Від редакції:

За роки господарювання «міцних господарників» в Україні розвалили не лише армію, а й військові навчальні заклади. І тільки зараз ВНЗ, в яких готують кадри для війська, почали відроджуватися,  - коли стало зрозуміло, що якщо не буде сильної професійної армії, то не буде й країни.

 

Насамперед капітальний ремонт зробили у спортивному залі

З початку навчального року на посаду начальника ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою ім. Героїв Крут було призначено полковника Юрія Гусара. Коли новий керівник побачив, який занедбаний ліцей, жахнувся.

Запросив мене у ліцей, щоб я подивилася «зі сторони» на це все. Це був шок. Не вірилося, що військовий навчальний заклад у Львові може бути доведений до такого трагічного стану. Складалося враження, що він багато років був нікому не потрібен, і, по суті, перетворився на руїну.

Стаття під промовистим заголовком «Спортзал із гнилою підлогою, застарілі тренажери і смердючі туалети без дверей», що вийшла у нашій газеті на початку вересня минулого року, наробила багато галасу.

«Тут усе дико запущено. У деяких правилах і традиціях ліцею час ніби застиг у 90-х роках минулого сторіччя. Але відступати вже нікуди. Будемо будувати справді український сучасний військовий заклад», - цими словами нового керівника ліцею закінчувалась моя стаття.

Минуло півроку. Я знову завітала до ліцею. І мені, і, думаю, нашим читачам цікаво, що за цей час змінилося.

На прохідній - свіжа побілка і нові інформаційні стенди. «Їх багато років не оновлювали, інформація була застарілою, - каже начальник ліцею. - Тепер тут інформація про наш ліцей, умови навчання і вступу». Звертаю увагу на величезне дзеркало на стіні при вході. «Так, - каже керівник, перехоплюючи мій здивований погляд. - Повісили дзеркало, щоб ліцеїст, коли виходить у місто, міг ще раз на себе подивитися на повний зріст, перевірити, чи охайно виглядає. Таким чином привчаємо вихованців до акуратності, адже людина у військовому однострої повинна виглядати належним чином».

Йдемо у спортивний корпус. Минулого разу і спортзал, і тренажери на вулиці справили на мене «незабутнє» враження. Підлога у спортзалі прогнила настільки, що провалилася, і у деяких місцях зяяли чорні діри. Займатися у такому залі та на поіржавілих від старості тренажерах було просто небезпечно. А ліцей, між іншим, з «посиленою військово-фізичною підготовкою». Тобто, тренування тут мають особливе значення, відтак і умови повинні бути відповідними. «Насамперед зробили капітальний ремонт у спортивному залі. Повністю переклали підлогу, замінили вікна, зробили витяжку, поставили сучасну систему опалення, протипожежну систему. Відремонтували усі суміжні приміщення: роздягальні, туалети, душові, тренажерний та бійцівський зали, кімнати для викладачів. Усе це коштувало понад сім мільйонів гривень. Гроші виділила обласна рада, - каже полковник Гусар. -  Восени, поки дозволяла тепла погода, відремонтували спортивний майданчик на вулиці. Ліцеїсти і викладачі зробили це самотужки».

Минулого разу, коли зайшла у приміщення спортивного комплексу, у ніс вдарив їдкий неприємний запах туалету, який розташований при вході ліворуч. Запаху зараз немає. Нарешті туалет виглядає пристойно. Заходимо у спортивний зал. Якраз триває тренування з баскетболу: ліцеїсти по черзі кидають м'яч у кошик. Піднімаємося на другий поверх. Там розташований бійцівський та тренажерний зали. В обох займаються хлопці. «Ми зробили декілька тренажерних залів. Інші розміщені в іншому корпусі, у підвальному приміщенні, яке було захаращене сміттям. Своїми силами підвал розчистили, відремонтували і зробили там сучасний зал, де хлопці тренуються у вільний час. Деяке спортивне обладнання було заховане у підсобках, не використовувалося. Тепер воно задіяне у тренувальному процесі. Частину тренажерів подарували колишні випускники. У тому ж підвалі відремонтували та облаштували лазерний тир. Нещодавно телефонували з департаменту освіти, запитували, чи можна, щоб учні з інших шкіл приходили у наш тир на заняття», - розповідає Юрій Гусар.

	Щодня жінки вручну миють до тисячі металевих тарілок

Переходимо у навчальний корпус, дорогою заходимо в їдальню. Минулого разу про їдальню я не згадувала, бо на тлі інших жахів вона візуально виглядала більшменш пристойно.

«Якість харчування з того часу поліпшилась, підвищили вимоги до постачальників, суворо контролюємо якість продуктів і приготування. Але обладнання, на якому готують, застаріле. Навіть посудомийної машини немає. Шість жіночок вручну миють посуд», - полковник Гусар показує металеву тарілку, яка нагадує собачу миску. Каже, голова обласної ради Олександр Ганущин, який нещодавно відвідував ліцей, пообіцяв, що рада віднайде додаткові кошти, щоб закупити гарний посуд та оновити кухонне обладнання. Йду на кухню. Після сніданку домивають посуд. Руки у жінок аж почервоніли і розпухли, бо миють содою і без гумових рукавиць. Кажуть, у рукавицях не відчувають, чи ще жирний посуд, чи вже чистий. І так чотири рази на день - перемивають до тисячі тарілок. А ще мріють про підлогомийну машину, бо підлогу миють дідівським, точніше, бабусиним, методом: старою дерев'яною шваброю, на якій намотана сіра шмата... Звернула увагу, що на столах в їдальні стоять сільнички. «Раніше не було ні сільничок, ні серветок», - каже начальник. Дрібнички, однак...

У навчальному корпусі спускаємося у підвальне приміщення. У коридорі стоять два новенькі столи для малого тенісу. «Також спонсорська допомога. Хлопці можуть грати у вільний час», - розповідає один із заступників начальника ліцею. Також показує новий тренажерний зал. Каже, ліцеїсти, особливо старшокурсники, тут «пропадають», у вихідні - черга.

Піднімаємося на поверх, де розташовані навчальні класи.

За рахунок доброчинних коштів вдалося відремонтувати й облаштувати інтерактивною дошкою один клас. Посприяв у цьому Центр військового капеланства і особисто отець Степан Сус. Крім того, департамент освіти виділив кошти на закупівлю комп'ютерного обладнання для ще одного класу. «Маємо сильних викладачів, діти також хочуть вчитися, бо усі планують вступати у вищі навчальні заклади, а належних умов для цього не було створено. Як наслідок, рівень здачі ЗНО у попередніх випускників ліцею був одним з найгірших у Львові, - пояснює Юрій Гусар. - Запроваджуємо рейтинг оцінювання, за результатами якого преміюємо викладачів. Це стало для вчителів непоганим стимулом. Але для якісного навчання потрібна сучасна навчальна база, щоб кожен клас мав новітнє інтерактивне обладнання».

Крутянці зустрічаються з випускниками попередніх років, з учасниками боїв на сході. «Прагнемо, щоб кожен ліцеїст був переконаний у виборі своєї професії, щоб розвивав лідерські риси, як майбутній офіцер та командир. Адже першочергове завдання ліцею - підготовка до вступу у військові та силові ВНЗ», - пояснює керівник закладу.

За останні півроку крутянці та педагоги побували у ліцеях подібного типу - Волинському, Острозькому, Луганському і Київському військовому ім. Богуна. «Тепер уже вони мене підштовхують до змін, хочуть, щоб наш ліцей не відставав, не виглядав «бідним родичем» порівняно з іншими. Розумію, чому раніше не було такого обміну: ліцеїсти і викладачі нікуди не їздили, бо Львівський ліцей програвав іншим за всіма статтями. Шукаємо можливості повезти ліцеїстів за кордон, скажімо, у Польщу, у подібний заклад. Треба розширювати горизонти», - каже полковник Гусар.

«Найближчим часом плануємо провести капітальний ремонт у спальних приміщеннях. Зараз у «кубриках» сплять 25-30 учнів. Будемо переобладнувати кімнати, робити їх за західними зразками. У спальній кімнаті має бути достатньо місця для навчання, тобто, самостійної підготовки. У «кубрику» мають жити, максимум, 8-10 хлопців», - вважає керів­ник ліцею.

Взявся він і за найболючіше - кадрову політику. «У мене нові заступники, молоді хлопці, - каже. - Зараз беру на роботу молодого офіцера-вихователя, який протягом трьох років воював на сході. Буде командиром взводу. Найважливіше - саму атмосферу змінити, щоб ліцеїсти пишалися бути крутянцями».

Попри зроблене, роботи тут ще непочатий край. Та головне, що процес пішов. Шкода, що з таким катастрофічним запізненням.

 

P.S. 19 лютого у ліцеї відкрили пам'ятну дошку Герою України, Героєві Небесної Сотні Устимові Голоднюку, який тут навчався.

Фото авторки

Автор: Наталія Балюк

Джерело: «Високий замок»