rss
07/31/2021
EN   UA

Час i Події

#2021-30

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Сторінка редактора \ Україна майбутнього: новини з «відділу проектування» при «Коронації слова»

У репортажі зі вручення премій Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» ми обіцяли розповісти про Україну майбутнього - і її філософські проблеми. І от - цей час настав! : )

 

Загалом «відділ проектування майбутнього» при «Коронації слова» завше успішно працював на випередження подій. Тема війни в романах з'явилася задовго до самої війни - візьміть хоча б, для прикладу, «Амулет волхва» Оксани Радушинської, а чи тих же таки «Паничів» Владислава Івченка.

Відтак логічно було очікувати і творів на тему «після війни».

І от нарешті ця тема з'явилася - і то доволі потужним романом «Поряд з ними», за який ми просто не могли не нагородити автора - це виявилася Ольга Кийко із Полтавщини.

Будемо сподіватися, що наш невеличкий спойлер, тобто, філософський аналіз, не відіб'є у читачів бажання до прочитання роману - а тільки додасть.

Роман серйозний, і поряд з тим - на диво іронічний.

Найголовніше: про Росію там не йдеться. Герої говорять українською, хоча і від сильного хвилювання можуть збитися на російську.

Будемо вважати, що це і є відповідь на найголовніше питання.

Тепер зайдімо здаля, навіть дуже здаля - від американської масової культури. Пригадуєте фільм «Містер і місіс Сміт»?

От уявіть собі долю їхньої дитини - і те, скільки ворогів ця дитина нажила би собі ще до народження, самим лишень фактом свого існування, не кажучи вже про зовнішню та внутрішню схожість на маму і тата.

Хтось батьків цієї дитини вважав вбивцями, хтось - просто справедливими...

Зайве говорити, внаслідок чого Україна зрозуміла, як саме страшне за своєю суттю вміння вбивати може поєднуватися із завищеним чуттям справедливості - і звідки в Україні такі люди з'явилися у доволі значних кількостях...

Головний герой роману - дитина саме таких людей.

І дуже незвичайна дитина....

Втім, і саме суспільство доволі незвичне. Поруч із цілком звичними нам напрямками розвитку там існують і не зовсім звичні.

Особливий ухил - на освіту і виховання. Існують різні школи і напрямки того виховання, деякі - схожі на суміш «Пласту» і «Школи для благородних панянок», деякі - на звичайні школи, котрі тримаються на надзвичайно талановитих педагогах.

«...Томащук заснувала першу школу практичного виховання. Для цього вона придбала будівлю піонертабору серед лісу, біля річки та Бог знає де від цивілізації...

- То які ж дітки виходять з Томащуківських стін?

- Життєздатні, - коротко пояснила Лариса Францівна. - Деталі мені невідомі. Але її хлопчики і дівчатка прекрасно розуміються на техніці, електроніці, медицині, моді, кулінарії і так далі. Якось і їхня група до загального походу зібралася - так вони три тижні почувалися, як удома. Такого налагодженого побуту і самоорганізації я ще не бачила. Дуже командно. Батьки у захваті. Як Олеся це робить, ніхто не знає. Мабуть, це добре. Бо ми ж не передивляємося дублі стрічки, яка у кінотеатрі сподобалась. Але ефект на виході - без коментарів.»

 

Війна загалом допомогла громадянам України зрозуміти, наскільки важливим є виховання дітей - і, зокрема, виховання з допомогою потужних організацій. Тож, швидше за все, за якихось 10-20 років цей напрямок набуде неабиякого розвитку, особливо якщо ще й зважати на те, що практична педагогіка українцям завжди вдавалася дуже добре. Принаймні, в ті нетривалі часи, коли Україна була якщо не вільною, то хоча б більш-менш вільною. Або ж у еміграції.

  Title
 
 Ольга Кийко, тримаючи відзнаку, розповідає
про роман. Фото Зоряни Франко

Ще одна незвична, і, разом з тим, головна ознака описаного в романі суспільства - «Відділи сприяння державним службовцям», з наданням послуг решті громадян на комерційній основі. Щось середнє між телефоном довіри та психологічної допомоги, службою «911» та Інститутом дрібних чарівників побутового рівня. Допомагають державним службовцям у вирішенні складних приватних життєвих питань - від виховання сина-підлітка (особливо «золотої молоді») чи пошуку зниклих родичів - і до проблеми порятунку від занадто розумних котів.

Загалом - ідея дуже гарна, і навіть якщо залучити до такої служби тільки спеціалістів із лікування клептоманії - то така державна структура вже би допомогла Україні вирватися у державному розвитку на перші місця всіх можливих і неможливих рейтингів. А людина, котра зможе хоча б дещо подібну службу організувати і комерціалізувати, забезпечить собі фінансовий достаток на пару сотень років наперед.

Сучасне суспільство наразі просунулося у вирішенні технічних проблем людства набагато далі, аніж у вирішенні приватних життєвих питань. Попит на фахівців з цієї сфери шалений, однак насправді задовольнити потреби пересічних громадян не так вже й легко - це добре знають фахівці найрізноманітнішого калібру, освіти і підготовки - від серйозних і офіційних психіатрів, і аж до панянок, котрі викладають на курсах ведичної жіночності.

Потреба у більш якісній структурі у цій сфері в людства вже є - але коли і як виникне (якщо взагалі виникне) можливість цю потребу задовольнити?

Утопія? Цілком можливо, однак утопія, набагато ближча до реальності, ніж були, для прикладу, відеозв'язок, телебачення та електричний стілець на час написання роману Жуля Верна «Париж у ХХ сторіччі», в котрому письменник всі ці технічні дива описав. Щоправда, видавець той рукопис повернув автору, та ще й обізвав Жуля Верна ідіотом...

Будемо сподіватися, романові Ольги Кийко з видавцем пощастить більше. : )

Втім, повернімося до роману - і його напівутопічного суспільства.

Ось у такому суспільстві з'являється наш головний герой. Це - школяр зі складним, але дуже самостійним характером, купою болячок і діагнозів, з якими люди взагалі не живуть, і завищеним чуттям відповідальності. І - дивною дією на людей.

 

«- ...Йому не пощастило, бо він вижив. Його місце - на цвинтарі, поруч з батьками. А він тут,  із нами. Цю людинку витягли з того світу. Це жорстоко.

- Ви... Ви хочете сказати...

- Я просто пояснюю, у чому його неправильність. Чому ти, сильна і красива, не можеш дивитися на Ярослава. Відводиш очі, нервуєш. Бо у тебе страшенна інтуїція на такі речі. Не хвилюйся. Він всього-на-всього нагадує минуле - і скоро там же і опиниться.»

 

У нього є кілька особливостей.

Перша - він часто викликає у людей (а особливо - у натовпу людей) агресивну реакцію, іноді - цю реакцію свідомо провокує. Хоча б для того, щоб агресія, котра довго назбирувалася в людині і гризла її зсередини, нарешті знайшла вихід.

Друга - він ніколи не захищається і не б'є у відповідь. Підставляє і праву, і ліву щоку, образно кажучи. Хоча іноді і сподівається на людей, котрі мали би його захистити. Мали би - але не завжди це роблять...

Третя - його дуже важко вбити, його організм має шалену звичку до самовідновлення. Ну або - до воскресання...

З такими особливостями (і такими здібними батьками) черга охочих вбити головного героя є набагато більшою, ніж черга росіян до Мавзолею.

Окрім вже сказаного - головний герой має дивовижну здатність розуміти людей, і то розуміти дещо ліпше, ніж вони самі себе розуміють. Має дар впливати на людей і на події. Звичка цілком реальна, поширена в колах добрих психіатрів, коучів, продавців і священників.

Про друге пришестя написано і нафантазовано вже чимало - чому б не припустити, що воно може виглядати і так...

У світі загалом мало зовсім нового. І цей роман, за великим рахунком - це той же ж самий біблійний сюжет, але дуже добре адаптований. І «між рядків» там написано набагато більше, ніж у рядках.

Нема згадки про війну чи перемогу - просто нема Росії, і автономна республіка Крим - на своєму місці.

Нема згадки про Бога - просто є хлопець, котрий має звичку воскресати, і пообіцяв ніколи не робити людям зла - за можливості. Втім, зі вмінням воскресати не робити людям зла загалом набагато легше. Але кажуть, що один такий вже був у минулому - чому б цьому не бути в майбутньому?

Загалом під кінець роману виникає враження, що авторці так і хтілося закінчити твір цілком  у руслі біблійного сюжету - однак диво сталося, і кінцівка лишилася якщо не оптимістичною, то хоча б відкритою - що теж неабияк тішить.

Про решту романів цьогорічної «Коронації слова» розповімо іншим разом - у наступних номерах «Молодіжного Перехрестя»...

 

(Далі буде)

 

Про креативність і ціну свободи – та хитрість, бабуїнів і дурну кулю…

Новини з «відділу проектування майбутнього»: диво-нитка з лабіринту минулого. Цілком правильна диво-нитка

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com