rss
08/06/2020
EN   UA

Час i Події

#2020-32

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Сторінка редактора \ Про човниково-перекладацьку дипломатію, літературу, і зовсім трохи – про Франческу
Title 

Минулого тижня у Львові відбулося свято читачів – 26 BookForum, або, як його за старою звичкою ще називають, «Форум Видавців». Форум вийшов далеко за межі Львова – і змусив задуматися про багато речей, і літературних, і довколалітературних, і майже не літературних – теж. : )

Першими задумалися видавці. Роками Форум був для них святим місцем, де можна було продати купу книг за кілька днів. Неймовірну купу книг.

Це було в ті часи, коли шукати книгарню в маленькому місті можна було довго і безуспішно, у великому – дещо успішніше, але шансів знайти в тій книгарні добрі книжки, для прикладу, науково-популярні, було дуже мало. Поняття інтернет-магазин тоді взагалі ще не було – як і самих тих магазинів.

Невблаганна хода прогресу перевернула все з ніг на голову – тепер на Форум Видавців ходять переважно не покупці – а читачі, для того, щоб побачити письменника, сфотографувати з ним селфі та отримати автограф.

Однак, деякі тенденції лишилися. Як пояснила нам дівчинка-студентка, в якої ми питали дорогу до прес-центру, «якщо хочете купити книгу, то ліпше йдіть в останній день – є шанси добре поторгуватися!» 20 років тому все було так само!

Письменників у Львові того тижня було дуже багато – на найрізноманітніший смак!

Вони ходили по вулицях, пили каву, обідали – і виконували свій святий літературний обов’язок: писали автографи. Робити їм це доводилося у найрізноманітніших місцях, але ніц не вдієш, така їхня доля…

Title 
 «Осінні скарби Коронації Слова».
Обговорення перекладів

Отже, якщо ви пишете цікаві (і популярні!) пости у соцмережах, потім об’єднуєте їх у не менш цікаву книгу, потім знаходите спільну мову з видавництвом, майте на увазі: вам доведеться згадати, в якій руці тримати звичайну, банальну, вкрай старомодну ручку (чи навіть олівець, іноді – косметичний) — і добряче нею попрацювати!

До слова, рецепт створення хорошої книги з постів у соцмережах – доволі дієвий, і вже не одному письменникові допоміг не просто народитися у своїй письменницькій іпостасі, а ще й зробити це доволі вдало! Адже здебільшого письменник виходить із соцмережі вже із тисячею чи й п’ятьма тисячами читачів, котрі цього автора знають, люблять, і готові не тільки купити книгу, а й бігати колами, полюючи за автографом.

Та й самого автора соцмережі дисциплінують: зворотній зв’язок від читача ніколи зайвим не буває, попри всю його часом прикру жорстокість, а часом – ванільно-улесливу чи й дещо нудотну привабливість.

Тож якщо літературний світ вас вабить, букви самі просяться з-під клавіатури, а не писати ви більше не можете – занотуйте рецепт, можливо, десь він і згодиться!

Але є ще одне важливе питання, навіть не питання, а проблема: то просування наших, так би мовити, літературних інтересів у світі. І от тут якраз починається зона нашої спільної відповідальності – і письменників, і читачів. Особливо – читачів з діаспори, оскільки в них в цьому сенсі трохи більше можливостей – і для того, щоб популяризувати українську літературу, і для того, щоб залучати до цієї літератури і перекладачів, і письменників – вже не кажучи про читачів!

Навіть в старі докомп’ютерні часи українцям це непогано вдавалося – а що казати про сучасність!

От, для прикладу, Етель Ліліан Войнич, легенда революційної літератури, вивчила українську завдяки дружбі із Сергієм Степняком-Кравчинським, вдосконалила – завдяки дружбі з Іваном Франком, і відшліфувала завдяки творам Тараса Шевченка – перекладала їх англійською. В результаті стала одним із найбільш обдарованих перекладачів Шевченка, її переклади досі передруковуються!

А от Джеймса Джойса, кажуть, «заразив» любов’ю до української мови потенційний зять. Щоправда, зі сватанням не склалося, але українську Джойс вивчив непогано.

Дещо ближчий нам у часі приклад – Дорж Бату. Любов до української мови йому прищепила дружина – відомий дизайнер Ярина Жук. Завдяки їй українська література отримала чудового письменника (до того ж – науково-популярного, що наразі все ще рідкість для сучасної української літератури). Попри те, що сам Дорж від цього звання всіляко відхрещується, читачі бігають за ним із «Франческою», а питання «Як Ви так добре вивчили українську?» – одне з найпопулярніших на його зустрічах з читачами.

Тож маєте друзів-іноземців чи коханих – вчіть їх української, цілком можливо, що зможете як мінімум потрапити в українську літературу в ролі музи письменника! : )

Звісно, є ймовірність, що ті на початках будуть злитися, чи навіть огризатися! : ) Але справжню музу таке не зупиняє, от спитайте в тих, кому вдалося! : )

І от тепер ми переходимо до найважливішого моменту: українська література потерпає від малої кількості перекладів. Перекладачів, закоханих у неї, вкрай мало! А що вже говорити про закордонних видавців…

Про те, яким може бути вихід із цієї ситуації, мені навіть довелося посперечатися із письменником Богданом Коломійчуком під час церемонії «Осінні Скарби Коронації Слова» – презентації новинок переможців мультимистецького проекту «Коронація слова-2019».

Думка пана Богдана про те, що все мала би робити держава, є поширеною – але в конкретно українських умовах наразі ця думка є вкрай неефективною. Принаймні, поки що.

Але от візьмімо зворотний бік цієї ж медалі.

Днями українська видавчиня Анетта Антоненко отримала звання Кавалера Ордена Мистецтв та Літератури, одну з найголовніших відзнак із-поміж чотирьох міністерських орденів Французької Республіки, — з чим ми принагідно щиро її вітаємо!

«Ця відзнака є визнанням вашого особистого внеску у популяризацію сучасної французької та франкомовної літератури, зокрема в рамках вашої діяльності як директора видавництва, організатора культурних подій навколо книги та зустрічей з фахівцями в галузі літератури та книговидання. Вона засвідчує вдячність Франції за вашу відданість справі поширення французької мови та культури».

(З листа Посла Франції в Україні Етьєна де Понсена до Анети Антоненко)

Її батько та друзі прищепили їй любов до французької літератури – і навіть не знаючи французької мови, вона відкрила для українського читача величезний всесвіт французьких книжок, перекладених українською! Що теж є надзвичайно цінним.

Але зверніть увагу: Франція на державному рівні долучилася до процесу суто символічно.

А якби пані Антоненко сиділа і чекала, допоки Франція прийде і попросить – лишилися би українські читачі без французьких книжок у гарному перекладі…

І то при тому, що Франція на популяризацію своєї культури у світі давно і наполегливо витрачає і гроші, і натхнення.

Але, як бачимо, поширення любові до іноземної літератури через друзів спрацювало краще – і надійніше. Принаймні, у цьому випадку.

Тож любімо рідну літературу – і не лінуймося щедро ділитися враженням з друзями. Десь вони ходять – наші потенційні перекладачі і видавці! Лишилося лишень залучити їх до нашого українського Всесвіту! : )

P. S. Розповідь про «Осінні Скарби Коронації Слова» шукайте у наступних числах газети!

Фото Зоряни Франко

Всесвітній тиждень космосу. І – перший тиждень Епохи космічних мандрівок

Частинки на околиці Всесвіту: як правильно писати свою домашню адресу

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com