Космос – це не тільки місце, в якому гіпотетично можна пошукати місцину, щоб посадити бурячки. Космос – це ще й надійний засіб лікування нервової системи – звісно, якщо вміти ним правильно користуватися. : ) Думки про нього заспокоюють нерви і покращують здоров’я, спроби дотягнутися рукою до зірок – піднімають тонус окремо взятої людини, а в глобальних кількостях – пришвидшують технічний прогрес.

Космос – універсальний спосіб роздивитися будь-яку життєву проблему під правильним кутом, і в саме тому масштабі, якого вона, ця проблема, варта.

Дивіться самі: наша Метагалактика простягається на 1,6 на 10 у 24 ступені кілометрів – це тільки те, що ми можемо припустити. Що там, за межами цієї Метагалактики – ніхто не знає. (Або ж знає, але не може надати переконливих доказів достеменності свого знання. : )) До самої цієї Метагалактики входять декілька мільярдів галактик.

Наша галактика, якщо раптом ви забули нашу адресу у цьому багатомільярдному місті – то Чумацький Шлях (Milky Way – якщо питати дорогу англійською).

У Чумацькому Шляху вже нарахували понад 300 мільярдів зірок. Сама наша галактика має форму спіралі. Основний її диск має близько 100 000 — 120 000 світлових років у діаметрі та близько 250 000 — 300 000 у периметрі. Поза межами ядра галактики товщина Чумацького Шляху становить приблизно 1 000 світлових років.

Центр галактики – у сузір’ї Стрільця. Від нашого Сонця до того центру – приблизно 30 000 світлових років дороги, і то не рахуючи затримки на те, щоб продертися крізь міжзоряний пил.

А тепер спробуйте уявити ті масштаби. Тепер згадайте про свою найбільшу проблему, подивіться на неї з точки зору Великої Магелланової Хмари, до якої нам ще якихось 180 000 світлових років летіти. Ви все ще вважаєте свою проблему великою?

У своїх мисленнєвих експериментах можна піти ще далі: майже всім нам хоч раз та й траплялися в житті схожі зовні люди, котрі не те що не є родичами, а й взагалі про існування одне одного не здогадувалися. Так от: згадайте про декілька мільярдів галактик, по 300 мільярдів зірок кожна, котрі тільки в нашій Метагалактиці обертаються. Та з такою кількістю сусідів взагалі не можна розраховувати на унікальність не те що жодної проблеми – навіть жодну людину вважати унікальною ризиковано. Хто знає, чи не ходить десь там у сусідній метагалактиці точнісінько такий самий двійник… І хто його знає – може йому ще й ваші листи приходять! : )

Втім, навіть у наш час існують люди, котрі вважають, що Земля пласка, а зорі, Сонце і місяць – всього лишень лампочки різного розміру на рухомій вигнутій стелі. Втім, хто його знає, цей наш Всесвіт, можливо, таких людей спеціально розсадили по одній групі на кожну з тих кількох мільярдів галактик – для різноманітності…

Хоча людям, котрі підходили хоч раз до телескопа, нехай навіть і невеличкого, за прихильниками пласкої Землі спостерігати як мінімум дивно.

А тепер уявіть собі, які почуття могли викликати прихильники теорії пласкої Землі у людини, котра нашу домашню адресу вирахувала понад дві з хвостиком тисячі років тому…

Вирахувала, не маючи під руками ні потужних телескопів, ні лекцій на Ютубі, ні навіть Вікіпедії – гірше того, мабуть і логарифмічної лінійки у цього першопрохідця не було.

Звали цього першопрохідця Демокріт.

Таким побачив сміх Демокріта Рубенс

Він народився приблизно у 460 році до нашої ери. В ті часи описувати точну адресу землянина – то було майже то саме, що в часи інквізиції розповідати про принципи роботи Apple iPhone 11.

Поширення таких знань – справа небезпечна, але й сам факт отримання цього знання – диво по той бік фантастики.

Тим не менш, Демокріт став одним з перших людей, котрі заявили, що ми живемо в Чумацькому Шляху, що складається з віддалених зір.

До Демокріта схожі заяви оприлюднював Левкіпп – той взагалі припустив нескінченну множинність планет у Всесвіті ще десь у 500 році до нашої ери. Однак тогочасні соціальні мережі його не сприйняли, і більшість його дописів було забанено, здебільшого про нього відомо з репостів Демокріта.

Ці двоє взагалі тоді заявили, що колір, солодке, гірке існує лише в нашій уяві, насправді ж існують лише атоми і порожнеча. Нахаби, що тут ще скажеш. Якби тогочасні соцмережі ставилися до таких нахаб уважніше – ото була би халепа, Макс Планк та Нільс Бор лишилися би без роботи, гроші, зароблені на хрестових походах, пішли би на будівництво Великого адронного колайдера, а замість «Молота відьом» найбільш прогресивні мешканці Середньовіччя читали би підручники з квантової механіки.

Однак Демокріту не дуже пощастило з аудиторією...

Хоча, є версії, що аудиторія вважала, що це їм з ним не пощастило.

За нашими мірками, він був «мажором», типовим представником «золотої молоді», отримав від батька чималий спадок. Але замість того, щоб жити, як всі нормальні люди, примножувати батьківські статки, майбутній засновник космології і продовжувач ідей Левкіппа впав у дауншифтінг та поперся у мандри. Принаймні, так це виглядало в очах тогочасних завсідників соцмереж. В рідному місті Демокріта нецільове витрачання батьківського спадку взагалі переслідувалося у судовому порядку. А цей дивний хлопець витратив батьківські гроші на подорожі до Єгипту, Вавилону, Персії, Ефіопії… І то в ті часи, коли не було жодних лоукостів, та навіть закордонних паспортів не було! Життя мандрівника взагалі було не застраховане!

Пошановувача мандрівок за батьківський рахунок потягнули під суд.

На суді цей дивакуватий мандрівник, замість того, щоб виправдовуватися, зачитав уривки зі свого твору «Великий світоустрій».

Йому пощастило – мешканці міста чи то були вражені його емоціями, чи то налякалися, що зараз він пояснюватиме свої думки детальніше – і вирішили виправдати дивака. Мовляв, таки певну користь його подорожі громаді принесли: он як думку хитро закрутив! Без досвіду знайомств з іншими культурами таке утнути тяжко.

От вам невеличкий конспект тих хитро закручених думок:

…у світі існують космічні вихори, які породжують незліченні світи, різні за розміром і структурою. В одних світах сонце і місяць більші за наших, в інших — більша кількість світил, у третіх — немає зовсім. Світи розрізняються за віком: одні тільки народжуються; інші — перебувають у розквіті; треті — гинуть, зіштовхуючись один з одним…

…Велика Пустка просторово нескінченна. Спочатку в хаосі спонтанно утворюється великий вихор. Симетрія Великої Пустки порушується, і всередині вихора утворюється центр і периферія. Важкі тіла накопичуються в центрі вихора. Різниця між важким і легким не якісна, а кількісна…

Атоми рухаються і утворюють найрізноманітніші з’єднання, які сприймаються людьми як різні речі, процеси, що виникають і зникають. Але це розмаїття вдаване: немає різних речей, процесів, є лише різні з’єднання одних і тих самих атомів…

400 років до нашої ери. Лекції з основ космології, квантової механіки, психіатрії – і все в прямому ефірі, цілком можливо, що навіть і безкоштовно.

Не дивно, що чоловікові з такими знаннями проблеми решти завсідників тогочасної соцмережі видавалися смішними і дріб’язковими. Деякі речі видавалися йому настільки потішними, що Демокріт вибухав реготом – що, звісно, ображало співрозмовників, котрі не могли оцінити масштаб своїх проблем, тож не бачили в них ніц смішного. Своїм сміхом він настільки дістав містян, що ті привели до цього дивака Гіпократа – аби той видав довідку про цілковиту психічну неадекватність цього пошановувача підозріло дивного гумору. Але Гіпократ виявився психологічно стійким до масових настроїв лікарем – і не зрадив клятву імені себе, чим неабияк здивував клієнтів. Його покликали засвідчити неадекватність – а він заявив, що Демокріт не тільки цілком здоровий в усіх сенсах, а й взагалі наймудріший з усіх людей, котрих Гіпократові довелося бачити. От так і не склалося в древніх греків з каральною психіатрією…

Демокріт лікаря не підвів – прожив 104 роки. Греки не вигадали ніц ліпшого, ніж обізвати його «філософом, котрий сміється» – і лишили в спокої. Дарма, звісно, – є підозра, що якби вони прислухалися до його знань і роздивилися свої проблеми у космічному масштабі, їм би теж було б смішно….

(Далі буде)