Від редакції:

Ця людина не тільки пише детективи найшвидше в Україні! Андрій Кокотюха пише ще й сценарії. І хоча критики люблять потренувати на його фільмах своє перо, але привабливість його творінь для глядачів заперечити не може ніхто.

 

Андрій Кокотюха - журналіст, письменник, теле- та кіносценарист, автор 70 книжок для дорослих та дітей, володар багатьох премій та почесних нагород, серед яких - декілька номінацій «Коронації слова», а також відзнака «Золотий письменник України». Сценарист та автор фільму «Червоний» (2017).

- У вас дуже багато нагород. Можете розповісти, яка найцінніша?

- Для мене грамотки нічого не значать, вони розміщені вдома, на окремій поличці, але не додають жодних плюсів до карми. Тільки 2 грамоти з військових частин, підписані командирами, для мене важливі, бо це - подяка за книжки, які підвищують бойовий дух наших солдатів. Це мені значно важливіше, ніж десятки грамот і номінацій. Я прошу останнім часом, щоб на книжках їх не ставили, хочу, щоб книжки читали без відзнак та умовних регалій, щоб вони подобались якісь кількості людей, і щоб люди чекали наступних. Це можна робити і без десяти грамоток.

- Опишіть свого міфологічного героя.

- У мене 70 виданих книжок, і всі вони написані на замовлення. Мій замовник - це український читач. Всі мої книжки - це спроба своїми власними силами, в міру своїх можливостей, створити українську національну міфологію героя. Цей герой може не мати свого персоніфікованого імені. Український герой - це людина, яка не є ідеальна, багато в чому помиляється, до неї маса претензій, але вона не рефлексує, не копається в собі, не замикається в кімнаті з ліжком і алкоголем, яка не є визнаним генієм, не шкрябає себе зі середини, людина дії, яка бачить перед собою проблему і бере відповідальність за її вирішення, діє нестандартно, мислить критично, знаходить вихід із ситуації. Якщо цей герой є популярним серед певної кількості читачів, зокрема солдатів, то це означає, що я до них достукався і ми однієї світоглядної крові.

- Кого ви вважаєте конкурентами в кіноіндустрії?

- Я наголошую, що ми в кіно не конкуруємо з голлівудськими блокбастерами. Найімовірніше, наші конкуренти - це європейські фільми, з яких не так багато доходить до українського екрана. Це кіно збирає меншу касу, ніж українські фільми. Наше кіно працює за європейською моделлю, де важливий не касовий збір, а сам факт виходу цього фільму. Люди набувають досвіду в цій сфері, вся творча група - це 100 людей, працює над фільмом і набуває вмінь. У нашій ситуації досвід важливіший за касовий збір, але на фоні цього «Червоний» потрапив в п'ятірку українських фільмів 2017 року за масштабами касового збору.

- Чому раніше не приділялася увага українському кіно? Чи не вважаєте ви, що час втрачено?

- Втрачено багато часу, близько двадцяти років. Якби, хоча б років 20 тому в українському кіновиробництві почалося те, що почалось 3 роки тому, то в нас би не було війни. Кіно - це наймасовіше мистецтво, найпростіший спосіб донести до широкого загалу потрібну інформацію. Передусім, кіно формує національну ідентичність, воно пропонує сенс, і робить, так би мовити, «французів - французами». В Україні подібне почалося в 90-х роках, але про це мало говорять. Кіно до 1997 року знімали за купони, це була імітація грошей. Фільми не доходили до широкого прокату, кінотеатри закривалися. В середині 90-х років було знято 2 серіали за творами Івана Франка: «Злочин з багатьма невідомими» та «Заради сімейного вогнища», які були зняті за кошти держави, і їх часто транслювало телебачення. Тоді був розвиток. Після того до фільму «Мамай» не виходило нічого в Україні. Перший і останній україномовний серіал, який випускався на 1+1, це «Украдене щастя». А після 2004 і до 2016 року не знімали українські серіали. Знімали фільми в Росії, й українські творчі працівники працювали там, бо послуги українського сценариста були в 5 разів дешевшими. Українці були на принижених ролях, але наші з цим погодились і мирились. Актор повинен грати, а приниження - це елемент професії, аби залишатися в цій сфері.

- Ви грали за російськими правилами?

- Ні, бо я не вмію. Акторові простіше в цьому плані, бо йому дають сценарій і він грає роль, але сценарій пише людина з Росії, зі системи координат. Я, як автор сценарію, не можу написати таке слово, яке б йшло в розріз з моїми переконаннями. Я дуже мало дивлюсь російські серіали, їх продукцію та книжки. Це - не та хвиля, яку я можу осідлати. Коли заборонили російські серіали в Україні, сценаристи залишились без роботи. Тут настав зірковий час для таких, як я, тоді мені надійшло 9 пропозицій одразу.

- Ви маєте важелі впливу на кіновиробництво?

- Ні, жодного. Має той, хто фінансує фільм. Мирослав Слабошпицький (режисер фільму «Плем'я») сказав фразу, під якою я готовий підписатися: «Без грошей можна зробити все». Він написав книгу сам на своєму ресурсі і може викласти в Інтернеті, або видати 300 примірників і бути щасливим. Пісні можна робити на безплатному ресурсі за копійки, виставу провести в квартирі, сцену зі всього можна зробити, художник виставку може зробити просто неба чи вдома. Все можна реалізувати, не маючи грошей, окрім кіно, бо воно починається з бюджету.

- Телешоу реально зробити проукраїнське?

- Реально, якщо буде воля того, хто фінансує це шоу. Ми - фінансово залежні. Якщо людина не зацікавлена в українському контенті, вона його не оплатить, бо хто платить - той замовляє музику. Український глядач готовий дивитись те, що йому покажуть по телевізору. Якщо власнику принесуть проукраїнський проект, то він його підмахне, не дивлячись. Треба ризикнути і запропонувати людям інше, хай спочатку не буде цієї звички щось робити, але потім вона з'явиться, бо альтернативи не буде. Ми не конкуруємо з російською естрадою і голлівудським кіно. Конкуренція - це коли конкурують однакові жанри - українські комедії між собою, історичні фільми - між собою, бо це - різні цільові аудиторії, те саме зі шоу.

- Вплив серіалу «Слуга народу» на рішення громадян на виборах президента?

- Вплив мінімальний, я писав про це кілька текстів. Згадаємо, що КВК українці дивляться ще з радянських часів, а Зеленський прийшов туди 1997 року. Тобто, люди дивляться на нього 20 років. Українці впізнають на картинці швидше Зеленського, ніж Марка Цукенберга. Ці вибори виграли на впізнаваності, бо він був у кожному будинку 20 років на екрані, його знали всі і впізнавали. Серіал не спрацював би, якби «Квартал» не був 20 років у телевізорі, він вплинув не так, як про це говорять. Тут вплинув образ хорошого хлопця, людини, яку знають усі, яка несе позитив, на який клюють люди. З влади він не сміявся, він сміявся з Ющенка, але не з Януковича, сміх над владою був вибірковим. Хибне уявлення, що він критикували владу, бо хотів її поміняти. Народ повівся на маніпуляцію, бо той, хто хотів просунути Зеленського, піймав хвилю всенародної довіри і впізнаваності його в народі, плекав думку, що людина не з політики може щось поміняти.

- Чому ви вибрали написання казок?

- Бо це - не лише історії для дітей. Скажімо, «Котигорошко» як приклад того персонажа, який здатен ігнорувати певну модель поведінки. Казка - це те, що називається українською національною міфологією, це наші герої й архетипи, те, від чого ми походимо. Сучасний варіант казки - це комікс. Росія створила свою міфологію багато в чому за рахунок України. Росіяни крадуть наших казкових міфологічних героїв. Казки формують те, що дозволяє українцям залишатися собою - українцями, бо в нас є спільна історія, культура, міфологія.

- Українці - читаюча нація ?

- Я би сказав - швидше так, ніж ні. Попри всі соціальні опитування, бо вони ґрунтуються на неправильних позиціях. В країні мало книжкових магазинів, заходів, літературних вечорів. Якщо читання не популяризується і книгарня не є елементом міської культури, то людина не знає, що таке книжка. Треба спочатку відкрити книгарні, а потім опитування проводити.

 

Записала інтерв'ю Маргарита Петрова

Джерело: ТРК «Вежа»