rss
09/18/2019
EN   UA

Час i Події

#2019-37

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Студентська палітра \ Такі молоді: лайфстайл, бізнес та подорожі 20-річних

Від редакції:

Жити цікаво не тільки для себе, а й для інших — не так вже й складно, як здається на перший погляд. Пропонуємо кілька рецептів від молодих, але досвідчених майстрів цієї справи! : )

Якщо попросити тебе назвати успішних людей, ти кого згадаєш одразу? Марка Цукерберга, Емму Вотсон, Леонардо ді Капріо? А як щодо друзів чи знайомих? Закладаємось: поряд з тобою хтось опанував мистецтво тайм-менеджменту чи пробіг десять марафонів за рік. Ми знайшли тих, хто невпинно вдосконалюється в улюбленій справі, і розпитали, як їм вдається залишатися енергійними, легкими й свіжими.

Олександр,
21 рік, заснував онлайн-школу англійської мови «
Speakery»

Title 

Я – випускник «Києво-Могилянської академії» і люблю займатися підприємництвом. Знаю українську, російську, італійську й англійську мови. Наразі працюю помічником депутата, а онлайн-школою займаюся у вільний час.

Про вивчення мов

У третьому класі мене перевели до школи з поглибленим вивченням англійської та італійської мов. Мені довелося енергійно наздоганяти всю програму, бо італійську викладають із другого класу. З п’ятого класу пішов на курси. Потім, у дев’ятому класі, склав іспит при італійському посольстві на володіння мовою на рівні В2 й почав активно готуватися до С1. Через проблеми зі здоров’ям я не зміг скласти другий іспит. Наразі знаю мову на побутовому рівні.

У школі англійську не вчив. У нас викладали бабусі, які вивчили мову за словником. Звісно, їхній стиль не дуже заряджав. З дев’ятого класу я не відвідував заняття, бо теж мав сертифікат про рівень В2. Англійську вчив із сусідкою-викладачкою.

За програмою обміну в школі двічі їздив до Італії, щоб відпочити, поспілкуватися і підтягнути мову. Туди відправляли дітей, які більш-менш знали італійську, тож у мене не було шансів не поїхати. Був у Вероні та Реджо-Калабрії. Звідти й маю італійських друзів.

Про особливість школи

Title 

Головне завдання нашої школи «Speakery» – навчити людину спілкуватися. Бо знаю людину, яка одинадцять років досягала рівня А2-В1, знала слова й правила, але сказати нічого не могла. Важливі активні навички!

Мене «дістало», що інші школи – максимально комерційні й нічого не вчать. Їм байдуже, що ви будете робити з вивченими правилами. Декілька людей, які в нас навчалися, сказали мені «дякую». Також студенти розповідали, як їм вдалося спілкуватися англійською у відпустці. Тоді я зрозумів, що вся моя робота недаремна. Це підбадьорює і додає сил.

У команді нас троє. Піарниця, яка буде розкручувати інстаграм (до того ми працювали над сайтом і Google Ads). Адміністраторка, яка підтримує зв’язок з викладачами й студентами. Моє основне завдання – координувати команду, також слідкую за роботою сайту й транзакціями. Розширимося, якщо клієнтів стане більше.

Ми контролюємо процес оплати та якості уроків. Щотижня опитуємо студентів, просимо записати урок, якщо був конфлікт із викладачем, щоб оперативно вирішувати всі проблеми.

Про досвід партнерства

Через три місяці після запуску нас «кинув» партнер. Отримали урок, що треба працювати обережно й з перевіреними компаніями. Контора пропонує в Інтернеті знижки на товари й послуги. Вони взяли з нас кошти й не виконували зобов’язання. Наприклад, створювали неправильне посилання на сайт чи відправляли емейл-розсилку до спаму. До суду ми не зверталися, бо витрати на процес були б вищими за втрати. Варто розумно використовувати сили.

Неприємно, що в Україні шакальний ринок середнього й малого бізнесу. Чомусь існує думка, що єдине правильне рішення – «кинути» партнера. Ніхто не думає, що отримає те ж саме. На кожну дію є протидія.

Звідки береш енергію?

У мене – гарячий характер, тож, якщо справа захоплює, я вкладаю в неї всі сили. Намагаюся не робити те, що мені не подобається. Краще знайти людину, яка цим «горітиме».

Відчуття, наче моя енергія йде зі Всесвіту. Бувають дні, коли не можу встати з ліжка: тоді роблю перерву. Раніше ходив у спортзал і катався на мотоциклі. Уже вісім років граю в airsoft. Після цілого дня в лісі відчуваю приємну втому, а зранку прокидаюся свіжою людиною. Ще їжджу плавати на озера в Пущу-Водицю.

Олександра,
23 роки, заснувала бренд дерев’яних сумочок «Root»

Title 

Протягом трьох років я навчалася у Франції та Німеччині за спеціальністю «Туристичний менеджмент». Потім майже півтора року працювала в готелі в Азії. Тоді з’явилася думка: невже це – все? Для мене в житті важлива динаміка й нові випробування.

Мені набридло бути іноземкою, і я вирішила повернутися додому. Я поїхала в шістнадцять років. Батьки казали, що в Україні немає життя, та я все одно повернулася.

Про ідею проєкту

У назву свого проєкту, Root, вкладаю ідею: не забувати своє коріння. Адже я сама повернулася в Україну. Вперше почала займатися сумочками два роки тому. Через чотири місяці припинила й відновила роботу на початку цього року з другим диханням.

Я знайшла на барахолці на «Лісовій» сумочку зі старих меблів. Подруга запропонувала зробити щось подібне. Я захотіла випробувати себе й почала з фрази: «А давай». Не раджу так робити. Запал – це добре, але потрібно все прорахувати й проаналізувати ринок і попит. Наступного разу я почала розробляти плани.

Спочатку була ідея створити щось, пов’язане з екологією. За кордоном про природність і чистоту говорять давно не як про тренд, а як про необхідність. Мені подобається ідея локального виробництва: місцевими майстрами й за можливості з місцевої сировини.

Про виробництво і клієнтів

Я знайшла столяра, який віддає залишки ясена. Фетр привозять з Європи, а бамбук – з Азії. Над сумочками працюють різні компанії на умовах аутсорсингу: один майстер займається бамбуком, інший прибиває дощечки, фетром займаюся сама і так далі.

Кожна сумочка – унікальна: дерево щоразу виглядає інакше. Починали виробництво з бамбукових клатчів. Потім спробували робити сумочки у вигляді скриньок, фетрові з деревом, повністю дерев’яні мікросумки.

Title 

За вихідні можу отримати п’ять замовлень. Фетрові сумки відправляла до Франції. Зазвичай, надсилаю в Україні.

Одного разу жінка на іноземному сайті запитала, чи роблю я сумки для файлів, бо це – дуже зручно. Я відгукнулась на цю свіжу ідею і зробила на замовлення такі сумки з дерев’яними вставками для файлів.

Наразі хочу сфокусуватися на маленьких сумках. На них можна робити візерунки чи написи. Хочу зробити бренд популярним в Україні. Багатьох відштовхує дерево. Мені здавалося, що буде навпаки. Наприклад, я дуже люблю незвичні речі, нестандартні ідеї. Але усвідомила правило № 1: на себе рівнятися не можна.

Про розвиток справи

Свій проєкт потребує багато внутрішньої енергії. Потрібно завжди хотіти, а людині іноді необхідний відпочинок. Коли ти на роботі, є план, а коли ти сам(-а), потрібно ставити собі чіткі завдання, а тоді перезавантажуватися і починати з чистого аркуша. Якщо я кину справу, картатиму себе за те, що не довела її до мінімальної вершини, й шкодуватиму.

Моя аудиторія – дівчата, які, зазвичай, працюють в офісі, слідкують за трендами, але люблять вирізнятися, та хлопці, які хочуть зробити подарунок. Подруги, яким я даю сумки для тест-драйву, розповідають, що на вулиці підходять знайомитися й одразу питають, де взяли таку сумку.

Мені здається, неправильно робити «на зло», щоб щось комусь доводити. Треба шукати мотивацію в собі. Друзі дуже підтримують мій проєкт.

Звідки береш свіжість для нових ідей?

У більшості випадків – з мистецтва. Я люблю виставки, театральні вистави, акторські заняття. Обожнюю поїхати за місто до лісу чи на озеро. Це – невимушена медитація, яка надихає на створення нового.

Антон, 18 років, відвідав чотирнадцять країн і на цьому не зупиняється

За кордоном я вперше побував разом з бабусею, коли мені було шість. Це був турецький курорт all-inclusive. Протягом одинадцяти років займався танцями, тому разом з колективом об’їздив усі великі міста України.

Вперше самостійно я поїхав до Польщі за обміном у 2013 році. Відвідав Люблін, Варшаву й Краків. Відтоді зародилася любов до подорожей. Польща – це міні-Європа, вступ до наступних країн.

Title 

Про можливості для подорожей

Я – студент в Україні, тому в мене – невеликі доходи. Час від часу я фотографую для брендів одягу, роблю особисті фотосесії. Також у мене є книжечка про програми обміну, волонтерства й дешеві подорожі. Розпочав її продаж два місяці тому.

Підготовку починаю з пошуку дешевих квитків. Потім – недорогого житла, каучсерфінгу чи друзів. Сам усе шукаю та організовую. Тепер мені це стало легко, і я ще й допомагаю знайомим організовувати мандрівки, даю поради, розповідаю, що на них очікує в різних містах у різну погоду.

Намагаюся бути легким на підйом і робити три подорожі кожні пів року. Це можуть бути мандрівки до Львова, Одеси, Харкова чи Дніпра в різні сезони. Залізничний квиток за студентським – удвічі дешевший. Також постійно моніторю сайти лоукостів. Коли бачиш дешеві квитки, їх треба одразу брати, бо наступного дня вартість зросте. Подорож планується за два-три місяці, підготовка триває два-три дні.

Минулого літа я був удома не більше, ніж два дні. Цього часу вистачило, щоб відпочити від поїздки й підготуватися до наступної. Спочатку замовив квитки до Італії, потім пройшов на волонтерство до Нідерландів, потім із сім’єю запланував відпочинок у Карпатах. Ще я їздив до Києва на волонтерство «TEDx» і на економічний форум у Польщі.

Про витрати

Спочатку фінансово допомагали батьки, наразі є стипендія, і я трошки заробляю сам. Якщо з коштами – важко, шукаю волонтерства й обміни за кордон. У серпні минулого року я придбав квиток із Києва до Венеції за 10 євро. В Італії у мене був мінімальний бюджет: за два тижні витратив приблизно 140-150 євро. Я жив у знайомої, тому економив на житлі й на харчуванні. Хіба що морозиво собі купував.

Бути рухливим – не дуже обтяжливо: половина моїх подорожей – не за власні фінанси. Перельоти, їжу, проживання оплачують програми. До Португалії я з’їздив на двотижневий тренінг за програмою обміну «Erasmus». Квитки коштували 450 євро, але організатори покривали витрати на переліт. Найдорожчою поїздкою за власні кошти виявилася подорож до Стокгольма: квитки коштівали 200 євро. Тепер дуже хочу об’їхати всю Скандинавію.

 

TitleПро речі в наплічнику

Не маю на собі важкого вантажу: частіше беру лише ручну поклажу. У наплічник обов’язково кладу дощовик, порожню пляшку для води, фотоапарат, запасну пару взуття, медикаменти, запасні окуляри, крем від засмаги. Якщо зима, вдягаю на себе найтепліші речі. Їх завжди можна зняти, а купити буде непросто. І, само собою, настрій, з яким легше подорожувати.

Я забув узяти сонцезахисний крем у Португалію. Першого дня дуже сильно згорів, хоча на вулиці було не більше, ніж +22 °C. Там крем коштував удвічі дорожче, ніж в Україні. Мораль: не забувайте його не тільки у спеку, погода може бути підступною.

Про невдачі

Бувають ситуації, після яких не хочеться подорожувати. Коли був уперше в Парижі, загубився в метро. Витратив десь 15 євро! Замість того, щоб піднятися вгору, опинявся все глибше й глибше. А пасажири злилися, що я затримую чергу. Над Парижем була ніч, коли я вийшов… Та вже наступного дня відчував себе в паризькому метро, як удома. Після таких ситуацій реально нічого не хочеться. Та мине час, забудеться важкість, і я зрозумію, що це – лише пригоди, й буде що згадати.

Подорожі дали нових друзів, враження, історії, які можна вічно розказувати, досвід спілкування, пропрацювати soft i hard skills. Тепер я легше переживаю будь-які стресові ситуації. А також маю натхнення жити й творити в Україні.

Що дає легкість?

Мені здається, що я живу від подорожі до подорожі. Постійно у планах. Це не може набриднути. Друзі й батьки – це люди, які надихають мене, а я надихаю їх. Також приносить легкість мистецтво, насамперед, фільми про подорожі. Улюблені стрічки – «Неймовірне життя Волтера Мітті» та «Їж, молись, люби».

Ще я люблю смачно поїсти. За кордоном не дуже поширені молочні продукти, а я їх люблю. Реально не всюди можна знайти кефір, ряжанку, кисломолочний сир чи навіть молоко. У Стокгольмі шукав коров’яче, а знайшов лише кокосове, мигдальне й безлактозне за понад 90 гривень. Навіть улюблені продукти дають легкість для планування нових маршрутів і допомагають пережити найстресовішу подорож.

 

Автор: Євгенія Луценко

Фото: Ася Ходорівська,
Антон Трофімчук

Ілюстрації: Дарина Скульска

Джерело: STUDWAY
(https://studway.com.ua/taki-molodi/)

Тустань – явище, а не фестиваль

 

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com