rss
04/09/2020
EN   UA

Час i Події

#2020-15

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Життя визначних людей \ Все життя служила Богові та Україні

У грудні 2018 року на 94-му році життя померла колишня станична УПА, черниця згромадження сестер монастиря Пресвятої Євхаристії в Івано-Франківську Антонія (Марія) Качмар.

 

Про сестру Антонію чув раніше, а незадовго до її смерті мав честь провідати цю жінку і поспілкуватися. Як для такого віку, вона виглядала жваво та енергійно. За період нашого тривалого спілкування я не побачив на обличчі втоми.

Марія Качмар народилася 16 жовтня 1925 року, в селі Подільці, Самбірського району, Львівської області, у звичайній небагатій родині. Крім неї, в батьків було ще п'ятеро дітей. На час нашої розмови серед живих була ще одна сестра, котра, за іронією долі, мешкала в Донецькій області. Сестра Антонія щодня молилася за неї.

TitleTitle 
 Сестра Антонія (Марія) Качмар (2018 р.) З капеланом Іваном Шевчуком, 2017 р.

 

Дівчина навчалася у сільській, ще тоді польській школі. Вивчала кілька іноземних мов та мріяла про щасливе майбутнє. Щоправда, ще тоді не знала, ким стане у майбутньому, бо в ті часи дівчата не могли мріяти про щось особливе. Але її нелегке та, все ж таки, щасливе дитинство перекреслила війна. Прийшли, як кажуть, перші совіти, потім німці, а далі - друга радянська окупація. У 1942 році в містечку Радехів, Львівської області, Марія Качмар вступила до лав Української повстанської армії. Їй тоді виповнилося лише 17 років. Присягу на вірність України приймав сам Головнокомандувач УПА Роман Шухевич. Проте, дівчина вирішила... не присягати. Коли до неї підійшов генерал Шухевич і запитав, чому вона не присягає, дівчина відповіла: «Якщо я все це переживу, то піду в монастир, а якщо присягну світові, тоді не зможу присягати Богові». Її вчинок слугував прикладом ще для чотирьох дівчат, котрі стали черницями, та кількох хлопців, котрі мріяли стати священиками, але їх пізніше вивезли на Сибір. Але розсудливий Шухевич прийняв цю відмову як присягу. Марію Качмар призначили станичною. Вона мала контакти з усіма зв'язковими і сотнями. Постачала повстанцям ліки, їжу й одяг.

«Приходили до мене в село змучені, голодні, обдерті, а часто і поранені хлопці, а я повинна була всіх розмістити, дати одяг та забезпечити їжею і ліками, - розповідала сестра Антонія. - Допомагали мені в цьому дівчата-зв'язкові».

Дівчина була готова до того, що хтось її видасть, бо тортури радянських катів були нестерпними. Тим більше, напередодні було заарештовано кілька дівчат. Так і сталося. За доносом сусідки в лютому 1946 року заарештували і Марію. Дівчина відчувала день арешту. 11 лютого ввечері попросила матір, щоб вона помила їй голову та заплела коси, бо ніхто не знає, чи ще колись матиме таку нагоду. А вже наступного дня дівчину заарештували. Через два місяці батьків вивезли до Сибіру, звідки вони так і не повернулися. У в'язниці дівчина благала: «Господи, дай мені таку силу, щоб я нікого не видала. Я ж знаю увесь район. Якщо видам одного, то видам усіх!».

Title Title 
 Реколекції для групи сестер Євхаристок
з о. Тарасом Олійником,
ЧСВВ, с. Зимна Вода, 1997 р.
 Друзі зі Львова, з часів підпілля. Отець Любомир
Шурмакевич (у білому светрі) та Ганна Микитин
з чоловіком вітають сестру Антонію
з днем народження. 16 жовтня 2018 р.

 

У в'язниці дівчину 36 разів брали на допит. Її так катували, що після кожного допиту відливали водою. Крім того, на очну ставку привели дівчину-лжесвідка, котра розповіла, що Марія прийшла до неї додому з хлопцями і пропонувала вступити в лави УПА. Потім сказала слідчим, що ці хлопці змусили її і маму лягти на землю і під дулом автоматів пригрозили, що в разі непослуху розстріляють обох. Марія, вислухавши все це, звернулася до тієї дівчини: «Навіщо ти обманюєш? Такого не було! Я тебе майже не знаю». Тоді слідчий сильно вдарив Марію, з носа пішла кров. Дівчина зібрала кров у долоню і кинула в обличчя лжесвідкові зі словами: «Напийся моєї крові!». Слідчий був приголомшений її мужнім вчинком і вимовив станичній: «Ми тебе розстріляємо!» Закривавлена дівчина відповіла: «Та хоч вже! Я стаю під стіну. Стріляйте!» Це тільки додало здивування слідчому.

Скільки не катували дівчину, аж тіло від кісток на спині відбили, закривавлену тягнули по підлозі, але так і не почули слів зізнання. Жодного імені дівчина не назвала.

«Христос терпів за цілий світ, а я - лише за Україну», - завжди подумки повторювала дівчина і перед кожним допитом благала Господа, аби дав їй силу витримати і нікого не видати. Одного разу її кинули в камеру напівживу. Дівчата-співкамерниці виходжували, як могли. Вранці дівчину з температурою 40 градусів знову викликали на допит.

«Найгірше боліло, коли били по п'ятах довгими дерев'яними валками із залізними дротами», - зі сумом згадувала черниця. Рубці на тілі залишилися до кінця життя.

Після одного з допитів, будучи у напівмаренні від болю, Марія остаточно вирішила присвятити своє життя Христові і стати черницею.

  Title
  Сестра Антонія з настоятелькою монастиря
с. Терезою Генсьор, 2018 рік

Коли почався судовий процес, дівчина завжди повторювала одне: «Нікого не знаю». А в лісі, де мене бачили, я шукала своїх телят, які розбіглися від артилерійських вистрілів». Потім, казала вона, з лісу вийшов радянський солдат, дав їй цигарки, щоб передала комусь. Вона йшла, цілу дорогу плакала, а тоді надійшов інший солдат і забрав їх. Дівчині світила смертна кара або 25 років в'язниці, але її виправдали, бо не могли довести провину.

Після закінчення суду дівчина зустрілася з одним зі своїх катів. Той запитав, скільки їй дали, але замість неї відповів слідчий: «Вона звільнена». Тоді кадебіст заявив: «Я на 10 років забрав у тебе здоров'я». Дякуючи Богові, сестра Антонія прожила майже 94 роки при доброму здоров'ї, бо сама казала, що їй здоров'я дає Бог. Зате невідомо, яка доля спіткала того ката.

Після виправдання Марія, будучи ледь живою, повернулася до рідного села, але вже нікого не застала, тому пішла жити до бабці. Через короткий час познайомилася зі священиком Петром Більом. У 1957 році він заснував підпільне чернече згромадження сестер Пресвятої Євхаристії, а Марія Качмар в цьому ж році стала однією з перших монахинь. Після поcтригу отримала ім'я Антонія. Але для того, щоб бути черницею в підпіллі, потрібно було вчитися. Тому сестру Антонію відрядили до Львова, до сестер-василіянок, на навчання. Пізніше вона переїхала в селище Олесько, Буського району. Поселилася в занедбаному будинку. Влаштувалася на роботу в місцевий колгосп. Працювала на полі, на фермі. Нікому не признавалася, що стала черницею. Таємно допомагала священикам у підпільних богослужіннях, переховувала їх у себе вдома, готувала до сповіді дорослих і дітей. Але час від часу доводилось міняти місце проживання і праці. Найдовше (протягом 30 років) прожила в селі Зимна Вода, що біля Львова. Працювала у Львові, в будівельному управлінні техпрацівницею. Паралельно виконувала різні доручення священиків та єпископів. Коли її запитували, чи не боїться вона ризикувати, вона відповідала: «Я вже була в тюрмі, мені не страшно».

Сестра Антонія з великою втіхою сприйняла незалежність України та вихід церкви з підпілля. Саме за це вона боролася і терпіла тяжкі муки. В 1992 році стала черницею офіційно і перейшла жити в монастир у місто Самбір. Наприкінці 1990-х років і до смерті жила в монастирі Пресвятої Євхаристії в Івано-Франківську.

Настоятелька монастиря Тереза Генсьор розповідала, що сестра Антонія багато працювала і молилася, до останнього дня життя була при світлій пам'яті і доброму почутті гумору. Перед смертю встигла висповідатися і помолитися. Щоразу прокидалася о шостій ранку. Дуже любила пісний борщ, картоплю зі сметаною і чай із квітів ромашки.

Володимир Голоднюк: «Усі, хто з боку Майдану знав про підготовку розстрілів, – винні»

Розвідниця Лілі Сова: «Щоразу я «охрінівала» від своїх дій і думала, чи вони мене розкусили чи ні..?»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com