Минулого разу ми коротко (можливо, занадто коротко : )) оглянули питання плагіату та маячні. Цього разу варто було б зупинитися на ролі харизми у тому, як поширюються знання в академічному світі - та й по цілій планеті загалом.

 

Всім відомо, який майже магічний вплив мають на студентів харизматичні викладачі (та й навіть харизматичні шкільні вчителі). Рівень успішності у предметах, з якими знайомлять такі дивовижні особистості, різко відрізняється в кращий бік. Майже кожна успішна людина можна похвалитися тим, що ще у школі їй пощастило зацікавитися тим чи іншим предметом, який читала харизматична особистість, закохана у свою роботу.

Справа зовсім не в тому, що інтроверти з кепською дикцією, недоладною мімікою і відсутністю привабливої зовнішності погано знають предмет, який викладають.

Текст виступу у харизматичного екстраверта і у сором'язливого інтроверта може бути той самий.

Справа в тому, що людська психіка налаштована так, що дії, навики і слова привабливої для нас людини засвоюються набагато швидше, ніж те саме, але - від непривабливої.

Вміння вчитися теоретично притаманне кожній людині - та й більшості тварин теж. Саме воно дає можливість не наступати на граблі всіх поколінь ваших предків, не винаходити велосипед - а сприймати вже готовим, «на тарілочці», досвід попередників. Але у цього вміння є одна важлива особливість: вибірковість сприйняття. Без неї ми б копіювали собі до голови все, що під руку трапляється, аж поки не скінчилася би «оперативна пам'ять». 

І, зрештою, тоді б ще сторіччя тому особистість кожного визначалася би простою сумою отриманих знань, а в наш час шалених інформаційних потоків - і взагалі би тим шматком Інтернету, котрий трапився під руку першим, і встиг засвоїтися до того, як у людини настала повна інформаційна перенасиченість.

Однак, спостерігаємо протилежне. Навіть у фактах, які для людини є важливими, вона спроможна відфільтровувати інформацію, іноді - злісно ігноруючи реальність, аж поки реальність не нагадає, що незнання законів фізики не звільняє від відповідальності за їх ігнорування.

В основі більшості інформаційних фільтрів нашої свідомості і лежить явище харизматичності. У людини, котра нам подобається, і котра є для нас безумовним авторитетом, ми вчимося набагато швидше, ніж у людини, котра має більше знань, однак не вражає чарівністю. Зокрема, можемо навчитися не вчитися - особливо, якщо є потреба. Наука достовірно прикидатися дурнем в деяких суспільствах взагалі шанувалася на рівні мистецтва.

	Це фото настільки часто плагіатили, що встановити автора майже неможливо. Вочевидь, це спричинено тим, що воно дуже добре демонструє особливості навчального процесу, котрі ще кілька сторіч тому були дуже і дуже поширеними

Чим вищий авторитет вчителя - тим швидше копіюватиметься інформація учневі, величезний авторитет може нам накопіювати до голови купу файлів за кілька днів, і вони ще будуть потім нам кілька років саморозпаковуватися. : )

Допомагає у цій справі строга субординація - недарма вона сторіччями панувала у майже всіх навчальних закладах планети. Учня, котрий не мав поваги до майстра та віри в його знання, просто ніхто б не взяв на науку. Саме цю властивість людської психіки використовують і більшість світових релігій. Власне, у християнстві прямо сказано: можна навчити тільки того, хто вірить Ісусові і в Ісуса. Критики вважають це вадою релігії як такої; насправді це вада не релігії, а людської психіки (від того, кому ми не віримо і кого не вважаємо авторитетом, ми не зможемо нічого навчитися, нехай навіть ті знання будуть для нас життєво необхідними). Водночас, саме ця вада рятує нас від перенасичення інформацією.

Звісно, і тут є винятки: бар'єр, чи то пак фільтр харизматичності працює не у всіх. Є люди, котрих настільки цікавить реальність і суть речей, що вони керуються тільки своїм інтересом до світу - і їм абсолютно все одно, що з цього приводу кажуть авторитети.

Власне, саме це і є визначною рисою більшості справжніх вчених з високим рівнем креативності, як тепер модно казати. Навіть дуже високим. Гірше того - здебільшого вони бачать в природі ті речі, існування яких войовничо заперечувала більшість харизматичних авторитетів з їхнього наукового кола. Ще гірше - ця жменька людей з відсутністю поваги до харизматичних авторитетів доволі часто рішуче наполягала на своїй правоті, що інколи коштувало їм життя.

Швидше за все, тут свою велетенську роль відіграв важливий момент: фільтр поваги спрацьовує у таких людей у доволі незвичний спосіб. Адже основна рушійна сила «копіювання навиків» - це повага, пошана до авторитету. І для справжніх вчених найбільшим авторитетом, котрий вони найбільше поважають, є сама природа, світ у всьому його різноманітті. Жодне слово харизматичних та авторитетних людей не мало в їхніх очах такої ваги, щоб заперечити реальність, дану нам у відчуттях (а іноді - й просто у мисленнєвих експериментах).

І, зазначимо, саме ця жменька людей сформувала те, що ми називаємо сучасною західною наукою.

Щоправда, не всі ці люди є харизматичними особистостями, а значна частина їх є неприємними у особистому спілкуванні. Більше того, дехто з них може навіть бути умисно нехаризматичним - оскільки і легіони захоплених неофітів, котрі їм повірили, і легіони критиків, котрі прагнуть самоствердитися за рахунок критики авторитетної у суспільстві фігури, є достатньо неприємним явищем. Особливо з врахуванням того, що більшості неофітів з часом кортітиме перейти з цього легіону в легіон критиків... Хоча б  для того, аби змінити авторитет, почистити фільтри сприйняття, ну і, можливо, трохи самоствердитися за рахунок колишнього кумира.

Іншими словами, справжній вчений часто має повагу та інтерес до законів природи, але не має поваги та інтересу до законів соціуму. Цю другу повагу зараз називають емоційним інтелектом, він не завше гармонійно поєднується з інтелектом традиційним. Людина, котра добре розуміється на законах соціуму, знає, як знайти спільну мову з ближніми і дальніми, як зацікавити співрозмовника, як підтримувати приязні стосунки з представниками найрізноманітніших прошарків суспільства, врешті-решт - як вибити фінансування під наукову програму.

Раніше ця проблема вирішувалася доволі просто - за рахунок відокремлення наукових інститутів, у котрих вчені займалися власне наукою, від вищих навчальних закладів, в яких, грубо кажучи, займалися поширенням наукових знань, отриманих в наукових інститутах.

Були і є окремі винятки, котрі встигали і студентам лекції прочитати, і серйозною наукою займатися. Але їх мало.

Значно більше - харизматичних викладачів, а у предметах, де заборонено викладати без наукового ступеня - харизматичних плагіаторів. І вгадайте, які саме навики в них копіюють студенти?

Проблема української науки в тому, що в ній дещо збочений емоційно-соціальний інтелект дуже часто бере гору над інтелектом науковим як таким. Приблизно двом третинам викладацького складу українських ВНЗ (якщо не брати до уваги УКУ та «Могилянку») досі не вдається вивчити англійську мову на достатньому для наукового спілкування рівні. Але вони дуже добре знають, кому треба занести «торбу», щоб захистити дисертацію, в якій столовій «обмити» захист, в яких журналах можна надрукувати наукові статті з цілковитою відсутністю новизни дослідження, і як отримати, для прикладу, звання кандидата філологічних наук, не обтяжуючи себе при цьому вмінням зліпити зі слів складнопідрядне речення. Губить їх тільки те, що людині із оцим розвиненим соціально-хабарницьким інтелектом нерозвинений науковий інтелект муляє, як камінчик у туфлях. Що рано чи пізно призводить до спроб самоствердитися за рахунок тих, у кого науковий інтелект працює ліпше. Ну і щоб субординацію не порушували...

Особливо ще й якщо той науковий інтелект обтяжений совістю і не хоче носити хабарі.

В результаті значна частина студентів з цікавістю до науки, а не до збоченого соціального інтелекту, вилітають і з вишів, і з країни на Захід, де соціальний інтелект не вимагає вміння давати хабарі та видавати сплагіачений текст за оригінальне самобутнє дослідження. Ті, котрі лишаються, отримують бонусом сталеві нерви, іноді - і вічний статус кандидата наук чи пошукача.

Про те, як це впливає на науку як таку - і говорити годі...

 

(Далі буде)