Від редакції:

Якщо ви прагнете до зірок, але не маєте грошей на навчання у престижному виші, важливою сходинкою до космосу може стати… армія. Так вже є у США, і, найімовірніше, так незабаром буде і в Україні.

Днями в Україні в межах святкування Всесвітнього тижня космосу перебувала американська астронавтка NASA Гайдемарі Стефанишин-Пайпер, котра має українське походження. Вона є випускницею одного з найвідоміших технічних університетів світу — Массачусетського технологічного інституту (MTI). До корпусу американських астронавтів як кандидата на політ у складі місії її було прийнято 1 травня 1996 року. Пані Стефанишин-Пайпер двічі побувала в космосі: у вересні 2006 року і в листопаді 2008-го відповідно на кораблях багаторазового використання Atlantic та Endeavour. Вона стала другою людиною після нашого земляка, Героя України, Леоніда Каденюка, українського астронавта у складі місії STS-87 1997 року, яка розгорнула український прапор на орбіті Землі. Гайдемарі Стефанишин-Пайпер, котра була нагороджена орденом Княгині Ольги III ступеня «За мужність і відвагу, виявлені в освоєнні космічного простору, зміцнення дружби між українськими та американськими народами» 2007 року.

Програма перебування американської астронавтки в Україні включала відвідування таких міст, як Харків, Київ, Житомир та Львів, а також села Якимів поблизу Львова, де народився її батько.

Свій виступ перед аудиторією в Американському домі, серед якої переважала молодь, пані Стефанишин-Пайпер розпочала українською мовою, зазначивши, що для неї велика честь приїхати сюди і виступати перед українцями. «Маючи українське походження (мій батько — українець, а мама — німкеня), я не думала, що колись буду в Україні й виступатиму перед вами», — зізналася вона.

За її словами, у школі їй досить легко давалась математика, тому вона вирішила, що стане інженером і буде поступати в МТІ. Однак, продовжила пані Стефанишин-Пайпер, навчання в університетах дуже дороге, і її родина — а в неї ще було чотири брати — не могла собі цього дозволити.

Відтак вона обрала шлях до МТІ через службу у Військово-Морських силах, маючи намір стати пілотом. Однак через поганий зір її не прийняли, і тому пані Стефанишин-Пайпер, вирішила зайнятися підводним плаванням. «Звісно, плавати у скафандрі важче, ніж у басейні, але мені дуже хотілося стати моряком», — сказала астронавтка.

Фото надано посольством США в Україні

Потім, розповідає вона, у неї відбулося кілька зустрічей з одним офіцером, який розповів їй про програму НАСА і про те, що не обов’язково треба бути пілотом, а передусім — добре вчитися в університеті. «Тоді я вирішила поміняти скафандр аквалангіста на скафандр астронавта і написала заявку до НАСА. Мені відповіли: спробуй ще раз через два роки. І через два роки мене прийняли у кандидати», — сказала пані Стефанишин-Пайпер.

Після цього вона перейшла на англійську мову, пояснивши це тим, що доведеться використовувати багато термінів. За її словами, у НАСА немає іспитів для того, щоб стати астронавтом.

Астронавтка зізналася: «Найбільше мені довелося хвилюватись перед першою місією, яка часто відкладалася, проте відбулася після катастрофи шатла Columbia 2003 року».

На запитання авдиторії, чи хотіла б вона взяти участь у місії на Марс, пані Стефанишин-Пайпер заявила: «Це буде дуже цікава місія. Але я переживаю щодо тривалості цієї місії. Адже лише шість місяців піде на те, щоб долетіти до Марса. Потім рік потрібно провести на планеті й після цього півроку повертатися назад. Інакше кажучи, я переживаю за те, що місія триватиме два роки. Може, й ви будете в числі тих, хто полетить на Марс».

Після спілкування з молоддю пані Стефанишин-Пайпер провела прес-конференцію з українськими журналістами. «Дню» вдалося поставити їй кілька запитань, зокрема про те, яке найбільше враження справили на неї зустрічі з українською молоддю і що вона може сказати про досягнення України та її потенціал у космічній сфері, а також як їй вдалося зберегти знання української мови і що зараз Україна означає для неї.

— Найбільше у спілкуванні, особливо з українською молоддю, мене вразило те, наскільки вона переповнена ентузіазмом щодо свого майбутнього. Коли подивитися на молодь, то видно, що вона сповнена енергії, що в неї є надія в очах, щоб досягти успіху в майбутньому, займатися якоюсь улюбленою справою і взагалі розвиватися.

Що ж до космічної галузі України, то вона має величезний потенціал і величезні перспективи. Це пояснюється тим, що Україна свого часу була критичною важливим елементом усієї радянської космічної програми.

Складність для України полягає в тому, що вона була безумовною складовою радянської космічної промисловості, але всі космічні технології не були присутні в цій країні. Але Україна показала, що вона дуже потужна космічна держава, зокрема в технології двигунобудування, яке було застосовано, зокрема, в такому проекті, як «Морський старт» у кооперації з іншими країнами. І Україна таким чином показала, наскільки критично важливим і взагалі наскільки успішним може бути міжнародне співробітництво. Адже для кожної країни, мабуть, займатися космосом індивідуально — це складна й високовартісна річ. Особливо з точки зору міжнародної конкуренції, яка існує в цій галузі. Тому шлях розвитку потенціалу і взагалі космічної галузі України — це, звичайно, міжнародне співробітництво.

Відповідаючи на запитання «Дня», як їй вдалося зберегти українську мову, астронавтка перейшла на українську мову: «Я почала говорити українською мовою вдома. Але тато помер і я не маю більше нагоди з ним говорити, бо коли він ще жив, то щотижня я дзвонила додому й годину говорила з ним українською мовою. Але вже 27 років, як батько помер, і мені нема з ким говорити, бо мама – німкеня, і я розмовляю з нею не українською, а німецькою мовою. Тепер моя українська мова дещо погіршилася, бо я більше так не говорю, як раніше».

Потім вона перейшла на англійську: «Я все одно відчуваю зв’язок з Україною, незважаючи на те, що все життя я прожила у Сполучених Штатах Америки. Я заміжня уже 34 роки, та все одно зберігаю своє дівоче прізвище Стефанишин, позаяк відчуваю, що моя частина, справді, є українською і мене з Україною поєднує багато чого».

Пані Стефанишин-Пайпер дала досить цікаву відповідь на запитання від «Голосу Америки» про те, який основний меседж вона хотіла б передати українцям під час цього візиту. Зокрема, вона сказала наступне:

— Головний меседж українському суспільству полягав у тому, щоб переконати молодь, учнів, що все-таки потрібно віддавати перевагу технічним наукам, добре вивчати STEM — природничі науки, технологію, інженерну справу і математику. Для розвитку суспільства і країни нам потрібні технічно підковані компетентні спеціалісти. У цьому полягає мій основний меседж.

На прохання журналіста «Голосу Америки» вона дала таку пораду українським дівчатам, які хочуть стати астронавтами:

— Що я можу порекомендувати простій дівчинці з якогось провінційного містечка в Україні, якщо вона має мрію стати астронавтом. Щоб досягти цього, найперше потрібно гарно навчатись у школі, в університеті, займатися точними науками і знати ті критерії відбору, які можуть бути застосовані протягом наступного відбору Космічним агентством України до загону космонавтів, — взагалі, бути найкращою в тому, чим вона вирішила займатися. Якщо вона має мрію стати пілотом, то потрібно намагатися здійснити свою мрію; якщо лікарем чи доктором наук, то значить потрібно стати кращою представницею саме за критеріями відбору в астронавти і прямувати за своєю мрією.

На прохання журналістів пані Стефанишин-Пайпер розповіла про інцидент у космосі, коли у неї пропала сумка з інструментами, і чи траплялися схожі ситуації в американській космічній програмі.

— Насправді такий факт трапився, але у нас був дублікат точнісінько такої самої сумки з інструментом. Ми все одно змогли успішно виконати наші завдання та всю місію. Можливо, в дечому доводилося використовувати інші методи й підходи, щоб все це зробити і вкластись у графік. У будь-якому разі, таке трапляється. І в негативному плані жодного впливу чи зриву завдання не було.

Проте, коли я вже повернулася, до мене дійшла інформація, що дуже багато разів хтось щось губив у космосі. Навіть кілька років тому в одному журналі була стаття про це під назвою: «Цікаві речі, які були загублені в космосі». І сумка з інструментами була не найцікавішою чи найдорожчою річчю. Найціннішим, що втрачалося в космосі, було спеціальне ремонтне обладнання для аварійного ремонту шатла.

Цікавою була відповідь американської астронавтки на запитання, як на Землі готуються до аварійних ситуацій при підготовці до місій. «Ми справді готуємось до різних аварійних ситуацій, — сказала вона, — які можуть статися, і конструктори й виробники, у принципі, визначають найімовірніші випадки, які можуть статися, і проводять для нас належну підготовку. Але в реальності, як засвідчило життя, більшість аварійних випадків, які траплялися на орбіті, були не тим, до чого нас готували».

Автор: Микола Сірук

Джерело: «День»
(https://day.kyiv.ua/uk/article/den-planety/yak-poletity-v-kosmos)