rss
09/30/2020
EN   UA

Час i Події

#2020-40

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Сторінка редактора \ Переконай, якщо зможеш: чому істина втікає від суперечок

Існує три різновиди людей:

ті, що бачать;

ті, що бачать,

коли їм показують;

та ті, що нічого не бачать.

Леонардо да Вінчі

Вибори в Україні вкотре нагадали про суттєву не тільки для українського суспільства, а й для цілого людства проблему - вміння, а ще точніше - невміння сперечатися. Так вже історично склалося, що одне з найтяжчих і найнебезпечніших занять для людини - це спроби переконати іншу людину в своїй правоті.

 

Що в коханні, що в науці, що в побутових питаннях пошук істини часто переходить у сварку, бійку, а то й у війну. Втім, за тисячоліття людство таки змогло трохи напрацювати досвіду в цій тяжкій сфері, є сподівання, що ці здобутки полегшать вам життя у випадку, якщо ви надумаєте з кимось сперечатися.

Загалом посилена пристрасть до суперечок з новою хвилею вдарила по людству ще з самою появою Інтернету. В роки повальної анонімності у деяких особливо пристрасних сперечальників взагалі щез час на сон і їжу: як можна піти спати, якщо в Інтернеті хтось помиляється?

Згодом напруга трохи спала, особливо коли мода на анонімність минулася. Все ж таки, сперечатися, показуючи опоненту своє обличчя, професію і місце проживання, трохи тяжче. Завше є шанс, що опонент може вийти з віртуальної реальності і перейти до недемократичних методів захисту своєї точки зору: почне махати кулаками або ж телефонувати з криком «яких тобі ще, ***, реформ не вистачає?!».

Втім, навіть коли вам трапився співрозмовник цілком реальний, навіть дружньо налаштований, і він сидить поруч, ймовірність знайти істину в суперечці від того більшою не стане.

От візьмімо, для прикладу, суперечки між закоханими.

Тут взагалі спостерігається дивовижна річ.

Чим більше вас кохають - тим більше у вас шансів, що з вами погодяться, навіть якщо ви не матимете рації навіть і близько. Навіть якщо співрозмовник дуже навіть добре усвідомлює, що ви помиляєтеся.

Неймовірно, але факт: надмірно приязне ставлення опонента до вашої персони, як і надмірно вороже, віддалятиме вас від істини в суперечці.

Поширене явище: приймаючи рішення, вивчив всі фактори, всі можливі варіанти, передбачив всі ймовірні наслідки - але зробив так, як казала дружина, щоб не сваритися. Добре, коли в такий спосіб рішення приймає вуйко Василь з пасіки, а коли то президент? Добре, коли дружина розумна, а коли ні? І що буде, коли дружина від нього піде?

У тому ж таки коханні ймовірність того, що з вами погодяться, прямо пропорційна до почуттів. І, на жаль, майже не має жодного стосунку до істини. Як тільки кохання почне згасати - ваша половинка почне бачити у вашій точці зору дедалі більше недоліків. І якщо цей процес набиратиме обертів - то навіть вашу безсумнівну правоту ваша половинка не визнає. Навіть якщо ви тією правотою будете пиляти половинку цілодобово. В таких випадках основним способом здобуття істини стає мовчання, але як же ж тяжко в це повірити!

Втім, повірити в цінність мовчання вдасться набагато легше, якщо припустити, що опонент - геть не дурень, має добру пам'ять і приблизно однакові з вами інтелектуальні здібності. І все, що ви йому хочете сказати, він і сам добре знає. Або ж, принаймні, здогадується. І якщо ви тому опонентові ще потрібні, то він і сам чудово справиться з пилянням, і цілком якісно розпиляє себе на дрібні цурпалки, перш ніж ви мовчки дійдете до дверей. Якщо ж ви йому не потрібні - от тут шанси на самопиляння опонента набагато менші, але теж присутні, як то не дивно.

Зазвичай найбільше це помітно, коли критично налаштована половинка починає розривати стосунки. Закохана половинка в таких випадках починає сперечатися, озвучувати цілком справедливі факти... Які вже ніхто не хоче слухати, і які в кращому випадку спричинятимуть напади почуття провини, в гіршому - роздратування.

У почуття провини з істиною взагалі дивовижні стосунки.

Якщо людина (друг, брат, начальник, сусід, підлеглий) вам щось завинила, а то й підсунула вам цілком конкретну свиню, то спроби офіційно озвучити цей факт призведуть до того, що... винний буде почувати себе менш винним. А якщо ви ще й будете його регулярно довбати своєю правотою, то людина котра вас суттєво підвела, і взагалі вирішить, що вашого крику і ґвалту цілком достатньо для того, щоб компенсувати вам всі втрати. А якщо ви передасте куті меду з частотою озвучень того факту, то винний і взагалі почне вважати винним вас, а себе - постраждалою стороною. Навіть якщо винний завдав вам справді суттєвої матеріальної шкоди чи шкоди для здоров'я, а шкода від вас полягала тільки, образно кажучи, в регулярному видлушпуванні його мізків чайною ложечкою. Тобто - в постійних словесних звинуваченнях.

Таким чином психіка опонента запросто прирівняє ваші цілком справедливі звинувачення до прикрих чи шкідливих для вас дій цього опонента. Подумаєш - він вам нашкодив, але ви ж його потім запиляли! Слово і діло психіка розрізняє не завше, м'яко кажучи, у більшості випадків людина мусить цьому мистецтву спеціально вчитися.

На щастя, судові інстанції дотримуються іншої логіки, інакше шанси людства на виживання прямували би до нуля...

Доволі часто люди в суперечках, замість того, щоб шукати істину, намагаються виміряти своє місце в соціальній ієрархії: хто «крутіший», хто впертіший, хто наполегливіший, хто більш впевнений в своїй правоті. При цьому зазвичай люди, котрі ближчі до істини, впевнені в своїй правоті набагато менше, вони чіткіше бачать межі власного знання. І вони добре знають: те, що ви можете когось переконати, зовсім не означає, що істина - і справді на вашому боці.

Але не думайте, що якщо опонент знає, що ви розумієтеся на предметі суперечки більше, ніж він, його це втішить. : )

Особливо якщо для нього суперечка є способом виміряти ваше і своє місце в соціальній ієрархії. Це демонструють навіть великодні сюжети. От для прикладу, Юда, як відомо, постійно дорікав Христу, що той «занадто задирає носа». Мовляв, подумаєш, син Бога, не бери то до голови, будь простішим - і люди до тебе потягнуться... В соціальній ієрархії Юди місця для Сина Бога просто не було. Місце для царя якось би знайшлося, а от для Бога...

Наша раціональна логіка, як то не прикро, обмежена нашими знаннями про світ. Цих знань насправді не просто мало - їх катастрофічно мало.

І обмеженість наших знань в тій чи іншій сфері розуміють тільки люди, котрі в цих сферах знають надзвичайно багато. Чим більше людина розуміється на тій чи іншій сфері людського буття - тим більше вона розуміє обмеженість знань людства як такого.

На жаль чи на щастя, ефект Даннінга-Крюґера  у випадку людства працює на всі 150 відсотків: чим менше людина знає про досягнення науки, тим більше вона в цих досягненнях впевнена. Адже вона мислить цілком раціонально, оперує фактами і передовими знаннями, котрі шануються в її суспільстві. Так є, так було і сто, і п'ятсот, і тисячу, і навіть дві тисячі років тому!

Якби людям час від часу не зривало раціональний дах емоціями - справи наші були б надзвичайно кепські. Але, на щастя, шляхи Господні незбагненні, незалежно від того, що ми про них думаємо. : )

Загалом людині - будь-якій людині! - побачити істину доволі легко. Людей, котрі, за словами да Вінчі, не бачать, надзвичайно мало. Мізки людські в більшості випадків працюють доволі одноманітно, і явище клінічних дурнів насправді не таке поширене, як здається, істина середньостатистичному представнику гомо сапієнс цілком доступна. Але за однієї умови: що ця істина видаватиметься згаданому представникові вигідною, потрібною і цікавою. А з істиною це буває доволі рідко, принаймні, на початках.

Бо на цих початках бачити цю істину наважуються тільки найвідважніші. Можуть бачити - всі чи майже всі. А от наважуються бачити і озвучувати...

Психологічний захист - дуже потужна штука, якщо з якоїсь причини людина вважає істину невигідною, то ти їй хоч кілок на голові теши - ніц з того не буде.

Найдостовірнішим критерієм істинності тієї чи іншої теорії мала би бути практика. Голі факти. Щоправда, чекати на перевірку доводиться довго, у випадку наукових теорій перевірка може тривати десятиріччями, якщо й не сторіччями. Це прикро.

Але найприкріше те, що психологічний захист мав у носі всю вашу практику - разом з її фактами, і голими, і навіть добре закамуфльованими. Навіть якщо ви оплатите палкому прихильнику теорії пласкої Землі подорож довкола світу, він все одно вам не повірить. Хіба що спробуєте закинути його на МКС, та й то результат не гарантовано. Вас цілком можуть звинуватити у гіпнотичних здібностях.

Тому навіть доведення теорії на практиці для психологічного захисту - не аргумент.

Ця особливість людства вже як мінімум дві тисячі років лишається незмінною. Повернімося до того ж таки Великоднього сюжету. Юда бачив всі дива Христові, всі зцілення, чув і бачив Сина Божого, але чим то Юді помогло?

Що ж тоді аргумент?

Справа була б цілком безвихідною, якби не рятівна дрібниця: рано чи пізно психологічний захист сам себе заводить у настільки безвихідний глухий кут, що навіть він вимушений той кут помітити.

Хтось на цій дорозі прозріває раніше, хтось - пізніше.

Хтось іде до спеціаліста зі знімання захистів.  А спеціалісти бувають різні...

 

(Далі буде)

 

Наука в ліс не йде – а в космос виводить

Переконай, якщо зможеш: що робити, коли думання не допомагає

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com