Від редакції:

Потребу роботи з психологом розуміють далеко не всі дорослі. Однак психолог потрібен не тільки дорослим, а й дітям. Навіть якщо їхні батьки дають раду із самовихованням. : )

 

Психологиня Ірина Вельська працює з дітьми вже 5 років. Каже, що стати психологом була не дитяча мрія, а підліткова: багато тем, які цікавили у підлітковому віці, не піддавались логічним поясненням.

Відповіді на ці запитання вона почала знаходити пізніше - коли закінчила університет і почала працювати за фахом. Зараз Ірина Вельська працює дитячим психологом у закладі дошкільної освіти і вважає, що саме звідти діти виходять тими, ким їх будуть бачити в університетах. Працю психологів у дитячих установах жінка називає неоціненною, а тему агресії та насильства серед дітей та підлітків - однією з найактуальніших у дитячій психології. Вона розповіла про свою роботу з дітьми-жертвами, дітьми-агресорами та пояснила, чому та коли дітям потрібно відвідувати психологів.

- Як може виглядати дитяче насильство?

- Вчинення жорстоких дій однієї дитини над іншою виявляється або емоційно, або фізично. Найпоширеніше - фізичне дитяче насильство, адже дітки словами не можуть сказати про свої почуття. Вони дуже часто самі їх не розуміють: їм простіше  «показати».

Діти дошкільного віку (2-6 років) використовують агресію як засіб досягнення мети: бажаний кінцевий результат - увага однолітків або ж нова приваблива іграшка, після отримання бажаного агресивні дії припиняються. В такому випадку агресія може бути у вигляді окремих спалахів люті і гніву, зазвичай, має інструментальний характер: кусання, щипання, крики і верески.

- Чому найчастіше дитина стає агресором?

- Є такий вислів: «Діти - дзеркало сім'ї», і я з ним погоджуюсь на 80%, адже до 6 років дитина повністю повторює й наслідує вчинки та дії батьків, оскільки є поняття прив'язаності спочатку до матері: до 3-х років, а потім, до 6 років - вже до обох батьків та інших родичів. Решта 20% - це вплив соціуму, тобто середовища, в якому перебуває дитина, і, якщо це, до прикладу, дитячий садок - дуже часто я спостерігаю прояви фізичного насильства, як засіб досягнення бажаного або ж захист «своєї» території.

У молодшому шкільному віці (7-11років) агресія набуває більш організованого і згрупованого характеру - деструктивного, це бажання будь-яким чином заподіяти біль: вдарити, зачепити, відібрати щось - найчастіше діти насміхаються, принижують, б'ються або «бавляться у мовчанку».

- Що робити, якщо ваша дитина - агресор? Як допомогти дитині позбутися агресії?

- Насамперед, потрібно дослідити причину агресивної поведінки, потім - скласти детальний план з вирішенням: чи це агресія в сім'ї, чи дитина сама по собі агресивна, чи це автогресія, чи агресія як захист. Обов'язково повинні бути вечірні (заспокійливі) ритуали, у дитини має бути чіткий режим дня. В жодному випадку - не забороняти дитині показувати свої почуття, навіть якщо вони «негативні». Навпаки - потрібно пояснити, що агресія - це частинка кожної людини, просто дорослі навчились її контролювати, а дітям так не вдається. Дитину потрібно «перемикати».

- Тобто - «перемикати»?

- Переносити агресію на природу чи якийсь неживий предмет. Мається на увазі, вивільняти злість: можна взяти іграшку, яку дитина не любить і навчити зносити злість на неї чи рвати папір на якомога менші шматочки, про природу - віддавати зло траві: лежати на ній, але це потрібно робити усвідомлено, тому таке практикують психологи зі старшими дітками. Якщо ж після всіх заходів дитина і далі агресує - це дзвіночок, що потрібно звернутись до психіатра для подальшого обстеження. Взагалі, зі свого досвіду скажу: дитина, яка виказує агресію, після низки заходів з боку батьків, вчителів, психолога - навчиться контролювати або переносити агресію не на людей. З нею просто потрібно працювати, а не сподіватися, що дитині та агресія перейде.

Агресія - один зі шляхів пристосування людини до важких життєвих обставин та подій. Етнолог Кондрад Лоренс після довготривалого вивчення поведінки тварин розвинув теорію, що агресія - це успадкована спонтанна готовність боротися за існування або захоплювати і захищати власність.

- А якщо дитина агресивна лише за певних обставин: хоче вирізнитися чи видаватися крутою перед іншими?

- Першочергово - розмова з батьками про те, чи бачать вони відображення СВОЄЇ поведінки в діях СВОЄЇ дитини. Якщо так - потрібно працювати, насамперед, з ними. Якщо ж дитина хоче здаватись крутішою, потрібно попрацювати з самооцінкою - у більшості таких випадків вона занижена: тому і йде агресія на інших.

Підліток (12-17 років) однозначно і категорично оголошує всьому світові: «Я дорослий!». Це - прагнення підлітка до самостійності, до визнання дорослості, підліток нерідко вступає в прихований конфлікт або у відкриту протидію з уявленнями дорослих про нього і його ровесників. Найчастіше, агресія у підлітків проявляється у вигляді побиття, ігнорування, відвертих принижень та цькування.

- Чим можна зацікавити дитину, яка схильна до агресії?

- Я не втомлююсь повторювати батькам, щоб вони уважно слідкували за тим, що діти дивляться по телевізору, бо 70% агресивних проявів - звідти. Мультфільми - не заборонені, але жахіття з квадратними очима, яскраві та блимаючі предмети, зброя - це все стимулює нервову систему, а в агресивних діток вона і так працює в посиленому режимі. Для таких дітей важливі «легкі мультики», заспокійлива музика (особливо на ніч), казкотерапія (з пропрацюванням проблеми), тепла ванна з ефірними олійками, легке погладжування - це всі діти люблять і чудово заспокоюються. А ще потрібно знайти правильний вихід негативу, чудова альтернатива - спортивна секція (бойові мистецтва).

Зараз я працюю з дитиною-агресором та її батьками. Батьки багато часу приділяють роботі, дитина залишається з бабусею. З одного боку, хлопця виховують строго, а з іншого - задовольняють усі матеріальні забаганки. Формується підліток, який виховувався в матеріальному достатку, але в духовній бідності. І ця дитина зневажає всіх, хто нижчий за матеріальним статусом, знущається з них - принижує словесно (поки що). Батьки - не авторитет взагалі. Проблема, на думку підлітка, у тому, що коли він хотів бути з мамою й татом, його залишали на бабцю, він не мав материнської ласки, тепла, вся мамина опіка була у новій машинці, солодощах, а тепер він навчився жити без них. Його ніхто не навчив проговорювати свої переживання, ніхто не слухав його претензій, не реагували на його прохання. От він виріс - і тепер шукає слабшого, щоб відплатити батькам за їхню неувагу і нерозуміння.

- А що робити, якщо ваша дитина - жертва?

- Знову ж таки, проблема зі самооцінкою або ж з втратою власних меж: кожна людина народжується з ними, і протягом життя вони або розширюються, або звужуються. Якщо ж з дитинства малечу обділяють, принижують, не дозволяють самостійно приймати рішення - знайдеться той, хто візьме ініціативу в свої руки.

- Які діти найчастіше є жертвами булінгу? Чому вони терплять знущання інших?

- Найчастіше - це замкнуті, інтровертовані діти, із заниженою самооцінкою. Терплять, тому що не вміють чинити опір, не знають як це - сказати «НІ».

- Які наслідки цієї боязні сказати «НІ»?

- Наслідки можуть бути різними: навіть до суїцидальних спроб. Якщо ж працювати з дитиною, намагатися їй допомогти - її «прорве» і вона, все ж таки, чинитиме опір насильству.

- Як правильно допомогти такій дитині пережити травму приниження?

- Дати можливість дитині проговорювати проблему, в жодному випадку - не знецінювати значущість травми, тобто не казати: «Та з ким не бувало...» або «Це - не найстрашніше...». Наша психіка - надзвичайно розумна і сама може впоратися з травмами, адже травми - це невід'ємна частина самого життя, і вони супроводжують нас від народження, з першого подиху - і до смерті, останнього видиху.

-Як зрозуміти чи дитину дійсно ображають, чи вона просто звертає на себе увагу?

- Позиція жертви - дуже зручна: тебе жаліють, на твої промахи закривають очі, тобі допомагають. Дуже часто діти маніпулюють. Та дитина, яка дійсно - жертва, буде соромитись цього, приховувати знущання, закриватися у собі. Якщо це показово, на кшталт: «Подивіться, яка я ображена!» - брехня.

- А як виявити булінг у школі чи за її межами? Як визначити - хто з дітей правий у ситуації?

- До мене дуже рідко батьки звертаються з проханням допомогти дитині-жертві: часто вони й не знають про те, що їхню дитину цькують, аж допоки не з'являться тривожні сигнали. По дітях, особливо старших, видно, коли щось не так - батькам потрібно спостерігати за настроєм своєї дитини, за її успішністю в школі та на гуртках, за стосунками: чи є в неї друзі в школі, обов'язково слідкувати за сторінками у соцмережах, адже саме там діти часто викладають і розповідають те, про що з батьками не поговорять. Ну а визначити, хто правий, може розмова й тести, які допоможе провести психолог.

- Що робити, якщо батькам байдуже на агресію своїх дітей, і вони не зважають на те, що їхні діти ображають інших?

- Таких батьків, однозначно, потрібно притягувати до відповідальності.

- А як потрібно карати неповнолітніх за знущання над іншими? Чи правильно - залякувати кривдників?

- Залякування нічого не дасть - хіба ще більше спровокує насилля. Карати кривдника потрібно, але після того, коли дитині дали шанс обдумати поведінку (попрацювати з психологом), а вона продовжила знущання над іншими. Розумієте, люди (діти), які отримують насолоду від горя і сліз інших - це діти, які не мали вдосталь любові і підтримки у своїй сім'ї, отже вони потребують допомоги не менше, ніж жертви. В таких випадках працювати повинні психологи, рідше - психіатри.

- Коли потрібно залучати поліцію?

- В тих випадках, коли насильницькі дії повторюються неодноразово і після проведеної роботи-розмови з батьками кривдника і самим кривдником - немає змін. Тут потрібно вже притягувати до відповідальності за вчинки.

- Хто несе відповідальність за цькування? Батьки? Дитина? У школі - вчителі?

- За свою дитину і її вчинки до повноліття несуть відповідальність батьки.

- А якщо вчитель є ініціатором цькування дитини (до прикладу, з меншим фінансовим забезпеченням чи соціальним статусом)?

- Частіше для кривдника важливо відчувати підтримку з боку інших, деколи такою підтримкою можуть стати і вчителі: своїми вчинками вони наштовхують на думку, що з цієї дитини «можна» знущатись, принижувати. Такий вчитель, найімовірніше, мав травму і не прийняв її, або дитина нагадує йому іншу дитину, до якої є неприязнь - несвідома, або ж банально - батьки не вгодили. Такий вчитель не має працювати з дітками, але потрібно довести його профнепридатність: до прикладу, робота з психологом чітко покаже, що спричинило агресію.

- Якщо дитина цькує вчителя чи когось старшого? Що робити?

- Якщо таке відбувається - значить, втрачена межа, для дитини немає авторитетів. Я б радила таким батькам змінити тактику виховання, найімовірніше, саме таке ставлення дитина бачить вдома, до прикладу: мама завжди засуджує батька чи батько принижує когось із членів сім'ї. Відповідно, до вчителя буде таке ж ставлення: дитина почула, як директор незадоволено дорікає вчителеві - і буде робити те саме.

- Я - свідок булінгу, як мені бути? І що робити, якщо моя близька подруга цькує інших?

- Якщо ти - свідок, спробувати знайти підтримку у дорослих, попередити кривдника про відповідальність, яка йому загрожує, в крайньому випадку - викликати поліцію. Якщо ж таке відбувається, що твоя подруга - агресор, ти жертва (емоційного насильства) і чітко усвідомлюєш, що не хочеш цього робити, але подруга тебе постійно примушує, і ти не можеш протистояти - одразу потрібна розмова з батьками, або, знову ж таки, - похід до шкільного психолога. Якщо ти усвідомлюєш, що дії подруги погані - половина проблеми для тебе вирішена.

- Що робити, якщо булінгом займається група осіб проти однієї дитини?

- В такому випадку, для початку, потрібно визначити ватажка цієї групи: якщо «знешкодити» його, всі інші покинуть цю справу. Особливо, якщо побачать, що за це можуть добряче покарати.

- Якою, на вашу думку, є ідеальна схема-протидія булінгу, до прикладу, у школах?

- Викладачі мають однаково ставитися до всіх дітей, незалежно від їхнього матеріального становища та соціального статусу; важливим є вміння вчителя знайти підхід до кожного, залежно від типу темпераменту дитини (на те, з чим впорається холерик за 10 хвилин, флегматику потрібно 30 хвилин). Шкільні психологи повинні вчасно виявляти схильність дітей до агресії, щоб не дати розвинутись конфлікту. Йдеться про проведення психологічних тестів й, безпосередньо, активність до розмов з дітками.

І, звісно, батьки. Вони повинні вчити своїх дітей давати відсіч, якщо дитина занадто спокійна й флегматична, або вчити контролювати свою злість, якщо дитина - агресор.

- З вашого власного досвіду роботи з дитиною-агресором та дитиною-жертвою: які висновки - найголовніші?

- Мені складніше працювати з жертвою - важко зрозуміти, чому дитина терпить таке ставлення, складно змінити її мислення і навчити сприймати себе. З агресором - легше (зазвичай, не клінічні випадки): допомагає розмова, релаксивні вправи і кілька занять. Якщо йдеться про наслідки, дитина, яка терпить знущання, може повністю закритися від інших, від рідних, в неї можуть з'являтись суїцидальні думки. В іншому ж випадку - вона може настільки накопичити свою образу і злість, що почне так само знущатись з когось слабшого. Агресор - буде продовжувати знущатись до того часу, доки не понесе покарання за свої вчинки і доки його будуть підтримувати, або поки йому не дадуть гідну відсіч (хоча в цьому випадку він може знайти нову «жертву»).

В обох випадках, батьки повинні бути уважними, особливо, якщо побачили навіть незначні зміни в поведінці дитини. Якщо не знаєте, що робити - звертайсь до психологів, вони допоможуть. І я не втомлююсь пояснювати батькам: те, ким стає людина у старшому віці - бере свій початок з дитинства, тому за дітьми постійно потрібно стежити. Ще не менш важливий фактор у формуванні дитячої поведінки - поведінка батьків: дитина все одно буде схожою на вас. Тому - виховуйте себе!

- Ви постійно наголошуєте на розмові зі спеціалістом. Як часто дітям потрібно відвідувати психолога - для профілактики?

- Похід доречний перед кризовими періодами у дітей: це 3 рочки, 6-7, 10-11, 14-15 і вже 18. Дуже часто є такі проблеми, які дітки не можуть пояснити, а батьки - зрозуміти, тому психолог - це той посередник, який допомагає дітям висловитися, а батькам - їх зрозуміти.

- Що робити, якщо дитина навідріз відмовляється йти до психолога?

- Влаштувати неофіційну зустріч. Батьки домовляються з психологом про розмову у неформальному середовищі, щоб дитина не знала, що це - психолог. А спеціаліст спочатку спостерігає за дитиною, з часом вибудовує діалог, далі - довіру. До прикладу, щоб мені довірився хлопчик, про якого я розповідала вище, я була в нього вдома як подруга мами, шукала точки дотику (схожості), щоб його зацікавити та знайти спільні інтереси.

Фото надано Іриною Вельською

Автор: Наталка Кухта

Джерело: LB.ua