Рудницький Ярослав-Богдан Антонович - постать в історії України та світу величава, помітна, шанована. Український та канадський славіст, мовознавець, науковий, просвітницький, громадський діяч, літературознавець, фольклорист. Президент Української вільної академії наук. І це тільки науково-громадська його діяльність. Звісно, не вся.

 

Голова уряду УНР (дві каденції) 1980-1989 роки, голова Державного трибуналу, в. о. віце-президента УНР, керівник зовнішніх справ, голова світового об'єднання прихильників ДЦ УНР (1989-1992). І це не вся державницька діяльність Ярослава Рудницького.

Є ще одна цікавинка у діяльності Ярослава Рудницького. У 70-80-х роках ХХ сторіччя він заступав українське питання окремої участі України від СРСР в Олімпійських іграх на офіційному державному (в екзилі) рівні.

Зараз ми маємо можливість назвати два основні олімпійські шляхи у житті Ярослава Рудницького: перший - офіційний - від імені уряду УНР (меморандуми); другий - просвітницький у публікаціях (книги, статті).

Вже 9 лютого 1980 року керівник закордонних справ уряду Української Народної Республіки в екзилі надіслав офіційне звернення - меморандум - до урядів держав вільного світу в справі бойкоту ігор ХХІІ Олімпіади у Москві. У меморандумі наголошувалось на недопущенні України до Олімпійських ігор у попередніх роках, а також і на політичній, а не спортивній їхній сутності.

Голова уряду Ярослав Рудницький у меморандумі висловив пересторогу перед можливим фіктивним виведенням радянських військ з Афганістану й запропонував вимагати від уряду СРСР справжнього усунення окупаційних військ не тільки з Афганістану, а й Угорщини, Чехословаччини, Польщі, а головне - з України як передумову участі в Олімпійських іграх. В протилежному випадку треба організувати Олімпійські ігри вільного світу в іншій країні, наприклад, у Канаді. Коли б дійшло до організації таких Олімпійських ігор, то уряд Української Народної Республіки разом з Українським олімпійським комітетом сприяв би їх проведенню.

Наступні ігри Олімпіад відбувалися у Лос-Анджелесі (США) у 1984 році. Й цього разу уряд Української Народної Республіки був дуже продуктивним у міжнародному олімпійському русі. Перебуваючи в Каліфорнії, голова уряду Української Народної Республіки Ярослав Рудницький детально ознайомився з особливостями Ігор ХХІІІ Олімпіади й, зокрема, участю у них спортсменів зі СРСР.

Всупереч домінуючій думці серед американців, що радянські спортсмени, «рашинс», презентуватимуть СРСР як цілісність, моноліт, голова уряду Української Народної Республіки склав меморандум на адресу президента Міжнародного олімпійського комітету Хуана Антоніо Самаранча та голови організаційного комітету Олімпійських ігор у Лос-Анджелесі Пітера Юберрота.

Ярослав Рудницький у меморандумі вказував на основну аномалію цьогорічної Олімпіади - плановані виступи радянських спортсменів без їхньої національної ідентифікації, як то українців, білорусів, литовців, латвійців, естонців та інших.

Він наголошував, що замість спорту уряд СРСР проводить політику зросійщення на цій міжнародній арені, забороняючи олімпійцям виступати під власними національними прапорами.

У зв'язку з цим Ярослав Рудницький пропонував не допустити СРСР до участі в Олімпійських іграх 1984 року, бо ж режим цієї країни не визнає ідентифікації й групування спортсменів згідно з їхньою національною приналежністю. І тільки таким чином влада СРСР зрозуміє, що міжнародна спортивна спільнота протестує проти терору, геноциду та нехтування Москвою національних та людських прав у галузі спорту.

Після завершення Олімпійських ігор уряд Української Народної Республіки звернувся до президента Міжнародного олімпійського комітету Хуана Антоніо Самаранча з меморандумом, в якому висловив своє вдоволення щодо неприсутності радянських й поплентацьких спортсменів у цій Олімпіаді. Тим самим відпала нагода неоколоніальній імперії - СРСР - виступити перед вільним світом як монолітна держава-нація із запереченням суверенності України, Білорусі, балтійських та інших поневолених Московією народів.

Далі у меморандумі зазначалось, що й сам Міжнародний олімпійський комітет має вину в цьому, толеруючи та визнаючи лише тільки Олімпійський комітет СРСР. Отже, уряд Української Народної Республіки рекомендує внести відповідні зміни й уточнення до Олімпійської хартії напередодні ігор ХХIV Олімпіади 1988 року в Сеулі (Південна Корея).

Ось як жваво діяв уряд Української Народної Республіки, очолюваний Ярославом Рудницьким, на міжнародній олімпійській арені. Ключову роль у цій дипломатично-політичній боротьбі відіграв сам голова уряду. Його особисте зацікавлення цією ділянкою українського визвольного руху стало рушійною силою у діалозі з Міжнародним олімпійським комітетом.

Другим помітним кроком у виборюванні прав України на олімпійську самостійність є діяльність Ярослава Рудницького на ниві науково-публіцистичній. Ним було видано окрему книгу про антиолімпійські та антилюдські дії СРСР, опубліковано статтю та подано детальну інформацію про зовнішню діяльність Державного центру УНР у відносинах з МОК. На цих публікаціях слід зупинитися детальніше.

Отже, першою була видрукувана книга «The Moscow games of 1980» у 1981 році. У ній автор глибоко аналізує несприятливі фактори і рекомендує перенести Олімпійські ігри з Москви. Ще у 1976 році Ярослав Рудницький акцентував увагу на політичній складовій у відносинах МОК, Китаю та Тайваню. Більш детально автор обґрунтовує думку щодо неможливості проведення Олімпійських ігор у країні, де панує національний терор та порушуються права людини. Ярослав Рудницький стверджує, що бойкот ігор через вторгнення радянських військ до Афганістану - це одна з причин, а їх є значно більше. Ось, власне, на цьому він зосереджує увагу. Виокремлюючи при цьому п'ять головних причин:

1. Ще зі Стародавньої Греції відомо, що в Олімпійських іграх мають право брати участь вільні люди, а не раби. Тоді як в СРСР - поневолені народи.

2. В СРСР порушуються права людини. Мільйони перебувають у тюрмах, «психушках», таборах примусової праці, на засланні.

3. В Олімпійських іграх мають виступати лише аматори. В той час, коли в СРСР існує прихований професіоналізм.

4. На час проведення Олімпійських ігор у Стародавній Греції оголошувався мир. Ніхто не мав права воювати. Разом з тим, влада СРСР постійно порушує цю олімпійську традицію ще з 1917 року, коли напала на Україну, а зараз проводить військові дії в Афганістані.

5. Комуністи постійно стверджують, що спорт поза політикою. Але насправді спорт та олімпійський рух в СРСР є частиною пропаганди режиму, партії, ідеології.

Ярослав Рудницький особисто звертався до керівництва Канади, на що отримав схвальні відповіді й підтримку.

Далі автор описує олімпійські акції української діаспори, які мали на меті привернути увагу світової спільноти до проблем поневолених народів СРСР. Це - вільна Олімпіада в Етобіко (Канада) та Олімпіада вільної української молоді в Буенос-Айресі (Аргентина).

Книга містить цікаві ілюстрації (світлини, заяви, звернення, газетні статті тощо).

Наступною була авторська наукова стаття «Уряд УНР і Олімпіади» у збірнику матеріалів Всеукраїнської наукової конференції «Спорт і національне відродження, яка відбулася у Львові у 1993 році. У статті Ярослав Рудницький здійснив екскурс в історію взаємовідносин Української Народної Республіки та Міжнародного олімпійського комітету, починаючи з 1919 року, й детально описав наступні перемовини під час Олімпійських ігор 1980 та 1984 років.

Важливу інформацію про міжнародні олімпійські відносини Ярослав Рудницький подав у надзвичайно цікавій та інформативній праці «ДЦ УНР в екзилі між 1941 і 1991/2 роками» (третє видання, 1995 рік, Оттава). У розділі про діяльність уряду УНР на зовнішньополітичній арені автор ключове місце відводить діловим відносинам з Міжнародним олімпійським комітетом. Де головною темою діалогу є право України бути у колі олімпійських держав та неприпустимість потуранням ганебним діям СРСР.