Цього разу спробуймо подивитися на проблему плагіату у більш масштабному розрізі - державному.

 

Саме на цей масштаб найменше звертають увагу, коли говорять про плагіат як явище.

Творчі потуги науковців - лише частинка державного ланцюжка. Творчі ідеї - чи то в природничих науках, чи то у гуманітарних - не є окремим сферичним конем у вакуумі, ізольованим від суспільства. Рано чи пізно ці ідеї ідуть в широкий вжиток, до бізнесу, живлять виробництво і культуру країни. Культуру як в сенсі «високих матерій» - філософії чи мистецтва, так і в сенсі більш приземленої культури спілкування, поведінки, споживання та інших більш приземлених культур.

І саме тут найчіткіше помітно різницю між країнами, в яких на плагіат закривають очі, а то й взагалі цей плагіат стимулюють всіляко, і країнами, в яких за плагіат студента просто відраховують, а у професора відбирають посаду, звання і повагу аудиторії.

Плагіат не просто надає наукові привілеї людям, які їх не заслужили чесної працею. Він вбиває паростки ідей в тих людях, котрі здатні ці паростки сприйняти і виростити, змушує багатьох талановитих людей або відмовитися від своїх талантів, або емігрувати у більш сприятливе для таланту середовище - разом зі своїми ідеями.

А без наукових ідей суспільство буде не просто кульгавим - воно банально не витримуватиме конкуренції з іншими суспільствами.

Втім, найліпше це помітно на практиці.

Спершу погляньмо на Китай.

Ще років з 20 тому цілком реальним був жарт «ваш виріб побачили 20 китайців, це означає, що через місяць щось схоже з'явиться на кожному базарі з ціною 2 долари і лейблом «Made in China». 

Власне, поняття «Made in China» та «промислове шпигунство» були майже синонімами.

Потім влада країни дещо змінила підхід - і, фактично, закордонним компаніям почали пропонувати дешеву робочу силу в обмін на те, що компанії будуть ділитися секретами технологій.

Щоправда, цей хитрий спосіб і зараз працює через раз - і час від часу світ здригається від скандалів, пов'язаних з промисловим шпигунством цієї країни. Так, для прикладу, з півроку тому у США заявили, що китайська державна компанія спробувала вкрасти комерційну таємницю американської транснаціональної компанії Micron, і таким чином завдати збитків на суму приблизно 8,75 млрд доларів - це за найскромнішими підрахунками американської Феміди. Таємниця, яку хтіли вкрасти, стосувалася DRAM - динамічної пам'яті з довільним доступом, котра використовується у виробництві комп'ютерів, мобільних телефонів та іншої електроніки.

Власне, серед звинувачень, котрі Міністерство юстиції США нещодавно офіційно пред'явило телекомунікаційному гіганту Huawei, теж є пункт «промислове шпигунство»  - крадіжка технологій компанії T-Mobile.

Таким чином вже кілька десятків років поспіль Китай наполегливо намагається отримати глобальну економічну, військову і політичну владу в світі за допомогою крадіжки технологій - аби компенсувати цією крадіжкою відсутність наукових ідей. У вчених західних країн на ці технології пішли десятки років копіткої роботи - не кажучи вже про натхнення, старанне плекання талантів та купу грошей. А тут ціла держава хоче все це сплагіатити.

	Кадр з фільму «Кавказька полонянка, або Нові пригоди Шурика» (1967)

І загалом, ці плагіатичні прагнення є доволі успішними...

Так було не завжди.

Кілька сторіч тому Китай не те що знався на інтелектуальній власності, а й всіляко її захищав. Секрет виробництва шовку тримався за сімома замками сторіччями - і давав китайським виробникам значну перевагу у тогочасному світі. Кілька сторіч вони берегли секрет виробництва порцеляни - і були світовим монополістом на цьому ринку, однак згодом той секрет у китайців таки вкрали французи, а вже в них - англійці.

Одно слово, дефіцит сучасних ідей у китайському суспільстві був не завжди...

Але потім щось пішло не так...

А тепер відволічімося на хвильку від Китаю, погляньмо на Захід. Там дедалі частіше помітно протилежну тенденцію - бажання ощасливити своїми знаннями ціле людство. Дедалі більше відомих університетів виставляють свої лекції у відкритий доступ. Таким чином знання, котрі ще кілька десятиріч тому були доступні тільки для обраних прошарків суспільства, опиняються в Інтернеті на відстані протягнутої руки.

Але хто захоче їх взяти - і з якою метою?

Окремим абзацом варто згадати про Ілона Маска, котрий, як відомо, дотримується політики відкритих патентів, всі патенти на виробництво електромобілів Tesla та специфікації проекту HyperLoop є у відкритому доступі.

Просто мрія Китаю. : )

Здавалося би, до світового панування зовсім близько - варто тільки дочекатися, поки більшість західних винахідників повиставляють свої винаходи у відкритий доступ за прикладом Маска. А відтак, «декриміналізують» плагіат, і можна буде його спокійно поєднувати з економічним успіхом.

Але тут якраз ми можемо припустити, що не так все просто - і вдатися до ненаукових припущень та довільних методів науки якбитології.

Наприклад, припустити, що би було з тим же ж таки Ілоном Маском в інших країнах.

В Росії, для прикладу, Ілон Маск би ще після винаходу системи PayPal сів би в тюрму років на 20, а систему «сплагіатив» би собі котрийсь із наближених до керівника країни олігархів.

У Китаї у самого Маска, як старшого з трьох дітей, ще були б шанси народитися, але от брата і сестри у нього могло би і не бути, бо, як відомо, в Китаї наприкінці сімдесятих років минулого сторіччя впровадили політику «одна родина - одна дитина, не більше», котру дещо послабили тільки зо три роки тому. Ходити через пустелю по три тижні із запасом води та харчів, та ще й з малими дітьми, навряд би чи сімейству Масків дозволили - навіть якщо би у них була одна дитина, а не три.

Кадр з фільму «The Rogue Song» (1930)

В Україні Маску, швидше за все, довелося би навчитися давати «відкати» з бізнесу - або втікати за кордон.

Таким чином навіть на одному прикладі Маска через призму науки якбитології помітно простий і банальний в теорії факт, котрий чомусь багатьом тяжко зрозуміти на практиці.

Творчість в академічному сенсі тих слів, творчість в науках - як природничих, так і гуманітарних - тісно і безпосередньо пов'язана із громадсько-політичним устроєм країни, в якій живе творець. Чим більш творчою і демократичною є атмосфера в країні - тим ліпше для творчості, для науки і для країни. І навпаки - чим тоталітарнішим є суспільство, тим менше в ньому творчості, і тим гірше в ньому живеться окремо взятій людині - не тільки творчій.

Відволічімося від якбитології, погляньмо на речі, більш близькі громадянам України та українській діаспорі.

Майже через три десятки років після розвалу СРСР його колишні громадяни почали розуміти вражаючі речі: в Союзі була шалена криза творчості. Значна кількість технічних таємниць просто вкрадено із Заходу, купа радянських пісень «запозичено», зокрема - і з української культури. Так, для прикладу, пісня «Поручик Голицын» із фільму з красномовною назвою «Заговор против страны Советов»  - виявляється, є калькою з пісні «Друже Ковалю», написаної вояком УПА у 1949 році. І навіть образи дивакуватої трійці з «Кавказької полонянки» - і ті сплагіачені...

Натомість розвивалося побутове винахідництво із серії «швидко, дешево й сердито» - як своєрідна реакція на небажання держави думати про добробут громадян.

І потихеньку розвивався винахідницький талант у сфері «як вкрасти у держави те, що погано лежить». Після розвалу Союзу цей напрямок «винахідництва» зреалізувався у витворенні таких схем відмивання грошей, які й зараз змушують західних криміналістів клацати щелепами від подиву.

Іншими словами - там, де нема місця для розвитку інтелекту наукового, там розвивається збочений емоційно-соціальний інтелект з усіма його «досягненнями». Вмінням віртуозно красти, давати і брати хабарі, контролювати громадян і робити з них гвинтиків системи.

І навіть строга система покарань, зі смертною карою включно, не може змусити цей збочений емоційно-соціальний інтелект вгамуватися. В тому ж таки Китаї корупціонерів страчують сотнями - а не допомагає.

Відтак, для кожного громадянина все мало би виглядати вкрай просто і зрозуміло: плагіатиш чужі ідеї - значить, торуєш і собі, і країні, в якій живеш, шлях до тоталітарного пекла. Хочеш жити у щасливій країні - не кради, зокрема - не займайся плагіатом. Не можеш витворити щось оригінальне - займися чимось іншим, скеруй свої зусилля в інший бік. Крадучи чужі ідеї, ти робиш гірше насамперед собі - а вже після того - тим талановитим людям, чиє місце ти займаєш, коли сидиш не на своєму місці. Ті люди, швидше за все, не пропадуть, знайдуть собі місце десь інде, - але чи комфортно тобі буде жити в країні, з якої вони поїдуть?..

(Далі буде)