«Народе мій, до тебе я ще верну,

і в смерті обернуся до життя

своїм стражденним

і незлим обличчям,

як син, тобі доземно поклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі,

і чесними сльозами обіллюсь».

Василь Стус

Цього року вересень в Україні – час Василя Стуса. Команда видавництва «Фабула», автори сценарію фільму і книги «Заборонений» Сергій Дзюба та Артемій Кірсанов їздять з презентаціями по всій країні. Поки кінознавці, історики та літературознавці роздають то захоплення і дифірамби, то осуд та обурення, країна дивиться і читає, затамувавши подих.

І це добре. Це найліпше, що могло зараз статися з Україною.

Адже все наше вкрай скрутне становище багато в чому спричинене Медведчуком і з допомогою Медведчука. А що не кажіть, але таки найліпші ліки від Медведчука – то Стус. Стус, котрий повернувся, – як і обіцяв.

Втім, «адвокат» Стуса і цього разу вмудрився нам додати в борщ неїстівної субстанції.

З рік тому в довколамистецьких колах здійнявся скандал довкола фільму – саме через сцену з Медведчуком.

Врешті-решт, виявилося, що, за словами Артемія Кірсанова, людина, яка фігурує в титрах у художньому фільмі й на сьогодні є живою і здоровою, має дати на це свій дозвіл. Якщо людина не дає свій дозвіл, то використовувати її прізвище в будь-якій художній картині неможливо.

В результаті у фільмі адвоката Стуса подано у найкращих традиціях Гаррі Поттера – це «Той-Кого-Неможна-Називати». Що, загалом, теж додає певних штрихів до образу цього героя. І, що цікаво, молодші покоління глядачів саме такі натяки розуміють дуже швидко і дуже правильно. От так «відсутність дозволу героя на згадування його імені» спрацювала у абсолютно несподіваний спосіб…

Автори книги та сценарію взяли за основу реальні події – і зробили з того художню історію. Однак настільки живу художню історію, що сучасники Стуса, котрі були знайомі з Поетом, після перегляду фільму казали, що побачили на екрані живого Василя…

Окремі історики – обурені. Як можна взяти історію – і з неї щось робити? Історія має бути документальною… І стояти в закапелку, припадати пилюкою.

Окремі мистецтвознавці – шоковані. Як можна писати про Поета не високопоетичним стилем? Як можна зробити про Поета масове кіно? Це ж святотатство… Ліпше нехай Поети лишаються невідомими, вистачить з молоді шкільної програми.

Звісно, це не основні причини того, чому в Україні донедавна не було масового популярного чтива та масових популярних фільмів про визначних постатей української історії. Не основні причини – основні були інші. Але й ці причини теж були.

Перфекціонізм – так ця халепа називається. Мовляв, справу треба робити тільки ідеально, але раз ідеально все одно зробити ніколи не вийде, то нехай справа собі стоїть нероблена.

На щастя, такі, як Стус, бралися за справи, які не те що зробити ідеально не можна було – ці справи взагалі зробити було нереально. Але – вони бралися. І завдяки йому і таким, як він, Україна зараз є.

Вони заплатили за цю неможливу справу своїм життям – і зробили це, хоча то й не можна було зробити ідеально. І тепер наш обов’язок – зробити так, щоб про їхній подвиг дізнався весь світ. Це зробити не так вже й тяжко – їхня боротьба для світу зараз актуальна, як ніколи.

Звісно, що будь-яка історія є дуже скороченою версією життя, книга є вужчою, ніж історія, а будь-який фільм – ще вужчим, ніж будь-яка книга.

А життя героїв – воно взагалі зазвичай настільки насичене й різнобарвне, що навіть у історію не вміщається, не те що в книги чи у фільми. Але не всім щастить бачити їх «у прямому ефірі». Тим, кому не пощастило з прямим ефіром, лишаються книги і фільми – й іншого виходу наразі немає…

Без скорочень, монтажу і навіть – який жах! – художньої вигадки у цій справі обійтися неможливо.

Без цих елементів донести нашу історію світові не вийде.

Автори «Забороненого» скромно сподіваються, що їхній фільм перегляне хоча б мільйон глядачів. Число 47 мільйонів цьому фільмові личить більше… : )

Ба, ще більше. Будемо сподіватися, що у фільму про Стуса ще будуть рімейки, ще буде багато книжок про нього, і навіть мультфільмів та коміксів…

А поки що «Заборонений» збирає повні зали, після фільму глядачі аплодують стоячи, багато хто просто не може стримати сльози… Чесні сльози.

А школярі потім йдуть в бібліотеки. Читати вірші.

Реакція глядачів – і люта злість з табору «Того-Кого-Неможна-Називати» – найліпший доказ того, що неможливе таки сталося.

Він повернувся до свого народу.

В Україні – настав час Стуса.

Значить, час «Відомо-Кого» спливає…

Фото автора