Від редакції:
Ця людина
не тільки пише детективи найшвидше в Україні! Андрій Кокотюха пише ще й сценарії.
І хоча критики люблять потренувати на його фільмах своє перо, але привабливість
його творінь для глядачів заперечити не може ніхто.
Андрій Кокотюха - журналіст, письменник, теле- та
кіносценарист, автор 70 книжок для дорослих та дітей, володар багатьох премій
та почесних нагород, серед яких - декілька номінацій «Коронації слова», а також
відзнака «Золотий письменник України». Сценарист та автор фільму «Червоний»
(2017).
- У вас дуже багато нагород. Можете розповісти, яка найцінніша?
- Для мене грамотки нічого
не значать, вони розміщені вдома, на окремій поличці, але не додають жодних
плюсів до карми. Тільки 2 грамоти з військових частин, підписані командирами,
для мене важливі, бо це - подяка за книжки, які підвищують бойовий дух наших
солдатів. Це мені значно важливіше, ніж десятки грамот і номінацій. Я прошу
останнім часом, щоб на книжках їх не ставили, хочу, щоб книжки читали без
відзнак та умовних регалій, щоб вони подобались якісь кількості людей, і щоб
люди чекали наступних. Це можна робити і без десяти грамоток.
- Опишіть свого
міфологічного героя.
- У мене 70 виданих
книжок, і всі вони написані на замовлення. Мій замовник - це український читач.
Всі мої книжки - це спроба своїми власними силами, в міру своїх можливостей,
створити українську національну міфологію героя. Цей герой може не мати свого
персоніфікованого імені. Український герой - це людина, яка не є ідеальна,
багато в чому помиляється, до неї маса претензій, але вона не рефлексує, не
копається в собі, не замикається в кімнаті з ліжком і алкоголем, яка не є
визнаним генієм, не шкрябає себе зі середини, людина дії, яка бачить перед
собою проблему і бере відповідальність за її вирішення, діє нестандартно,
мислить критично, знаходить вихід із ситуації. Якщо цей герой є популярним
серед певної кількості читачів, зокрема солдатів, то це означає, що я до них
достукався і ми однієї світоглядної крові.
- Кого ви вважаєте
конкурентами в кіноіндустрії?
- Я наголошую, що ми в
кіно не конкуруємо з голлівудськими блокбастерами. Найімовірніше, наші
конкуренти - це європейські фільми, з яких не так багато доходить до
українського екрана. Це кіно збирає меншу касу, ніж українські фільми. Наше
кіно працює за європейською моделлю, де важливий не касовий збір, а сам факт
виходу цього фільму. Люди набувають досвіду в цій сфері, вся творча група - це
100 людей, працює над фільмом і набуває вмінь. У нашій ситуації досвід
важливіший за касовий збір, але на фоні цього «Червоний» потрапив в п'ятірку
українських фільмів 2017 року за масштабами касового збору.
- Чому раніше не
приділялася увага українському кіно? Чи не вважаєте ви, що час втрачено?
- Втрачено багато часу,
близько двадцяти років. Якби, хоча б років 20 тому в українському
кіновиробництві почалося те, що почалось 3 роки тому, то в нас би не було
війни. Кіно - це наймасовіше мистецтво, найпростіший спосіб донести до широкого
загалу потрібну інформацію. Передусім, кіно формує національну ідентичність,
воно пропонує сенс, і робить, так би мовити, «французів - французами». В
Україні подібне почалося в 90-х роках, але про це мало говорять. Кіно до 1997
року знімали за купони, це була імітація грошей. Фільми не доходили до широкого
прокату, кінотеатри закривалися. В середині 90-х років було знято 2 серіали за
творами Івана Франка: «Злочин з багатьма невідомими» та «Заради сімейного
вогнища», які були зняті за кошти держави, і їх часто транслювало телебачення.
Тоді був розвиток. Після того до фільму «Мамай» не виходило нічого в Україні.
Перший і останній україномовний серіал, який випускався на 1+1, це «Украдене
щастя». А після 2004 і до 2016 року не знімали українські серіали. Знімали
фільми в Росії, й українські творчі працівники працювали там, бо послуги
українського сценариста були в 5 разів дешевшими. Українці були на принижених
ролях, але наші з цим погодились і мирились. Актор повинен грати, а приниження
- це елемент професії, аби залишатися в цій сфері.
- Ви грали за російськими
правилами?
- Ні, бо я не вмію. Акторові
простіше в цьому плані, бо йому дають сценарій і він грає роль, але сценарій
пише людина з Росії, зі системи координат. Я, як автор сценарію, не можу
написати таке слово, яке б йшло в розріз з моїми переконаннями. Я дуже мало
дивлюсь російські серіали, їх продукцію та книжки. Це - не та хвиля, яку я можу
осідлати. Коли заборонили російські серіали в Україні, сценаристи залишились
без роботи. Тут настав зірковий час для таких, як я, тоді мені надійшло 9
пропозицій одразу.
- Ви маєте важелі впливу
на кіновиробництво?
- Ні, жодного. Має той,
хто фінансує фільм. Мирослав Слабошпицький (режисер фільму «Плем'я») сказав
фразу, під якою я готовий підписатися: «Без грошей можна зробити все». Він
написав книгу сам на своєму ресурсі і може викласти в Інтернеті, або видати 300
примірників і бути щасливим. Пісні можна робити на безплатному ресурсі за
копійки, виставу провести в квартирі, сцену зі всього можна зробити, художник
виставку може зробити просто неба чи вдома. Все можна реалізувати, не маючи
грошей, окрім кіно, бо воно починається з бюджету.
- Телешоу реально зробити
проукраїнське?
- Реально, якщо буде воля
того, хто фінансує це шоу. Ми - фінансово залежні. Якщо людина не зацікавлена в
українському контенті, вона його не оплатить, бо хто платить - той замовляє
музику. Український глядач готовий дивитись те, що йому покажуть по телевізору.
Якщо власнику принесуть проукраїнський проект, то він його підмахне, не
дивлячись. Треба ризикнути і запропонувати людям інше, хай спочатку не буде
цієї звички щось робити, але потім вона з'явиться, бо альтернативи не буде. Ми
не конкуруємо з російською естрадою і голлівудським кіно. Конкуренція - це коли
конкурують однакові жанри - українські комедії між собою, історичні фільми -
між собою, бо це - різні цільові аудиторії, те саме зі шоу.
- Вплив серіалу «Слуга
народу» на рішення громадян на виборах президента?
- Вплив мінімальний, я
писав про це кілька текстів. Згадаємо, що КВК українці дивляться ще з
радянських часів, а Зеленський прийшов туди 1997 року. Тобто, люди дивляться на
нього 20 років. Українці впізнають на картинці швидше Зеленського, ніж Марка
Цукенберга. Ці вибори виграли на впізнаваності, бо він був у кожному будинку 20
років на екрані, його знали всі і впізнавали. Серіал не спрацював би, якби
«Квартал» не був 20 років у телевізорі, він вплинув не так, як про це говорять.
Тут вплинув образ хорошого хлопця, людини, яку знають усі, яка несе позитив, на
який клюють люди. З влади він не сміявся, він сміявся з Ющенка, але не з
Януковича, сміх над владою був вибірковим. Хибне уявлення, що він критикували
владу, бо хотів її поміняти. Народ повівся на маніпуляцію, бо той, хто хотів
просунути Зеленського, піймав хвилю всенародної довіри і впізнаваності його в
народі, плекав думку, що людина не з політики може щось поміняти.
- Чому ви вибрали
написання казок?
- Бо це - не лише історії
для дітей. Скажімо, «Котигорошко» як приклад того персонажа, який здатен
ігнорувати певну модель поведінки. Казка - це те, що називається українською
національною міфологією, це наші герої й архетипи, те, від чого ми походимо.
Сучасний варіант казки - це комікс. Росія створила свою міфологію багато в чому
за рахунок України. Росіяни крадуть наших казкових міфологічних героїв. Казки
формують те, що дозволяє українцям залишатися собою - українцями, бо в нас є
спільна історія, культура, міфологія.
- Українці - читаюча нація
?
- Я би сказав - швидше
так, ніж ні. Попри всі соціальні опитування, бо вони ґрунтуються на
неправильних позиціях. В країні мало книжкових магазинів, заходів, літературних
вечорів. Якщо читання не популяризується і книгарня не є елементом міської
культури, то людина не знає, що таке книжка. Треба спочатку відкрити книгарні,
а потім опитування проводити.
Записала інтерв'ю Маргарита Петрова
Джерело: ТРК «Вежа»