rss
03/31/2020
EN   UA

Час i Події

#2020-13

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Літературна сторінка \ Мирослава Макаревич: «Першу книжку видали власними коштами – так ми з чоловіком відсвяткували народження другої дитини»
Дитяча письменниця та журналіст Мирослава Макаревич – авторка 5 книг-казок для дітей.

Вона співпрацювала з міжнародними інформаційними агентствами BBC й Reuters, працювала на посаді головного редактора у видавничих будинках HFS, Sanoma Media Ukraine, Edipresse Media. Є куратором міжнародних мистецьких та соціально-культурних проектів. І разом з цим – Мирослава не втратила талант казкарки…
– Ми зустрілися на Книжковому Арсеналі, який проходив у шаленому темпі. Драйв від книжкового марафону лишається надовго, твої враження?
  Title
  
– Вся українська інтелігенція чекає на цю подію щороку. Книжкові ярмарки загалом в Україні, і, зокрема Книжковий Арсенал у Києві, перетворилися на таку потужну культурну інтелектуальну подію. Лише там черги, котрі із задоволенням можна витримати. Навіть коли ти купуєш квиток онлайн, все одно доводиться чекати. Надихає скупчення інтелектуальної публіки з різних куточків світу, велике представництво українських та іноземних видавництв. Можу зазначити: попри численні кризи в нашому житті і в нашій країні, все ж таки видавничий бізнес розвивається. З’являються нові видавництва, і вони знаходять свою нішу і своїх читачів. На Книжковому Арсеналі я спілкувалася з багатьма видавцями, авторами, журналістами й просто читачами – всі задоволені, натхненні й отримали потужній імпульс для наступних кроків у своїх сферах, пов’язаних із книгою.
– Твоя перша книжка «Чарівний фургончик» вже тоді, в далекому 2006, була написана двома мовами – українською та англійською. Цьогорічного Книжкового Арсеналу ти представила «Таємницю лебедів» видавництва ТОВ «ВД «АДЕФ-Україна» вже трьома мовами – додалась німецька. Як за цей час тривала твоя видавнича подорож?
Title  
  
– «Чарівний фургончик» – це була моя перша книжка, видана власними коштами, так ми з чоловіком відсвяткували народження другої дитини, і це був абсолютно благодійний проект: казку передали у школи, бібліотеки, у кілька благодійних фондів. І протягом останнього десятиріччя проектна робота з книжками не відпускає. А вже «Таємниця лебедів» – це комерційний проект, проте із соціальним підтекстом. Бо сьогодні працюю над новим виданням цієї книжки, де ілюстрації з тіста вже роблять діти з особливими потребами. Комерційні і соціальні проекти існують паралельно. Є книжки, які гарно продаються, це і «Казка про вишню, або Вишневі мандри» (2017 року), й «Казка про Каштан і Горобину» (2014 року), і «Таємниця лебедів», яка щойно вийшла. Але, дозволь пригадати, в 2012 році відбувся проект з однодумцями, яким дуже пишаюсь: моя казка «Сузір’я любові» ініціювала і подарувала ім’я благодійному проекту на допомогу онкохворим дітям у дитячому відділенні в Київському міському клінічному онкоцентрі на вул. Верховинній; пишаюсь і назвою самої книжки. Ця книга була подарована всім благодійникам, які брали участь у проекті. Така собі чарівна книга-подяка. Київський ювелірний завод був одним з партнерів цього проекту. Ця книжка надихнула виробника ювелірних прикрас випустити зірочки зі срібла і золота на кожен гаманець. Кошти від продажу йшли на поповнення рахунків цієї лікарні. Казка «Сузір’я любові» стала символом дієвого добра.
Чекаю на вихід ще двох книг, дуже сподіваюсь, що це відбудеться цього року. Зі своїми друзями, котрі мешкають у Німеччині, плануємо це зробити напередодні Франкфуртського і Віденського книжкових ярмарків.
– Я знаю тебе як головну редакторку різних видань, журналістку, але паралельно ти лишаєшся казкаркою. Як тобі це вдається?
  Title
  
– Так, я – казкарка. Палке бажання фантазувати для дітей, разом з дітьми, записувати казкові історії виникло ще, коли була підлітком. Пам’ятаю, як шукала усамітнення в піонерських таборах у радянському дитинстві, щоб записати казкову ідею, яка народилася посеред спекотного дня. Казки захищали мене і дозволяли збігати у свій казковий вимір завжди, коли в цьому відчувала потребу. Якщо не зраджувати мріям дитинства і юності, тоді нам щось дуже важливе підказують самі зірки. Коли в дорослому житті буває зле, доля підкидає нові випробування, тоді приходить розуміння того, що існує щось, що тримає, власне, вас, що залишиться після вас, після мене. Я, як журналіст, на сторінках журналів, з якими співпрацюю, у постах соціальних мереж, пишу аналітику, беру інтерв’ю, організовую з колегами проекти про те, що вкрай важливе для країни сьогодні, для порядних людей, для читачів, які працюють над своїм критичним мисленням. Для мене, як журналіста, важливим є усвідомлення, що своєю роботою я маю можливість позитивно вплинути на хід подій і допомогти вирішити проблеми конкретним людям. Проте, має щось лишатися й поза часом...
Для авторів і видавців важко зробити перші кроки. Для видавців – завжди ризик видавати твори нерозкручених авторів. І я поважаю людей, котрі ризикують. І коли я бачу, що книги розходяться, їх купують і читають, передають молодшим дітям, значить, це комусь потрібно. І в цьому – щастя. В моєму оточенні багато людей, котрі відкрили в собі нові таланти саме під час криз, зокрема, під час Революції гідності. Коли закривалися медійні видавництва, купа професіоналів високого міжнародного рівня лишалися на вулиці, але вони продовжували шукати себе. Дуже часто вони розкривали в собі справжніх людей-оркестрів, тобто, відкривали в собі навіть кілька нових талантів!!!
– А щодо комерційної складової видавництва, як справи тут?
Title  
  
– На жаль, написання книжок, абсолютно невигідне з комерційної точки зору. Наприклад, в Україні видавці ще якось заробляють на продажу. А от письменники, на жаль, ні. Авторів, які можуть собі дозволити великі тиражі, які отримають гідні гонорари, можна перерахувати на пальцях однієї руки.
Мої партнери, які свідомо вкладають гроші в мої книжки, кажуть відверто, що роблять це для душі, бо у сучасному світі дитячої літератури не вистачає краси, щемливої доброти...
– Що в тебе в планах як казкарки?
– Я постійно пишу. В мене так багато друзів-художників, з якими б я із задоволенням попрацювала, що я не встигаю писати казки. Сьогодні співпрацюю з багатьма українськими майстрами пензля і з естонською художницею, котра працює над ілюстраціями до моєї нової казки. Співтворчість з художниками мене дуже надихає на написання і створення нових ідей і образів.
– Які твої улюблені образи?
– Найулюбленіші мої герої – це дерева і квіти, тварини і птахи. Я постійно вагітна новими образами та ідеями. Триває робота і над новими соціальними проектами.
– Як ти відчуваєш, підбираєш, розумієш, що ті чи інші намальовані ілюстрації відображають твою думку, як ти працюєш з художниками? Наприклад, до «Таємниці лебедів»?
  Title
  
– Я довго шукала художника до казки «Таємниця лебедів». Навіть один художник зробив подарунок – написав ілюстрації, повністю зверстав книжку... Але образи, які я побачила, не викликали резонанс... Майстерно зроблені ілюстрації були дуже холодними. Діти таке не сприймають. Створювати книгу-казку для дітей – велика відповідальність. І доля подарувала мені зустріч з родиною художників Володимиром Анікіним і Наталею Закревською-Анікіною. Це – фахові художник старої школи, вони мають хист, смак. На жаль, це була остання проілюстрована книжка Володимира, його не стало. Але я сподіваюсь на подальшу співпрацю з Наталею.

Франческа, володарка офіцерського жетона і повелителька читацьких симпатій

 

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com