займатися справжньою наукою»: «…часу для наукової роботи замало, що ускладнює просування кар’єрною драбиною: для отримання звань доцента і професора відтепер слід мати не лише стаж, а й не менше, ніж десять публікацій у журналах, індексованих у базах Web of Science чи Scopus.

Із власного досвіду зазначу, що від часу написання статті до часу її прийняття до публікації в закордонному виданні минуло майже два роки. Час на написання статті, на збір матеріалів суттєво варіюється залежно від умов праці. Якщо я рухатимуся в такому темпі (по три роки на статтю), то кількість публікацій, необхідну для отримання вченого звання доцента, матиму у передпенсійному віці. Весь цей час я буду приречений виконувати навантаження у понад 400 годин на семестр».

Крім того, Володимир Шелухін наголошує на певній «штучності» закордонних інновацій у сфері науки та освіти: «В основу модернізації науково-дослідної діяльності покладено навздогінну концепцію, хоча в основу мала би лягти концепція випередження. Замість того, аби врахувати критику, яка є до баз Scopus та WoS на Заході, ми переносимо ці аспекти у власну систему (зокрема, використання баз з рейтингування науковців замість рейтингування журналів). Навздогінна концепція, коли природничі науки мають пріоритет у фінансуванні, ще більше ускладнює для гуманітаріїв можливість претендувати на отримання ресурсів, необхідних для проведення якісних досліджень».

«Звісно, – підсумовує дослідник, – стимулювати тіснішу інтеграцію вітчизняних наукових досліджень у світі треба, але, як часто буває в наших пострадянських реаліях, політичні рішення зсуваються від створення стимулів у створення вимог.

Норми набувають характеру, який практично неможливо виконати – не взагалі, а за конкретних умов, у яких відбувається функціонування науки як соціального інституту. Цих умов не вивчено і не взято до уваги при розробленні нових норм, які наче спеціально прописано так, щоб їх було неможливо виконати.

Сюди слід додати, наприклад, зарахування публікацій у частину навчального навантаження на наступний рік і в такий спосіб звільнення часу для дослідницьких занять. Також варто надавати податкові чи інші пільги для приватних підприємств, які надають гранти для суспільствознавчих та гуманістичних досліджень, щоб урівноважити брак державного фінансування. Систему стимулів варто ретельно обміркувати й оцінити, а використовувати публікаційну активність для кар’єрного просування слід обережно та з урахуванням структурних передумов наукової роботи в українських університетах, щоб не ставити людину на візку та олімпійського чемпіона на одну доріжку».

Автор: Андріана Біла

Джерело: «День» (https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/scopus-dlya-ukrayinskoyi-nauky-shans-na-rozvytok-chy-nedocilne-zapozychennya)

Народжені з планшетами в руках Яка школа їм потрібна?

ЗНО і ДПА: умови вступу у 2020 році

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com