rss
12/07/2019
EN   UA

Час i Події

#2019-49

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Кіноклуб \ Дмитро Ярошенко: «Після виходу «Забороненого» я дуже змінився. Навіть кинув курити»

Від редакції:

Незабаром прем’єра фільму «Заборонений» відбудеться і у Чикаго. Тож пропонуємо коротке знайомство із людиною, котрій довелося прожити для нас частку життя Стуса на екрані…

У вересні на широкі екрани вийшов довгоочікуваний фільм «Заборонений», у якому йдеться про складний життєвий шлях видатного українського поета Василя Стуса, його боротьбу зі системою та про спробу опублікувати свою останню збірку віршів, яку він намагався передати з в’язниці.

Картина буде представлена на VІІІ Трускавецькому кінофестивалі, інформаційним партнером якого є газета «Високий Замок». «Заборонений» боротиметься за найвищу нагороду – «Корону Карпат» – в основній конкурсній програмі фестивалю. Головну роль у фільмі зіграв талановитий український актор Дмитро Ярошенко, зовні дуже схожий на свого героя.

– Пане Дмитре, на VІІІ Трускавецькому кінофестивалі «Корона Карпат» в основній конкурсній програмі буде показано фільм «Заборонений», у якому ви зіграли головну роль – Василя Стуса. Що для вас ця роль і що відчуваєте після того, коли стрічка вийшла на екрани?

 Title

– Насамперед, це дуже велика відповідальність і честь – зіграти Василя Стуса. І, звісно, після виходу фільму на екрани побачити реакцію глядачів, що у своїй більшості позитивна. З продюсерами і сценаристами ми вже об’їздили одинадцять міст України, і всюди зали аплодують стоячи. А в очах – сльози. Для мене це – найвища оцінка не лише моєї роботи, а й всієї знімальної групи. Перед першими показами я страшенно хвилювався, але потім зрозумів, що ми все правильно зробили. І мені не соромно за нашу роботу.

– Складно було пройти кастинг? Адже на роль Василя Стуса пробувалося понад 50 акторів…

– Мабуть, саме мені довірили цю роль, бо я зовні дуже схожий на Василя Стуса. І не лише зовнішньо, а й внутрішньо. Знаєте, коли я був на першому кастингу (а через три дні були проби), сказали, що я зовнішньо дуже схожий, а от внутрішньо наче чогось бракує. Навіть Іван Драч, коли переглянув ці проби, сказав, що я не дотягую за глибиною. Між першим і другим кастингом минуло з півтора місяця, я вже й не мріяв отримати цю роль, думав, що затвердили когось іншого. Але мене, все ж таки, запросили на другий кастинг і попросили зіграти так, щоб генеральний продюсер міг мене затвердити. Я дуже старався, і роль довірили мені.

– Чим вас захопив образ Стуса? Можливо, трапилося щось таке, що перевернуло ваше життя, можливо, змінилися ваші погляди на якісь конкретні речі?

– Якось воно все паралельно відбувається, і певні зрушення у моєму житті збіглися з цією роллю. Можливо, якби я сам у житті не змінювався у цей час, то й у фільмі цьому би не зіграв. Скажімо, після виходу фільму я кинув курити. І краще почав ставитися до свого здоров’я і цінувати свободу, яку маю, і якої не було у Стуса. Ще зі мною відбулися якісь речі, пов’язані з духовним розвитком і еволюційним рухом вгору, до особистого розвитку. Коли я працював над образом, найголовнішим питанням було: як він міг це все витримати? Як Стус міг протистояти цій машині і усім тим негараздам, які випали на його долю? Попри всі звинувачення, український народ визнав Василя Стуса, і як це було складно, міг знати тільки він. Дослідники мені сказали, що Стус цікавився східною філософією, буддизмом, тобто, відкриттям Бога всередині себе, а це – найглибший ресурс і найбільше багатство людини, її найбільша сила. Завдяки цій силі він міг вистояти. Тому я мав що почерпнути з життя великого Василя Стуса.

– До зйомок фільму творчістю Василя Стуса цікавилися?

– З його творами перше знайомство відбулося ще у школі. А згодом у театрі побачив збірник його творів і час від часу його перечитував, але сказати, що я глибоко займався його творчістю, не можу. Ну, а вже під час зйомок «Забороненого» постійно читав його вірші.

– Яка зі сцен у знімальному процесі далася вам найважче?

– Мабуть, сцена, коли у тюрмі кадебістка спалює вірші Василя Стуса, потім його душать… Очевидно, увесь цей тюремний період і був найскладнішим. Бо треба було достовірно передати цей процес. З моменту зйомок минув рік. Мене запросили озвучити документальний фільм голосом Василя Стуса. Це був настільки хвилюючий момент, що зі мною щось робилося: почало колоти серце, і я зрозумів, ще раз зануритися у події того часу дуже і дуже важко.

– Фільм знімали у правдивій в’язниці чи робили спеціальні декорації?

Title 

– В’язниця була правдива, усе відбувалося у реальній колишній колонії «Березань», що під Києвом. Правда, в’язнів на той час вже пів року як вивезли звідти, але охорона і керівництво колонії залишалися на місці. І та атмосфера Радянського Союзу також залишилася. Спеціально збудували карцер, у якому сидів Стус, будували окремо на студії, щоб камера могла знімати зверху і з різних боків.

– Моторошно було перебувати у тих катівнях?

– О, ще й як! Нам казали, що поруч – туберкульозний диспансер. Пригадую цю сцену, коли кадебістка спалює вірші Стуса на подвір’ї, а мене у костюмі і гримі вивели на це подвір’я. Поки налаштовували камеру, у мене було відчуття, що там справді розстрілювали людей. Там такий рів, глуха стіна – у мене ринули сльози. Атмосфера була надзвичайно гнітюча… Пригадую, знімали сцену, коли мені довелося кричати рядки з вірша Стуса: «Кубло бандитів, кагебістів, злодіїв, ґвалтівників, у стольному засіли місті, як партія більшовиків…». Того дня мені треба було їхати до Франківська на фестиваль «Порто-Франко», де я грав на сцені, треба було нашвидкуруч зібратися, застрибнути у машину, щоб встигнути на вокзал. Коли ми виїхали, почалася така сильна буря, що на знімальному майданчику повалило освітлювальні ліхтарі. Слова Стуса спрацювали, наче мантра!

– Чула, що режисеру довелося вирізати зняту сцену суду над Стусом, де адвокатом виступав Віктор Медведчук. Начебто, був дзвінок від самого Медведчука. Продюсер Артем Денисов назвав це фейком, мовляв, ніхто нікому не телефонував і нічого не просив вирізати. То вирізали цю сцену чи ні?

– Кажуть, насправді ніякого дзвінка не було. Зі свого боку можу сказати, що були епізоди у сценарії, коли друзі Стуса казали, що він їм розповідав, начебто вони розмовляли з адвокатом Медведчуком у кабінеті, де той відмовлявся від нього. Але документально це не можна підтвердити. Тільки та сцена суду, що є фінальною у фільмі, є правдивою, бо є в Інтернеті стенограма суду. За експертизою адвокатів, дозволили зняти саме цю сцену. Насправді у сценарії спочатку було трохи більше прописано, але потім продюсери зрозуміли, що не варто вставляти ці сцени з Медведчуком, бо боялися, що фільм покладуть на полицю, адже Медведчук – чинний політик, і може вибухнути скандал. З іншого боку, у фільмі і так вистачає «жесті», через яку пройшов Стус, та й всі і так знають, що Медведчук був його адвокатом. Знаю, що два місяці вирішували: давати цю сцену чи ні, продюсери і сценаристи намагалися вийти на зв’язок з Віктором Медведчуком, але їм це не вдалося. Була суперечка у ЗМІ, але пізніше адвокати сказали, що цю сцену можна давати за умови, щоб не називати конкретно ім’я адвоката, бо для того, щоб у художньому фільмі згадали ім’я, потрібен документальний підпис людини, прізвище якої буде назване. Тому взяли сцену, як вона задокументована в Інтернеті, і за нею зняли цю частину фільму, запросивши акторів, схожих на конкретних дійових осіб.

– На вашу думку, скандал навколо постаті Медведчука у цьому фільмі негативно вплинув на стрічку чи, навпаки, позитивно?

– Думаю, що позитивно для всіх. Фільм окреслений часовими рамками, і втиснути у ці півтори години увесь документальний матеріал не так просто. На все, що вийшло в кінцевому результаті, воля народу і воля Бога, а тому, вірю, вийшло якнайкраще.

– За документами, Василь Стус любив танцювати твіст, що був заборонений у Радянському Союзі. У фільмі є сцена, де ваш герой разом з жінкою мають танцювати твіст, але на них накричали люди, мовляв, тут танцювати не можна. А ви вмієте танцювати твіст?

– (Сміється. – Г. Я.). Вже, мабуть, вмію. Перед зйомкою вчився під керівництвом хореографа його танцювати. Насправді я дуже люблю танцювати, але такі вільні танці.

Title 

– Чим для вас особисто важливий «Заборонений»?

– Нарешті в Україні можна щось зіграти достойне і глибоке. Для мене це – подарунок долі. Цим фільмом ми могли надіслати багато різних меседжів українській аудиторії, людям різного віку розповісти про цей біль, глибинне відчуття життя. Для мене у фільмі є багато різних моментів, коли завдяки акторській майстерності можна ці болючі теми висвітлювати.

– Ви народилися на Дніпропетровщині у родині, яка не належить до світу кінематографа. Чому вирішили стати актором?

– Коли я вчився у ліцеї, нам запропонували робити театр. У якийсь момент, коли ставили Гоголя чи Чехова або коли читав вірші Шевченка, я відчув, що можна чужими словами передавати те, що відчуваю всередині. Такою є акторська професія – за кілька років можна прожити, скажімо, десять життів. Акторська професія дозволяє знайти відповіді на багато філософських питань.

– Батьки вас не відмовляли?

– Ще у дитинстві батьки побачили, що у мене є хист до сцени. А вчителі у школі казали батькам, що у мене є талант, і вони рекомендують стати професійним актором. Тож коли вже порадили вчителі, у батьків відпали усі сумніви.

– У вашій творчій біографії є запис про зйомки в американській стрічці «Джулія Блу». Як потрапили у цю картину?

– Це – американо-українське неза­лежне кіно, яке знімала без Держ­підтримки режисерка Роксі То­по­­ро­вич. Вона – українка, яка народилася в Америці. Її батьки – із Західної України, виїхали під час війни. Роксі кілька разів приїжджала в Україну, зняла про український фольклор документальний фільм і завжди мріяла про художній. «Джулія Блу» – це її перший художній фільм. Роксі була в Україні під час Майдану, написала швидко сценарій. Мене запросили на кастинг, затвердили, і за кілька місяців було знято фільм. Продюсер також була з Америки, а решта знімальної групи – з України. Фільм уже отримав у Лос-Анджелесі, Нью-Йорку, на Алясці нагороди кінофестивалів, і в Європі також. Словом, за кордоном фільм має великий успіх.

– Можливо, цей фільм прокладе вам стежину у Голлівуд?

– Все може бути. І, можливо, це вже відбувається. Ви ж бачили: в Україну приїхав Том Круз (сміється. – Г. Я.), Зеленський став президентом. Роксі Топорович працює над новим сценарієм, і хоче, щоб я у цій картині також знявся.

– Чи пропонували вам ролі, від яких ви відмовлялися?

– Я часто відмовляюся. Наприклад, не даю згоди на зйомки у серіалах, не хочу зніматися у фільмах, де дуже депресивна історія.

– Деякі актори – забобонні. А ви?

– Усе у житті взаємопов’язано. Те, що актор втілює на сцені або на екрані, не може бути не пов’язане з реальним життям. Було б добре, якби всі історії закінчувалися позитивом. Коли актор вживається в якусь роль, він проходить через цей простір на тонкому плані. Було б добре, якби у фільмі була така річ, яка б витягувала актора до світла або у бік здоров’я. Якщо вона його не витягує, то актор залишається там, бо він входить у цей образ, а коли фільм закінчується й актор отримує гонорар, то за ці гроші, можливо, доведеться потім лікуватися. І не завжди успішно. Тому у фільмі має бути якийсь позитив, який його виведе з цього драматичного чи трагічного тунелю. Я до таких речей зараз ставлюся дуже серйозно, бо це – не іграшки…

 

Фото з офіційного сайту фільму – http://stusfilm.com.ua

Автор: Галина Ярема

Джерело: «Високий Замок»
(https://wz.lviv.ua/interview/398837-pislia-vykhodu-zaboronenoho-ia-duzhe-zminyvsia-navit-kynuv-kuryty)

«Захара Беркута» вже подивилися понад 350 тисяч українців

Я до тебе йду: українці зніматимуть фільм про Квітку Цісик

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com