Цей жук в Україні занесений до Червоної книги. Але деяких із гнойовиків все ж можна зустріти.

Раніше скарабей священний траплявся на крайньому півдні степової України, зокрема, в заповіднику «Асканії-Нова» та в Криму, – йдеться у Червоній книзі України. – Та за останні 50 років в Україні не знайдено жодного екземпляра цього виду; всі знахідки належать, здебільшого, до іншого, більш пластичного виду – скарабея тифон, – розповідає біологиня Марія Савчук. – Хоча й є інформація про те, що скарабея священного бачили на заповідному острові Джарилгач, що на Херсонщині. Про те, що він там є, вказано й на сайті Національного природного парку «Джарилгацький».

Виявляється, цей незвичайний жук полюбляє степові ландшафти, піщані ділянки річкових долин і морського узбережжя, іноді – засолені ділянки й піщані кучугури зі степовим різнотрав’ям. Живиться він гноєм овець та великої рогатої худоби. А особливо відомий тим, що робить з гною великі кулі, які іноді відкочує на велику відстань і закопує в ґрунт на глибину від семи до сорока сантиметрів.

Найцікавіше далі – кульку він з’їдає або виготовляє з неї своєрідну «грушу», у вузькій частині якої відкладає яйце. Згодом личинка, що виходить з яйця, з’їдає заготовані для неї запаси та заляльковується в залишках «груші», де і зимує молодий жук після виходу з лялечки.

Скарабеї тифон і сізіф

Жук скарабей є також гнойовим жуком, який любить, насамперед, спекотні кліматичні зони. Певно, знаєте, що жуків називають гнойовиками саме через особливе ставлення до гною. Вчені нарахували у природі понад 600 їхніх різновидів, які приносять очевидну користь довкіллю. Еколог Томас Рослін із Шведського університету сільськогосподарських наук в одній з публікацій зауважив, що видів жуків, які живуть у гної, певно не менше, ніж видів птахів. Спробуй тут не заплутайся!

В Україні все ж частіше зустрічаються родичі скарабея священного – скарабеї тифон і сізіф. Тифон трапляється і значно північніше, ніж теплолюбний священний скарабей та інші види їхнього роду. Найпівнічніші в Україні знахідки – околиці Кам’янця-Подільського, південь Житомирської і Чернігівської областей, вважають біологи.

Скарабей сізіф Шеффера названий так на честь німецького ентомолога Якоба Крістіана Шеффера. Чому жука назвали сізіфом, теж зрозуміло – наче міфологічний Сізіфів камінь – котить він свою кульку гною і в цьому вбачає сенс свого існування. Уперто тягне він вантаж для себе і свого сімейства, заодно позбавляючи місцевість гною. Цих жуків можна побачити в Україні також, здебільшого, в степових ландшафтах, хоча трапляються зрідка і в лісових. З миттєвостями життя саме цього жука ми можемо познайомитися з опублікованих на газетній сторінці світлин Віктора Севидова, зроблених в околицях Кривого Рогу. Більшість гнойовиків – це міцні маленькі жуки чорного кольору, з довгими зазубреними кінцівками і черевцем синього або зеленого кольору з металевим відтінком. Улюбленою поживою гнойовиків є свіжий чи підсохлий кінський послід.

Жуки допомогли Австралії впоратися з мухами

Гарною ілюстрацією про корисність жуків-гнойовиків може бути так звана австралійська історія, опублікована в засобах масової інформації. У 60-і роки минулого сторіччя, коли на континент завезли багато худоби, місцеві жуки не могли впоратися з переробкою «млинців» європейської худоби. Над пасовиськом нависали жахливі хмари мух.

Виправити ситуацію допоміг проєкт із використання жуків-гнойовиків (Australian Dung Beetle Project). Протягом двадцяти років, згідно з рекомендаціями вчених, в Австралію завезли понад п’ятдесят видів цих жуків з різних континентів, які змогли зупинити навалу гною і знизити на дев’яносто відсотків кількість мух.

Згодом цим досвідом скористалися і Нова Зеландія, і деякі країни Південної та Північної Америки.

Символ Бога Сонця

Символічне значення жука-скарабея відображено і в його науковій назві Scarabaeus sacer, де видова назва sacer у перекладі з латинської мови означає «священний». Священний скарабей, як відомо, мав сакральне значення для Давнього Єгипту.

Єгиптяни вважали, що цей жук є символом бога Сонця, а на Землі він повторює шлях світила на небосхилі. Відомо, що скарабеї завжди повзуть строго на захід, тобто, відповідно до напряму сонця. Це і вражало єгиптян найбільше. Гнойову кулю скарабея вони асоціювали зі сонцем і народженням нового життя.

У єгипетському пантеоні почесне місце посідав бог Хепрі, що знає секрети сонця. Його зображували з головою-скарабеєм або й у вигляді самого жука (на фото). Відомі також зображення скарабеїв з людською головою. Часто на стародавніх малюнках можна побачити цього бога за роботою – штовханням сонця по небу. Через те, що скарабеї відкладають яйця в мертвих тваринах і в гної, стародавні єгиптяни вірили, що скарабеї з’являються з мертвої плоті, а Хепрі уособлював переродження, нове життя і воскресіння з мертвих.

Вважалося, що саме Хепрі захищає душі померлих на тому світі. Тому при муміфікуванні фігурку скарабея обов’язково клали на місце серця покійного чи на вуста як перепустку в потойбічний світ.

Культ священного скарабея був настільки поширеним у Стародавньому Єгипті, що у формі цього жука виготовляли печатки, амулети, магічні предмети й прикраси, його зображали на папірусах, фресках гробниць. До слова, у храмовому комплексі Карнак, що неподалік Луксора, збереглася колона, яку вінчає кам’яний скарабей.

Невід’ємна ланка екосистеми

Користь жуків-гнойовиків безсумнівна. Вони поліпшують ґрунти, знищують паразитів і, як вважають учені, навіть відіграють певну роль у зменшенні викидів тепличних газів, переробляючи відходи тварин.

Споживаючи неперетравлене іншими тваринами, цим пришвидшують мінералізацію рослинних решток. Викопуючи нірки, вони поліпшують структуру ґрунту і зменшують кількість мух на пасовищах. Разом із гноєм вони розселяють неперетравлені травоїдними насіння рослин і спори грибів, закопують у ґрунт яйця паразитів людини і свійських тварин і, таким чином, знезаражують пасовища. Як це спостерігається в природі, ці жуки і самі є їжею – їжаків, птахів, інших жуків. Отак непомітно для більшості з нас вони посильно очищують наше довкілля.

Лишень минуть погожі осінні дні, жуки зариються в землю. А навесні, коли закінчиться зимова сплячка, для них знову настане свято катання гнойових кульок... Життя триває!

Фото Віктора Севидова,
сайт Національної мережі
інформації з біорізноманіття

Автор: Людмила Ступчук

Джерело: «День»
(https://day.kyiv.ua/uk/article/naprykinci-dnya/svyashchennyy-skarabey-i-yogo-rodychi)