Від редакції:

Якби хоча б 15 років тому по всій Україні були такі дитячі табори - зараз ситуація в країні виглядала би зовсім інакше. Тогочасні діти отримали свою любов до Батьківщини дорогою ціною - і зараз щиро дарують її малюкам. Приємно, що натхнення організатори табору черпали з подорожей по США.

 

У 14 році я записала інтерв'ю з добровольцем Сашком Чубом, тоді він був після поранення, яке отримав на сході. Нещодавно ми знову зустрілися, цього разу, щоб поговорити про спільне з його друзями дітище - дитячий табір «Строкаті єноти». Разом зі Сашком про особливості «Єнотів» розповіла Уляна Федоряченко - раніше дівчина була волонтером у київському військовому шпиталі і в інституті ортопедії. Взагалі, більшість людей, що залучені до організації табору, так чи інакше мали стосунок до захисту Батьківщини від окупантів.

Ідея створення

 

Сашко: Таборами ми з побратимами займалися ще до війни - робили це для себе, а потім подумали, чому б не організувати їх і для дітей. Перші були на 20-40 осіб. Щоправда, тоді я брав невелику участь у цьому, бо був моряком, але, загалом, мені це подобалось. А потім майже всі, хто цим займався, поїхали в різні підрозділи, брали участь в АТО. Я зазнав поранення, реабілітувався і проїхав Штатами 10 тисяч кілометрів. Від цієї великої подорожі і від людей, з якими спілкувався під час неї, я отримав дуже багато позитиву. І мені дуже хотілося зробити щось у відповідь - віддячити всьому світу за те, що він до мене так добре поставився. І так вийшло, що одразу після повернення я приїхав на «Обирок» (Арт-хутір «Острів Обирок»), взяв у друга байдарку і сплавився від Батурина до Києва. Коли проходив там одне село, де колись був табір зі заводу мого батька, куди в дитинстві мене «сплавляли», у мене виникла думка про створення дитячого табору. В той час дівчата зі соцслужби нашого батальйону займалися тим, що відправляли дітей бійців, загиблих і поранених, зокрема, у різні табори, один раз я з ними їздив у супровід - подивився, як це все сумно і що нічого з мого дитинства не змінилося, і почав думати, як втілювати ідею про власний.

У той період я познайомився з Владом Кириченком, засновником видавництва «Наш формат» і втілювачем багатьох інших класних ідей. Біля села Уніж (Дністровський каньйон) він взяв в оренду простір, зробив його громадським, тобто, туди могли приїжджати люди і чимось займатись на власний розсуд. А в 2016 році цей простір був використаний під табори. Саме там ми зробили перший заїзд: головним чином, для дітей військових, включаючи дітей загиблих і поранених. Я розробляв програму, скликав команду інструкторів. Ось так все і почалося.

У першому таборі минуло все позитивно. А в 2017 році я брав участь в «Інвіктусі» (Ігри нескорених) і не зміг займатись організацією. У 2018 ми повернулися до цього, зробили табір на 60 учасників, з них - 26 сімей загиблих і тяжко поранених. І тоді, можна сказати, весь світ скинувся на них. Було неймовірно приємно - відчувати цю підтримку. Табір, за моїми відчуттями, вийшов дуже веселим і насиченим.

Восени ми продовжили роботу з дітьми - організували два походи під Києвом. Далі організували зимовий табір на 40 учасників. Провели різдвяні канікули з лижами, санками. Ну а цього року ми маємо намір провести 4 табори на різну тематику, з різними дітьми. Перший - 17-26 червня, його ми орієнтуємо на молодших і на тих, хто вперше їде в табір. Хоча беремо дітей і старших. Рекомендований вік 9-18 років, але вже записалися і ті, кому, наприклад, сім з половиною. Наш критерій - це самостійність, а не вік.

8-17 липня організовуємо табір за фінансової підтримки Міністерства молоді та спорту. Цього року ми виграли проект «Кузня Уніж» для дітей учасників бойових дій. І тепер маємо можливість взяти 70 таких дітей за рахунок держави.

Третій табір буде спільним з «International child university» - суть у тому, що там буде 40 учасників, акцент на екскурсіях, походах та пізнанні довкілля. Він відбудеться 29 липня-7 серпня. А завершальний - 13-22 серпня, і це буде найактивніший гарячий серпневий табір. Туди ми рекомендуємо віддавати старших дітей або тих, котрі вже мають досвід перебування в таборах.

Ціна і фінансування

 

Взагалі, ми існуємо як проект у проекті, тобто, «Уніжу» наш табір платить за проживання, харчування і так далі. Інструктори отримують оплату. Деяке спорядження ми беремо в оренду. Але баланс минулого табору був плюсовий. Ціна путівки в табір варіюється від статусу сім'ї, з якої їде дитина. Діти зі звичайних родин платять нашу ринкову ціну - 5 тисяч грн., хоча, можливо, з 1 червня вона зміниться. (6000). Наша пропозиція - це неконкурентна ціна, проте, саме це має багато проблем, бо люди думають, якщо так дешево, значить, якась фігня. Алея моя мрія - зробити цей табір максимально доступним. У нас є діти переселенців, їм ми даємо пільгову ціну - 4000, для дітей учасників бойових дій - 3500. Це нижче за собівартість. А діти тяжко поранених і загиблих - безкоштовно. Про них я пишу пости на своїй сторінці в соцмережі, що шукаю підтримку на фінансування. Розумію, що в більшості доброчинцями будуть ті люди, яких я знаю. В мене є картка, я звітую щодо витрат, а діти записують подяку тим, хто виділив на них гроші. Плюс ми розсилаємо усіляки дитячі поробки тим, хто нам допомагав. Я вважаю, дітлахи мають розуміти, що нічого безплатного немає, і що є ті, хто за них заплатив. Коли вони встановлюють контакт із цими людьми, доброчинці розуміють, на що конкретно витрачені їхні гроші.

Нас дуже підтримує міністерство ветеранів, яке створюється. Ми спілкуємось із заступником міністра Оксаною Гаврилюк. І плануємо, що за рахунок держави і Мінветеранів зробимо табір для дітей молодшого віку, вони перекриють і дітей загиблих. А Мінмолоді забезпечить дітей віком від 14 років, бо вони працюють саме з такими дітьми, і ще кілька таборів у нас будуть комерційними для того, щоб платформа жила і розвивалась. Тому для сімей загиблих і поранених у майбутньому так само будуть або безплатні табори, або на пільгових умовах.

Напрямок і програма

 

Напрямок наших таборів - це виховання громадянина. Я дотримуюсь грецької моделі - це особистості, які включаються в життя соціуму, завдяки яким він розвивається. Слово «патріот» сюди входить апріорі. І якщо йдеться про спілкування на патріотичну тематику, я думаю, що через власний приклад це все заходить дітям краще, ніж ідеологічні лекції. До мене цього року приїжджав побратим Андрій Усач, учасник «Інвіктусу» в Сіднеї. Був запит від дітей поспілкуватися з ним ближче. Але ми не нав'язуємо таке спілкування.

Коли ми зрозуміли, що нам потрібна власна назва, дуже довго думали над цим, хотіли, щоб було щось смішне і цікаве. І виникла ідея назватись «Єнотами», а чого так? Бо начебто десантура («Єноти» - прізвисько ДШВ) - еліта, тобто ми посміялися, але утвердили цю назву, а потім один із наших побратимів, майор ЗСУ в запасі, видав цілу купу прикметників. І серед них було слово «Строкатий». Усі погодилися, що «Строкаті єноти» звучить прикольно. І оця строкатість саме про наше бачення табору, нас самих і наших учасників. Бо нас хоч і об'єднує наша країна, але українці - всі різні. Мають бути українські «праві», «ліві», «фіолетові», будь-які.

«Строкаті єноти» - всебічний табір, хоча більше орієнтований на спорт-туризм. Здебільшого, наша команда - це колишні добровольці, військові і волонтери, тобто активні громадяни, й ідея нашого табору - розвивати в дітей бажання бути активними громадянами безпосередньо через фізичну активність: заняття туризмом, спортом, через творчість. Я вважаю, що важко любити те, що ти не бачив. Щоб любити країну, треба її бачити. І наш табір - це інструмент у цьому сенсі. Тут зібралися люди з різними напрямками. Я - за освітою педагог, хтось соціальний працівник. Але в більшості - усі з певним досвідом. Наприклад, якщо це фрі-файт (Бойове мистецтво, український варіант контактних єдиноборств) то його в нас проводять чемпіон світу з фрі-файту, сертифікований тренер, і чемпіон України, який тренує дітей у себе в клубі. На літо ці люди - інструктори в «Єнотах». Ще у нас є майстер спорту з гірського туризму. Тобто, це дійсно ті тренери, які цим живуть і постійно займаються. Але, крім цього, вони вміють працювати з дітьми.

У програмі у нас є такі блоки, як спорт, підготовка, ігри, розвиток і творчість. Спортивний блок - основи самозахисту, фрі-файт, про який згадав вище, купа спортивних ігор: футбол, волейбол, тач-регбі - все у форматі турнірів або змагань. Щодо туристичної частини - ми робимо сплави, в нас є скеледром, де діти вчаться лазити по штучних перепонах, смуга перешкод - досить весела штука. Є багато виходів у ліс, коли ми ночуємо недалеко від бази. Цього року плануємо навчити дітей простим речам: як розпалити багаття, готувати їжу; хочемо, щоб діти самі вміли робити маленькі укриття, наприклад, з гілок, тобто, це вже основи мінімального виживання в екстремальних умовах.

 

Уляна: Щодо творчості, то в нас є майстер-класи з рукоділля, які проводить дівчина на ім'я Лілія (Відьма) - це традиційні для України вироби, наприклад, якісь іграшки з лози, різні обереги. Вона розповідає історію, що це означає, які символи закладено, і ось так через творчість прищеплюється любов до української традиції.

А я навчаю малюванню. Зазвичай, діти шукають визнання зовні, і їм потрібно, щоб результат завжди був хорошим, щоб усе одразу вийшло. І ті, що ніколи не займався живописом, не дуже хочуть малювати - бояться, що вийде погано. Але наші уроки побудовано таким чином, що завжди виходить красиво. Чому? Ми користуємось мастихіном, а пишемо акрилом. І для дітей це стає чимось на зразок медитативного процесу. Вони просто зафарбовують полотно або папір - виходить абстракція, а якщо додати яскраві кольори - картина стає життєстверджуючою. І вони її дарують, наприклад, батькам. У нас був хлопчик, який не хотів малювати, я хитрощами затягла його на заняття. Попросила допомогти мені заґрунтувати полотно. Він почав з білої фарби, потім взяв якийсь ще колір, розійшовся - і, в результаті, подарував картину мамі, зі словами, що, дивись, я художник. Таким чином ми намагаємось допомогти дітям розкрити щось нове в собі, і, як мінімум, не боятися це спробувати.

Ще до творчості я б зарахувала наш вечір талантів. Це коли від рою має виступити декілька дітей. Був момент, коли діти спочатку не хотіли, але потім почали співати українські пісні, читати вірші - і ми були приємно здивовані таким поворотом подій. Що саме показувати на вечорі - діти вибирають самі. Такі вечори проводяться декілька разів на табір.

 

С: У блоці підготовки діти опановують основи домедичної допомоги, ще, використовуючи макети, поводження з такими штуками, як зброя, і різними небезпечними предметами. Це робиться для того, щоб вони змалечку розуміли, що з усіма такими штуками має бути культура поведінки.

Під кожний напрямок є свої інструктори. Робота розподілена так, щоб можна було забезпечити контроль. Діти розподілені на рої - це 10,15 осіб. І у кожного рою є свій наставник. Але ми намагаємось вчити дітлахів так, щоб якісь внутрішні питання вони могли розібрати роєм. Ройовий - це учасник табору. А от наставник, він же інструктор, долучається вже тоді, коли вирішення проблеми потребує допомоги. У дітей у такий спосіб виховується відповідальність у вирішуванні питань на рівні групи. На роль ройових діти зголошуються самі.

І ще один блок - інтелектуальний: ми проводимо історичні розмови в ігровій формі. До нас приїжджає кандидат історичних наук Тетяна Швидченко і розмовляє з дітьми про історію. Залежно від віку, вона по-різному подає матеріал. Так само в нас є люди - або волонтери зі Штатів, або вчителі англійської, які розмовляють з дітьми англійською. Але це подається не у вигляді уроків, бо вони за рік і без того всім набридають, просто робиться щось на зразок дня англійської.

У: Тобто, це - пісні, ігри. Наприклад, одного дня ми граємо в гру українською, а наступного - англійською. І в дітей вже є асоціації з тими словами, які вони чули вчора. Все відбувається в дуже невимушеній формі. Діти входять в такий азарт, що не помічають, що це - іноземна мова.

С: У нас є умова, про яку ми одразу попереджаємо батьків: в таборі ми спілкуємося або українською або англійською мовами. Тобто вдома - якою хочете, але ми - український табір, і наша цінність - це наша країна. І, відповідно, у нас є державна мова і мова міжнародного спілкування.

У нас був хлопчик, який просив, мовляв, дайте дві години на день порозмовляти російською мовою. Справа в тому, що в нас така схема користування гаджетами - дві години на день, і те саме він вирішив запропонувати стосовно російської. На що я відповів, що нема питань: я даю дві години на це, але більше не чую жодного російського слова за весь період - не захотів. Ми одразу пояснюємо дітям, оскільки ми зібралися грати в гру - в нас є базові правила, які не можна порушувати. Окрім мов, ми не матюкаємось і ставимося одне до одного з повагою. Але ми прислухаємося до дітей, через декілька днів після заїду питаємо в них, що їм подобається, а що ні, і що б вони хотіли додати.

У: Додам, що не треба сприймати правила про мову як заборону. Якщо діти невпевнено себе почувають в українській, ми їм наголошуємо, що наші правила - це один зі способів трішечки самовдосконалитися в цьому питанні.

С: Наш розпорядок дня: підіймаємось о 7 ранку, далі дається час на вмивання і приведення себе в порядок, потім - руханка, сніданок і заняття. Зазвичай, їх по 4 на день - два рухливі, два творчі або інтелектуальні. Між ними - обід і дві години вільного часу. Далі - рухливі ігри, перекус, ще одне заняття перед вечерею і вечірня програма: це можуть бути посиденьки, дискотека, творчий вечір, перегляд якогось фільму чи спілкування в роях між собою. А о 10 годині ми просимо дітей тихо поводитися, відбій об 11. А ті, хто не хоче спати, можуть побігати на стадіоні (жартує).

Окрім того, що в нас є базові заняття, до нас будь-хто може долучитися як волонтер. Приїхати, поспілкуватися з дітьми і провести якийсь майстер-клас для них. Тому наповнення буде значно більше за те, що ми заявляємо. Я хочу, щоб наш табір був максимально відкритою платформою в сенсі різних ідей. І вирізнив чотири форми взаємодії для дорослих: таборовий інструктор на всі 10 днів з набором зобов'язань, інструктор на дисципліну - тобто може приїхати на 3-4 дні і щось провести, волонтер - людина, яка має кілька годин на день присвятити заняттям з дітьми. І ще є гості: це друзі нашої команди, от як Андрій Усач, Ромка Панченко, Юра Писарчук, або ще на кілька днів можуть приїхати чиїсь батьки, яким доведеться заплатити лише за харчування, а проживання ми організовуємо. Робиться це для того, щоб люди могли побачити, чим ми займаємось.

Плани і потреби

 

У: Цього року ми плануємо взяти людину, яка зможе розмовляти з дітьми, якщо між ними виникають якісь проблеми. Обов'язково молоду, яка або навчається на психології або вже закінчила курс. І в нас вже є охочі. В неї не буде такої позиції, що от зараз я вирішу всі ваші питання. Просто ця людина буде на випадок таких консультацій, на які інструкторам не потрібно відволікатись. Ну от, наприклад, проводиться якийсь майстер-клас - і тут між дітьми виникає конфлікт. Тоді долучається волонтер, який починає з'ясовувати причини конфлікту і аналізувати його з дітьми, бо на це може піти цілий день.

С: До речі, всіх так би мовити проблемних дітей я бачу ще в потязі. Минулого разу зі 60 таких було двоє. Був хлопчик зі страшенним дефіцитом уваги, чомусь у нього в голові сиділо, що увагу можна отримати, лише нашкодивши, і ця дитина тиждень робила якісь пакості.

У: Але ми з ним поговорили про те, навіщо він це робить. Я запитала в нього, що він вміє, щоб інші його оцінили, він сказав, що любить готувати, і запитав, чи можна щось приготувати для всіх - і тоді вони побачать, що я - класний кухар. Ходив з цією ідеєю, але потім захворів і пролежав до кінця табору, так нічого і не встиг приготувати, але головне, що він сам придумав спосіб, як можна не негативно, а позитивно звертати на себе увагу.

С: Річ у тому, що ми не можемо за десять днів повністю перевиховати когось або чогось навчити. Мета, яку ми ставимо в таборі, - зацікавити дітей, мотивувати, щоб, приїхавши додому, вони могли займатися тим, що тут побачили і спробували.

Зараз табір активно розвивається. Цього року у нас повністю переобладнається кухня. Їдальня. Чого не вистачатиме завжди - це матеріально-технічної бази, тобто якихось розхідних матеріалів. Хоча необхідне поступово докуповується, але у нас нема одразу мільйона, щоб закупити все й одразу.

У: Ще, з огляду на те, що діти люблять розваги, в майбутньому я бачу більш обладнане місце для дискотек і танців. Цього дійсно не вистачає. Нам потрібне світло, обладнання для музики, мікрофони для конкурсу талантів.

С: Важливий момент - це і збір анкет, і організація перевезення дітей. Окрім того, нам потрібно більше маркетингової, SMM кампанії, для того, щоб про нас дізнались. Ми можемо дуже класно провести табір, але ці питання даються важко.

Фідбек

 

С: Для нас дуже показово, коли діти знову хочуть приїздити в наш табір. В мене є одногрупниця, яка віддала до нас на різдвяний заїзд свого сина. Він бував у різних таборах, але повертатись туди не хотів, а от до нас записався тепер аж на два заїзди.

У: Я бувала в декількох таборах досить радянського типу. Але в нашому таборі є те, що потрібно і батькам, і дітям. Батькам потрібна ідея, і дітей до нас відряджають ті, котрі її підтримують, а дітям потрібна душа. В «Єнотах» справді є душа. Оці всі активності, і позитивний настрій, який постійно тут панує, і ті люди, які з радістю займаються табором не задля галочки, а тому що люблять цю справу - все разом створює круту атмосферу.

Сайт табору:

https://strokatienoty.club/

https://www.facebook.com/strokatienoty/

Автор: Віка Ясинська

Джерело: «Цензор.НЕТ»