rss
09/18/2019
EN   UA

Час i Події

#2019-37

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Кіноклуб \ Ахтем Сеітаблаєв: «У фільмі «Додому» найважче далася сцена у морзі – батько має впізнати загиблого на Донбасі сина…»

Ахтем Сеітаблаєв – український актор та режисер кримськотатарського походження, творець знаменитих стрічок «Чемпіони з підворіття» («Золотий Дюк» на ІІІ Одеському кінофестивалі), «Хайтарма», «Кіборги»… На Х Одеському міжнародному кінофестивалі Ахтем представив нову картину, в якій зіграв головну роль.

Стрічка Нарімана Алієва «Додому», в якій Сеітаблаєв втілив на екрані образ батька, що їде з Криму до Києва забирати тіло загиблого на Донбасі сина, отримала Гран-прі фестивалю (в український прокат стрічка вийде 7 листопада). Про роботу над фільмом, зйомки стрічки «Захар Беркут» та «роман у листах» з Олегом Сенцовим Ахтем Сеітаблаєв розповів в ексклюзивному інтерв’ю журналістові «ВЗ».

– Ахтеме, фільм «Додому», у якому ви зіграли головну роль, спочатку отримав високу оцінку у Каннах, а тепер і Гран-прі на Одеському кінофестивалі. Що для вас означає ця картина?

 

Title– Як артист, який зіграв у цій стрічці, мрію, щоб фільм «Додому» подивилися якомога більше глядачів, і щоб фільм отримав визнання і нагороди на багатьох кінофестивалях. Попри те, що дія розгортається на тлі однієї кримськотатарської родини, стрічка насправді показує трагедію і біль багатьох родин. Коли я вперше прочитав сценарій, одразу уявив реалістичність і серйозність картини. Знаю такі родини, які ховали своїх дітей… Деякі стосунки, які розгортаються у фільмі, певним чином мені нагадують стосунки з моїм рідним батьком. Дякую Всевишньому, що вони не такі драматичні, як у фільмі «Додому». У наших з батьком стосунках було багато жорсткої конструкції й аскетизму. Знаю, мій батько завжди мене любив, любить і зараз. Однак, коли я був дитиною, дуже рідко дозволяв собі виказувати лагідні емоції – обійняти, пригорнути і поцілувати. Тато вважав, що чоловіка треба виховувати так, аби він з дитинства знав, що життя – жорстке і жорстоке.

– Яка сцена далася вам найважче?

– Сцена у морзі, коли батько має впізнати свого сина. Ми цю сцену знімали у перший знімальний день, що потребувало глибокого включення. Треба було передати емоції, щоб глядач повірив у твого героя, у фільм. На мою думку, ця сцена нам вдалася, бо вся знімальна група дуже професійно з першого ж дня ввійшла в темпоритм.

– Українським кінематографістам часто закидають, що їхні фільми – шаблонні, в яких, як правило, показують страждання українського народу, плач і сльози… Чому так? Бо ми справді стражденний народ?

– У цьому є багато спільних рис як в українців, так і у кримських татар. Це видно і зі сумних пісень наших народів, це можна прочитати і у творах наших письменників. І це зрозуміло, бо багато сторіч наші обидва народи пережили багато того, що й слугувало матеріалом для такої творчості. Але, з іншого боку, кожен із нас має зрозуміти, що лише плачем і сумом дуже важко побудувати майбутнє. Не кажу, що ліричних і драматичних творів та пісень нам не треба. Але маємо побудувати таку систему координат, щоб почуватися людиною-переможцем. Маємо давати якомога більше такого матеріалу, щоб залишалося міцне відчуття того, що, попри все, ми зможемо, ми живі, і ми переможемо!

Title 

– Ви екранізували повість Івана Франка «Захар Беркут». Що підштовхнуло до зйомок цієї картини?

– Це була не моя ідея. У цьому проєкті я запрошений режисер. Коли продюсер запропонував мені таку можливість, ще раз прочитав цю Франкову повість, кілька разів переглянув чудовий фільм Леоніда Осики, що вийшов ще у 70-х роках минулого сторіччя, де грає зірковий склад українських акторів. Багато чого для себе почерпнув з цієї стрічки. І вкотре переконався, що класична література і драматургія, до яких належить творчість Івана Франка, завжди актуальна. Те, на чому я запропонував зробити акцент, окрім військової перемоги, відваги й розуму українських спартанців, був ідеологічний конфлікт між Тугаром Вовком і Захаром Беркутом. Проводжу паралелі, бо будь-який конфлікт (чи то війна, чи ще якась трагедія), здебільшого, розпочинається з конфлікту ідеології. Те, що відбувалося колись, відбувається і тепер. Людство не робить висновків.

– Чому в головних ролях іноземні актори?

– Попри те, що фільм знятий у спільній продукції, він – український. Залучення іноземних акторів, зокрема, Роберта Патріка, – здійснення мрії продюсера картини, яку я також підтримав. Сподіваюся, стрічка вийде вдалою, і це стане чудовою промоцією нашої держави, культури і наших традицій за кордоном. Це буде свідченням того, що в Україні навіть під час війни люди і держава не забувають про культуру і знімають кіно. А ще – запрошують іноземних зірок! Окрім змісту та емоцій, кіно – велика економічна складова. Коли іноземні кінематографісти побачать, що вміємо і можемо знімати добротне кіно, що в Україні все чесно і відповідально, – це серйозна заявка на залучення інвестицій.

– Не хотіли опинитися у депутатському кріслі?

– Іноді такі думки у мене були. Але розумію, що піти «туди» – це значить піти зі знімального майданчика. Мені 47 років, розумію, що політика потребує різних щаблів представництва. Від мене було б не так багато користі у Верховній Раді, як у цій роботі, яку виконую. Завдячую Всевишньому тим інструментарієм, яким мене наділив. На знімальному майданчику я можу сказати значно більше, ніж під склепінням ВР.

 Title
 Кадр з фільму «Захар Беркут».
Актор Роберт Патрік

– Ви екранізували п’єсу Олега Сенцова, за якого вболіваєте всім серцем. Чи консультувалися з ним стосовно зйомок? Маєте якісь контакти для листування?

– Жартома називаю його «романом у листах». Ми листувалися і проговорювали багато моментів, починаючи з акторського ансамблю, і у цьому мали великі перепони. Сенцов не має можливості дивитися відео, тому доводилося йому детально і об’ємно описувати кожного актора, якого я пропонував на ту чи іншу роль.

– Ці листи перевіряли?

– Аякже! Тому листи стосувалися тільки творчості. Та й навіть ті листи доходили невчасно, що утруднювало роботу, бо деякі моменти вимагали негайного вирішення. Можливо, таким чином демонстрували свою владу над людиною, яку засудили незаконно. Але у листах, які отримував від Сенцова, було стільки позитиву і гумору, чіткого уявлення про майбутній фільм, що я іноді дивувався. Іноді ми сперечалися, хоча від самого початку всією командою вирішили і повідомили про це Олегу, що навіть якщо ми, з творчої точки зору, не будемо згідні з ним, остаточне слово залишатиметься за Олегом Сенцовим. Ми свідомо йшли на це, бо поважаємо його. Це – наш свідомий вибір – зрозуміти і зробити максимально все для того, щоб автор відчув повноту відтворення свого задуму. І ми з цим впоралися.

 

Фото з ФБ-сторінки
Ахтема Сеітаблаєва

Автор: Галина Ярема

Джерело: «Високий Замок»
(https://wz.lviv.ua/interview/395233-u-filmi-dodomu-naivazhche-dalasia-stsena-u-morzi-batko-maie-vpiznaty-zahybloho-na-donbasi-syna)

Лайфхаки зі сторітелінгу: поради для написання вдалого сценарію

 

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com