Юлія Саніна – українська співачка, яка взялася підкорювати сцену в три роки. Батьки–музиканти одразу розгледіли в дочці талант. Відтоді були дитячі гурти, сольні виступи, бек–вокал.

А ще вона була солісткою гурту “Sister Siren” і навіть працювала журналісткою. Саме завдяки цьому досвіду Юлія зустріла свого майбутнього чоловіка – музичного продюсера Валерія Бебка. Інтерв’ю Саніної з ним переросло у велике кохання, створення дуету “Val & Sanina”, а потім – народження “The Hardkiss” і сина Данила.
Креативні, стильні та яскраві – вони одразу знаходять свого слухача та глядача. Їхні концерти перетворилися на яскраві шоу, а кліпи – на твори мистецтва, які знімає гітарист, креативний продюсер гурту та режисер Валерій Бебко. Успіх – за кордоном і в Україні. Вони боролися за право представляти Україну на Євробаченні–2016 й у фіналі національного відбору отримали найбільшу кількість балів від журі.
Усе це робить гурт шалено популярним, а їхній список нагород із кожною новою піснею поповнюється. Уже вісім років “The Hardkiss” радує публіку новими хітами. Торік світ побачив третій студійний альбом під назвою “Залізна ластівка”. Концертний тур на підтримку альбому стартував у жовтні 2018 року і був продовжений у березні 2019 року. Почути пісні з альбому можна було й у Гаазі, Лісабоні та Барселоні. Тож, хто вона – “залізна ластівка”, як народжуються нові хіти, та яка Юлія Саніна поза сценою, співачка розповіла «Укрінформу» після концерту в Гаазі.

– Юліє, вітаю вас у Нідерландах і дякую, що знайшли час поспілкуватись. У вас дуже напружений графік. Сьогодні – Гаага, й уже о четвертій ранку ви відлітаєте далі…

– Так, завтра Лісабон і ще Барселона – це такий виїзд. Ми вже завершуємо наш тур “Залізною ластівкою”. Дуже приємно, що це саме європейські концерти.

– Як писався альбом? Що ви відчували? І чому саме така назва цього альбому?

– Це вже третій повноцінний великий наш альбом. Я ніколи не пишу пісні якось спеціально. Вони мені приходять. Я саме такі пісні вважаю справжніми, коли ти їх не висиджуєш. Тому ці пісні, вони народжувалися просто самі собою. Вони – про те, що відчуває жінка. Це не обов’язково мають бути автобіографічні пісні, зовсім ні. Там є і досить сумні, які не мають відношення до моєї долі. Але я вмію, мені здається, думати так, як інші жінки, відчувати, як інші жінки. Думати: “Як вони, а як би я на їхньому місці?” І, в принципі, цей альбом – про жінку, про її космос. “Залізна ластівка” – це, в принципі, і є образ сильної жінки, як на мене.

– Як народжувалася назва гурту? В одному зі своїх інтерв’ю ви сказали, що Фейсбук фактично народив цю назву.

– У нас було кілька назв, досить смішних. Одна з них – “Планета поні”. І був варіант “The Hardkiss”. І ми розіслали своїм друзям питання: “Яка їм подобається назва?” Я дуже рада, що вони всі обрали “The Hardkiss”, тому що зараз “Планетою поні” я нас не уявляю.

– Де ви берете сили на таку кількість виступів? О 4 ранку у вас літак, і ви сповна віддаєтеся сцені, у вас цілий діалог із шанувальниками. Як вам це вдається?

– Я намагаюся акумулювати ці сили та не розпилюватися на репетиції. Упродовж дня я намагаюся бути спокійною, сконцентрованою. Багато хто з організаторів думає, що я така холодна, трохи у собі, але насправді – я просто концентрую сили, щоб їх віддати ввечері на концерті, а потім знову згасаю, ніби свічка, – і так до наступного виступу.

– У вас пісні англійською й українською мовами. І раніше здавалося, що було більше англомовних пісень, нині дуже багато українських. Ви зараз більше налаштовані на українські пісні чи тепер збалансовано?

– Воно збалансовано. Навіть “Залізна ластівка” – це не суто україномовний альбом, там є і англомовних пісень дуже багато, але просто мені вдалося написати низку вдалих україномовних пісень. Насправді українською писати значно складніше, ніж англійською. Тому що кожен розуміє кожне слово, фрази, слова довші, ніж в англійській мові. Я до цього йшла, я цього вчилася на своїх помилках, на практиці, – й нарешті в мене вийшло. Як бачимо, “Залізна ластівка” була сприйнята дуже класно людьми і, в принципі, я бачу різницю – як люди сприймають україномовні пісні, наскільки глибше, наскільки краще їх запам’ятовують, наскільки віддача більша.

– У мене є знайомі, іноземці, які тривалий час думали, що “The Hardkiss” – іноземний гурт. У вас є таке відчуття, що спочатку про вас дізналися за кордоном, а вже згодом – в Україні? Чи навпаки було?

– Було таке, що до нас прислухалися тому, що про нас написали за кордоном чи зняли якесь відео за кордоном. Є таке із серії: “Ой, про них там знають за кордоном, а послухаймо, бо вони ж наші”. Це дало нам справді такий поштовх, але все–таки ми значно популярніші в Україні – і ми цим пишаємося, і ми над цим працюємо. Це наша публіка основна все одно.

– Ви філолог.

– Так.

– Колись ви ще працювали журналісткою. Як у вас так усе змінювалося в житті швидко?

– Я пробувала себе у різних професіях, і це було просто студентське таке… хобі.

– Коли ви зрозуміли, що ви маєте йти на сцену? І в який момент ви зрозуміли, що є той спокій, досягнуто балансу, знайшли себе. Що ви співачка – і вас уже знають?

– Співачкою – я знала, що я є і буду. Із трьох років я – на сцені, і це було як само собою, зрозуміле щось. А стабільність якусь ми отримали, звичайно, у “The Hardkiss” уже і не одразу. Десь після двох–трьох років нашої плідної праці ми вже зрозуміли – так, ми потрібні.

– Для вас яка ваша пісня найбільш особлива чи, можливо, вистраждана?

– Я пишаюся тим, що в нас є кілька хітів. Пишаюся, що ми не зупинили на пісні “Make–Up” наш розвиток, а з’явилися пісня “Stones” після цього, і «Helpless», і “Журавлі”, і зараз “Коханці” набирають мільйони переглядів у YouTube. Це насправді вагоме досягнення для артиста, що народжуються нові хіти, які люблять люди. Тому що найбільше горе – коли в тебе один хіт – і все. І це найжахливіше, що може бути.

– Над вашими образами працюють стилісти. Який образ ви ніколи собі не дозволили б? Чи, можливо, чоловік був би проти?

– У мене вже були різні образи. Я думаю, що цілковитого оголення я би собі точно не дозволила. А так були різні: від чорних демонічних до ангельських.

– Це залежить від альбому?

– Це залежить від пісні, від концерту, від атмосфери, від концертного залу – який він, від настрою.

– Ваш образ сьогодні: це образ такої сильної, звабливої жінки?

– Так. Мені хотілося бути сьогодні такою трохи звабливою. Ніби одягнутою, але привабливою. Я і поводжуся по–різному в кожному образі. Сьогодні я була такою.

– Розкажіть про жіночі секрети. Як ви переживаєте всі ці перельоти, особливо зараз, коли три дні поспіль – концерти в різних містах?

– Обов’язково, навіть якщо зараз я втомлена, я прийду в свій номер на кілька годин – і змию make–up. Це обов’язково! Нанесу зволожувальний крем або маску. У літаках – це маски, звичайно. Вони рятують шкіру. Пити багато води. Зрештою секретів немає, вони вже давно розкриті, просто треба мати сили виконувати ці всі закони.

– Яка ви у вільний час, поза сценою? Як ви його любите проводити? Чи є у вас узагалі вільний час?

– Він є. Зараз ми його проводимо на будівництві. Ми закінчуємо будувати наш дім. Це, з одного боку, і праця, але це й кайф. Ми вже перейшли до дизайнерських якихось моментів, вибираємо посуд, білизну, тобто те, що вже мені як жінці цікаво та приємно робити. А якщо про вільний–вільний час ми говоримо, то це, звичайно, сім’я, і це дитина, і це весь час із моїм сином.

– Вас найбільше надихає родина, коли народжується музика?

– Мене надихає будь–що. Причому це можуть бути якісь зовсім прості, буденні, звичайні речі. Моє фортепіано стоїть навпроти вікна. І я просто дивлюсь у вікно, я бачу якусь ситуацію. Або це просто погода, або почута історія. Саме життя – воно надихає.

– Як це – працювати з чоловіком і жити з чоловіком одночасно?

– Це цікаво, і я вже не уявляю, як може бути інакше. У нас дуже багато спільних тем для обговорення. Інколи ми себе, звичайно, зупиняємо, мовляв, досить про роботу, давай про особисте, але все одно нас повертає до роботи, бо ми не сприймаємо це як роботу. Це – наша улюблена справа. Це те, чим ми живемо.

– Про що музика, яку створюєте разом? Як ви її схарактеризували б? Про що ваші пісні? Про що хочеться розповісти світові?

– Складно бути новаторами. Хочеться співати чесні пісні, які йдуть від серця. І бути при цьому небанальними. Робити при цьому мистецтво. Як музично, так і візуально. Поєднувати непоєднуване. Про це і є “The Hardkiss”.

Організаторами концертів в Гаазі, Лісабоні та Барселоні виступила українська діаспора – фундація “Українці в Нідерландах” (проект ArtMore), платформа “Вечірка” (Лісабон), асоціація української молоді в Каталонії (Барселона).