«Isn't that silly, Mr. Secretary?

The lad goes to the Magellanic Clouds but

can't go to the school he wants.»

Robert A. Heinlein

Наш невеличкий огляд наукових проблем людства підходить до завершення. Цього разу спробуймо уявити, що очікує світ від науки найближчим часом - і що наука спроможна дати світові. І, разом з тим - що буде, якщо українські науковці таки втримаються на вістрі прогресу, і не злетять у лінощі та безкінечний плагіат.

 

Минулого разу ми зупинилися на безкоштовних лекціях.  На диво, в Україні наразі їхня популярність не є дуже великою - хоча на такій лекції можна зустріти відомих вчених чи професіоналів з різних галузей, і добряче розпитати їх, в межах лекції, на найрізноманітніші теми. Можливо, спрацьовує властива людині звичка не цінувати легко доступні речі.

Тим не менш, зацікавленість суспільства у науці як такій в Україні зростає, поволі з'являються якісні науково-популярні видання. Щоправда, така антинаукова тенденція як пристрасть українських науковців до плагіату теж зростає, і, що найгірше, суспільство на скандали з плагіатом реагує доволі мляво.

Але, з іншого боку, з'являються спроби якщо не вирішити це питання, то бодай повзти у напрямку вирішення. Так, для прикладу, нещодавно Кабмін ухвалив постанову, котра, теоретично, мала би сприяти тому, щоб вчених почали оцінювати за конкретними показниками, а також захищати вчених від впливу на атестацію керівника установи та безпосереднього керівника науковця.

«В руках керівників установ у процесі атестації наукових працівників було зосереджено забагато повноважень, що робило вчених залежними від думки і ставлення однієї людини. Така монополія є неприпустимою. Тому ми передали частину цих повноважень вченій раді установи», - пояснила газеті «День» міністр освіти і науки Лілія Гриневич.

Будемо сподіватися, завдяки таким методам з часом частка гармидеру в українській науці і освіті поволі зменшуватиметься... Ну хоча б трішки.

Втім, у США нещодавно теж виплив скандал у сфері освіти та науки, щоправда, в цьому випадку є більше шансів, що винуватців знайдуть і покарають. Виявилося, що корупційні схеми вступу оплутали купу елітних американських університетів: Єль, Стенфорд, Джорджтаунський і Техаський університети, Університет Південної Кароліни, UCLA.

Наразі Міністерство юстиції США звинувачує у причетності до тих схем приблизно 50 осіб, з них 33 - батьки студентів, а решта - організатори схеми чи їхні спільники. Викладачам чи тренерам, котрі були причетні до скандалу, наразі довелося звільнитися або піти у відпустку на невизначений термін.

Втім, є питання, що буде з тими вступниками, котрі й самі не знали, що потрапили до омріяного вишу не зовсім чесним способом. Адже звинувачення у підкупі висунуто не студентам, а їхнім батькам. Підозрюваним загрожує до 20 років тюрми.

Українські батьки-корупціонери мабуть були би дуже здивовані, якби їм хтось пригрозив чимось подібним. Більше того - якби українські правоохоронці з якогось дива вирішили би ловити й садити батьків-корупціонерів на 20 років, то, швидше за все, в Україні просто не вистачило би тюрем, пенітенціарна система просто лягла би від перенавантаження.

Загалом з огляду на те, як корупція і плагіат себе почувають в Україні, варто дивуватися не тому, що ці явища є, а тому, що в українських вузах таки не бракує і талановитих студентів, і талановитих вчених.

Тим часом, поки Україна длушпається в корупції, в Китаї длушпаються в генах. Новина про генетично відредагованих дітей зацікавила фактично весь науковий світ. І оскільки китайські вчені не дуже активно діляться досвідом, зокрема, і через певну суспільно-політичну специфіку цієї країни, то їхнім колегам з-за кордону доводиться тільки припускати, що там було наредаговано, в тому експерименті.

Зокрема, припускають, що відредаговані діти отримали когнітивні здібності, набагато потужніші, ніж то зазвичай з людьми буває: ліпшу пам'ять, ліпшу здатність вчитися, і так далі.

He Jiankui. Фото з wikimedia.org

Той китайський вчений, котрий і займався редагуванням - He Jiankui, за деякими даними, наразі перебуває під вартою, його колеги і влада країни засудили вченого, заявили, що він зіпсував міжнародну репутації КНР у сфері генетичних досліджень. Сам вчений каже, що хтів захистити дітей від ВІЛ, і не особливо переймався впливом відредагованого гену на мозок. А от у Каліфорнії вчені саме цей вплив вивчають, щоправда, на мишах. Кажуть, відредаговані миші від невідредагованих відрізняються не тільки кмітливістю, а й спритністю рук, тобто, перепрошую, лап.

Звісно, самі ці дослідження є далеко неод­нозначними з етичної точки зору, м'яко кажучи.

Однак, з іншого боку, незалежно від того, чи ще хтось і десь візьметься за генетичне редагування дітей, на саме людство генетичне редагування чекає у будь-якому випадку.

Справа в тому, що людство рветься в космос, і то останнім часом робить це доволі активно.

І, швидше за все, завдяки Ілону Маску та його послідовникам в найближчому майбутньому людство у той космос таки потрапить. А тут сюрприз: космос впливає на людські гени, і то дуже несподіваним чином. Вони масово вмикаються-вимикаються у відомому тільки їм порядку. І, за деякими даними, в космосі гени працюють ліпше, ніж на Землі. Що вже само по собі спричиняє багато цікавих питань. Дуже цікавих.

Зокрема, і про те, за чиїм образом і подобою колись ці гени писалися...

І про те, що, виходить, Космос нам більше підходить для життя, ніж Земля. Що теж спричиняє ще багато різних і дуже цікавих питань...

І от тут, теоретично, мала би почати рухатися думка не тільки у дослідників у природничих науках, а й у дослідників наук, котрі вивчають всілякі химерні сутності, на кшталт людської психіки чи людської душі.

Більше того - цей рух до Космосу теоретично мав би зачепити і тих вчених, котрі вивчають богословські науки.

Колись давно саме монастирі були осередками наукових досліджень - і загалом наука «розросталася» саме вкупі з релігією та навіть магією. Щоправда, в ті часи вчені ще не нажили достатнього рівня антинаукового за суттю своєю снобізму, аби заявляти, що те, чого вони не можуть помацати, тобто, перепрошую, довести, - не існує. На щастя, значна частина вчених, як то не дивно, не мають цього антинаукового снобізму і досі. От для них вихід людини в космос відкриває величезне море роботи - і роботи у співпраці з колегами з інших сфер науки.

Швидше за все, що в найближчі років 10 чи 20 варто очікувати розквіту міждисциплінарних досліджень у цих напрямках.

Звісно, якщо людство до того часу не знищить себе ядерними бомбами чи іншою якоюсь халепою. Бо, на жаль, досліджувати практичні способи самовбивства та знищення планети в людства виходить не набагато гірше, аніж досліджувати способи самозцілення і створення прекрасного. І наука тут мало чим, на жаль, може допомогти; точніше - її допомога, м'яко кажучи, не завше має етичний вектор, і її можна розвернути в будь-який бік, чи то на зцілення планети і людства, чи то на знищення. З богословською думкою мало би бути все трошки інакше - принаймні, в теорії...