Про військові звитяги Всеволода Петріва відомо широкому колу читачів. Детально описано його участь у змаганнях за свободу України у 1917-1921 роки. Достатньо авторських робіт та спогадів генерал-хорунжого Всеволода Петріва. У нашому ж дописі ми розкажемо про маловідому сторінку життя професійного військового - тіловиховання та спорт.

Ще за молоду майбутній генерал полюбляв подорожі, а найбільше - Україною. До 18 років він об'їздив її майже всю. Взнаки давалася прадідівська, козацька родинна кров, яка пробуджувала у ньому любов до рідного краю, традицій і тілесного загартовування.

	Емблема РФК

Активне рухливе та грайливе дитинство, військовий родинний вишкіл, дисципліна сприяють тому, що вже на початку своєї військової кар'єри Всеволоду Петріву доручають важливі та відповідальні функції. У 7 понтонному батальйоні він керує підстаршинською школою, а у лейб-гвардії в Литовському полку був начальником інструкторів гімнастики ІІІ-ї гвардійської дивізії та начальником команди свого полку.

Подальші події Першої світової війни та визвольні змагання українського народу заповнили життя Всеволода Петріва цілковито. То ж про тілесне виховання чи то пак спорт на деякий час довелося забути.

Нова сторінка життя генерал-хорунжого Армії Української Народної Республіки почалася вже в еміграції, де він опинився після, на жаль, програної багаторічної боротьби за волю України. Але нескорений характер, військовий вишкіл, любов до України не згасли. Не було відчаю, а лише подальші змагання за майбутнє українського народу та держави.

Тривале перебування Всеволода Петріва у Чехословаччині розкрило його для громадськості по-новому. Він пише спогади, працює як військовий публіцист, здійснює педагогічну діяльність, поринає у громадське та політичне життя. Ось тут і дало про себе знати давнє захоплення Всеволода Петріва тілесним вихованням та різновидами спорту. У цьому часі він робить висновок, що фізичне виховання та спорт є одним з найважливіших шляхів до виховання української молоді фізично, духовно й морально озброєного покоління, воюючого за свою політичну ідентифікацію нації та державницьку справу, розпочату батьками й продовжену синами та доньками.

Одним з аспектів діяльності Всеволода Петріва стає освітня тіловиховна педагогіка, а також він генерує та є рушійною силою робітничого українського січового, тіловиховного та спортивного руху. Щодо педагогічного спрямування, то Всеволода Петріва запрошують бути лектором фізичного виховання в Українському Високому Педагогічному інституті ім. М. Драгоманова, а також він є активним учасником тіловиховного й спортивного інституту празьких високих шкіл «Маратон».

Журнал Січ

Окрім цього, Всеволод Петрів стає чи не найбільшим прихильником українського січового руху в еміграції. Він стоїть біля витоків його народження в Чехословаччині, обирається першим кошовим «Січі» в Подєбрадах (1926 р.) та першим кошовим Українського Січового Союзу на чужині (1927 р.). У 1927 році завдяки наполегливості, старанням та організаційним здібностям генерала Петріва українські січовики беруть участь у міжнародній Робітничій Олімпіаді в Празі. Також він займається розбудовою мережі січових товариств у Чехословаччині, Німеччині, Франції та інших країнах. Розуміючи важливість міжнародної репрезентації, Всеволод Петрів доклав багато зусиль для того, щоб Український Січовий Союз став до лав Люцернського Спортивного Об'єднання.

Був гарний досвід у Всеволода Петріва й в організації вишколу січових тіловиховних інструкторів для Закарпаття.

У часі видання друкованого органу Українського Січового Союзу за кордоном журналу «Січ» Всеволод Петрів друкує на його сторінках. Заслуговує на увагу стаття Петріва «Чому працюючому люду потрібні свої руханкові організації», в якій автор розкриває значення тілесного виховання та спорту, їх безцінний вплив на фізичне, духовне, моральне виховання, а також вишкіл дисципліни, витривалості та мужності. Зокрема, Всеволод Петрів зазначає наступне: «...руханка, а то не лише на знаряддях, але й вільно ручна, бо якраз вона вимагає чинности мозку, вимагає напруження, уваги, не втомлюючи надто м'язи. Спорт, а зокрема ігри з м'ячем, які теж вимагають напруження уваги та швидкої передачі й координування рухів, є також одним з гарних способів демеханізації. Отже, як бачимо, руханка й спорт є також потрібними й працюючій людині, може, ще більше, ніж верствам непрацюючим».

Щодо ролі руханкової організації та її соціального значення, Всеволод Петрів казав таке: «Ми, «Січовики», вводимо до своєї програми пожежництво для допомоги своїм співгромадянам, а це лише підсилює соціальне значення «Січі». Як бачимо, для розвитку нації, для виховання її поодиноких членів та для нормального демократичного життя необхідні окремі рубанкові організації працюючих верств, а тому кличемо всіх працюючих до «Січі», а всю ту нашу інтелігенцію, яка розуміє, що доля українського народу в свідомості та міці його працюючих верств, кличемо стати з робітником та селянином враз до січових лав для осягнення спільної мети. Всі враз, все вперед!». Ось таким закликом Всеволод Петрів звертається до української громадськості щодо єднання на арені тілесного виховання й спорту задля майбутнього України. Закінчує він свою статтю сокільським кличем!

Слід зазначити те, що Всеволод Петрів не обмежувався лише січовим рухом. Він дуже приязно ставився й допомагав кожному українському спортовцю, радів й пишався кожній участі українців на спортивній арені, чи це студент, чи член «Сокола», чи гімназист. Разом зі сім'єю він відвідував змагання українських футболістів, волейболістів, легкоатлетів тощо.

Важливе значення у розвитку українського фізичного виховання та спорту в еміграції має діяльність Всеволода Петріва після Другої світової війни, коли він змушений був покинути Чехословаччину й оселитися в Німеччині. Він якнайактивніше долучився до спортивного життя українців. Численна українська громада у Німеччини й, зокрема, діячі спортивного руху по закінченні війни розгорнули масштабну діяльність. Ними створюються нові спортивні товариства, українці беруть участь у різних спортивних змаганнях (Олімпіада ДП), а також об'єднуються у централю - Раду Фізичної Культури.

Всеволод Петрів від початку заснування РФК стає незмінним головою Контрольної комісії Ради фізичної культури. На жаль, передчасна смерть 10 липня 1948 року обірвала життя та змаг Всеволода Петріва за волю та свободу України.