rss
07/03/2022
EN   UA

Час i Події

#2022-08

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Сторінка редактора \ Наука в ліс не йде: роль плагіату, маячні і харизми в академічному світі та не тільки в ньому

«Я не хочу, щоб ви мені вірили,

я хочу, щоб ви думали».

«Не боятися, не брехати і

не красти».

Томаш Масарик

 

Українська академічна спільнота вже кілька років спостерігає за спробами боротьби з плагіатом, і то дуже спокійно спостерігає. В Європі, куди насамперед прагнуло українське студентство, така боротьба відбувається набагато жвавіше. І насправді в цих майже непомітних не-студентському люду процесах виковуються і гартуються речі, котрі впливатимуть на майбутнє планети у найближчі кілька десятків років...

 

Загалом українська академічна наука здебільшого від європейської чи американської доволі закрита. Тому західні скандали з плагіатом до України майже не доходять.

Місцевих скандалів з плагіатом в Україні не бракує, але вони відбуваються мляво, як то кажуть, без вогника - і без наслідків, навіть репутаційних. Боротьба з хабарами після Революції Гідності було пожвавилася, але поволі теж почала стихати. Загалом у більшості вузів плагіатори та генератори відвертої маячні себе почувають цілком спокійно і впевнено.

Але от халепа - українські школярі і студенти дедалі частіше дивляться на західні академічні спільноти, а там з цим все зовсім інакше...

Днями цю українську академічну спільноту неабияк вразила новина з Чехії. Приніс її в український Фейсбук культуролог Радко Мокрик, котрий зі Львова спершу подався вчитися до Карлового університету в Празі, а потім - і до Оксфорду.

 

«Історія про плагіат в Карловому університеті Праги завершилася. Думаю, дуже важливий кейс і для України, в світлі нашого (анти)плагіатського цирку.

... троє докторантів з моєї колишньої кафедри звинуватили професора в плагіаті. Це була бомба - бо пан професор був завкафедри, проректором Карлового університету, максимально публічною особою, часто з'являвся на телебаченні і, загалом, був справді улюбленим серед студентів.

Мова йшла про три тексти з різних років. По суті, звинувачення велися в тому сенсі, що професор використовував джерела з книг одного британського автора, оминаючи, власне, саму книгу - тобто, видавав ці джерела за власні.

Факультет скликав етичну комісію та академічний сенат для проговорення.

Професор захищався, що мова йшла про інтерпретацію, що в інших місцях його праць були посилання на британського історика. І взагалі, що такі звинувачення є неетичними.

В процесі розслідування були опубліковані висновки декількох експертів «ззовні», які захищали професора, мовляв, нічого такого не сталося. Це викликало збурення на факультеті, ряд наших викладачів опублікував відкритий лист з тезою, що «ми не можемо вимагати від студентів дотримання правил, якщо самі їх не дотримуємося».

В професора, очевидно, здали нерви. Він подав у відставку і звільнився з усіх посад ще до засідання комісії.

Але етична комісія все одно зібралася, підключивши закордонних експертів. Вчора видали висновок - так, професор займався плагіатом протягом 20 років. Не виключено, що, окрім вже фактичного звільнення, підніметься питання і про позбавлення його самого титулу професора.

 

Весь процес зайняв декілька місяців, протягом цього часу про нього широко писали, мабуть, всі найбільші ЗМІ.

...А ключове у вчорашньому своєму інтерв'ю сказав наш декан: «Найважливішим в таких випадках є довіра до керівництва університету, що ми будемо серйозно ставитися до таких звинувачень. Сподіваюся, що своїм підходом ми продемонстрували - академічна спільнота та суспільство можуть нам довіряти».

Ось такі пріоритети в цивілізованих академіях. Сподіваюся, що і в нас колись до такого розуміння також доростуть.»

https://www.facebook.com/radko.mokryk/posts/10213826358356452

 

Для українського академічного товариства ця новина - взагалі як звістка з Альфи Центаври, оскільки чеського професора звинуватили у систематичному плагіаті КОНЦЕПЦІЇ, а не просто в якихось там скопіпащених шматках тексту.

З таким підходом в Україні мали би звільнити і позбавити титулу мабуть десь до 70% професорів, якщо не більше.

Якщо від тих, хто лишиться, відібрати людей, у яких в дисертаціях - цілком авторська, однак цілком відверта маячня, а також відібрати тих, хто просто не може навчити чомусь студентів, оскільки абсолютно не має вчительської харизми... Хто лишиться?..

Не буде кому вчити студентів.

Геть протилежні принаймні, на перший погляд, справи відбуваються у США. Точніше - одна цікава справа. Троє дослідників - американці Джеймс Ліндсі та Пітер Богоссян, а також англійка Хелен Плакроуз (James A. Lindsay, Peter Boghossian, Helen Pluckrose) - влаштували науковий експеримент. Під вигаданими іменами написали у наукові журнали 20 матеріалів, в яких подали у формі наукових досліджень на гострі соціальні теми цілком відверту маячню. Але гарно оформлену. Наприклад, про дресирування чоловіків, або про загрозу маскулінності та імперських замашок штучного інтелекту. «Дослідження» отримали схвалення рецензентів, і їх було надруковано у солідних наукових журналах.

Ці троє цілком свідомо зруйнували свою репутацію в науковому світі. Репутацію дослідників, чиї матеріали можна ставити в журнал, не читаючи.

«Ризик того, що упереджені дослідження і надалі будуть впливати на освіту, ЗМІ, політику і культуру, для нас набагато страшніший за будь-які наслідки, з якими можемо зіткнутися ми самі», - заявив Джеймс Лінді у коментарі для «Бі-Бі-Сі».

Богоссяну керівництво вже заявило, що він порушив етичні норми досліджень на людях, бо, мовляв, досліджувати роботу редакторів і рецензентів наукових журналів можна тільки за умови письмової згоди піддослідних на експерименти над ними.

Цікаво, чи казав дослідник керівництву, що в такому випадку він би мав би справу з тією ж проблемою, що й дослідники квантової механіки: фотон, чи то пак, перепрошую, редакція журналу, поводилася би зовсім інакше, якби знала, що за нею спостерігають дослідники...

Як би там не було, і в Чехії, і в США дослідники підійшли з двох боків до ключової проблеми, яка фактично вже сидить на носі у академічної науки фактично в цілому світі. Проблема комплексна, і складається з кількох складників.

Перший - уявлення людства про свою креативність наразі значно перебільшені. Відкрити щось кардинально нове, аби писати дисертацію на власній концепції, а не скопіпащеній, можуть не так вже й багато людей. І кількість цих людей набагато менша, ніж кількість професорських вакансій при університетах.

Другий - мозок людини так влаштований, що спочатку генерує маячню, а потім вже вибирає з неї перли креативу. Найліпше це знають вихователі дитячих садочків та майстри проведення нарад за методом Brainstorm - тобто, справжні дослідники-практики, котрі найчастіше мають справу з креативністю людини як такої. Так от - далеко не всі люди, здатні в дорослому віці до брейншторму, вміють відбирати з нагенерованої мозком сировини для креативу сам креатив. Ще гірша новина - чим креативніший креатив, тим більше шансів, що решта світу цей креатив зможе роздивитися не скоро. Іншими словами, більшість справді креативних нових ідей спершу виглядають для сучасників творця як цілковита маячня. І це «спершу» може тривати роками чи й десятиріччями, що цілком терпимо для людства, але дуже тяжко для самих дослідників. Спитайте у Геді Ламарр, Макса Борна чи Нільса Бора.

Третій - далеко не всі люди, здатні на креатив, мають педагогічний талант. Тут знов людська природа підклала академічній науці чималу свиню. Для того, щоб педагог між успішно передати знання студентам, цей педагог має бути харизматичним екстравертом. На такий подвиг здатні далеко не всі люди з тих, котрі спроможні на науковий креатив. (Щоправда, є і зворотній бік процесу: харизматичні екстраверти доволі часто просто лінуються завантажувати мізки науковими даними, оскільки їм і без цього добре живеться, особливо якщо є шанс тихцем сплагіатити якусь симпатичну наукову концепцію).

Іншими словами, перед світовою науково-академічною спільнотою от-от постане серйозний вибір: або й далі вдавати, що кожен аспірант може віднайти в собі джерело креативу, і закривати очі на плагіат, або ж змиритися з людською недосконалістю - і знизити вимоги до викладачів вищих навчальних закладів. Або, принаймні, урізноманітнити назви посад, і поряд з посадою професора запровадити посаду «популяризатор науки», чи «упорядковувач наукових знань», чи щось подібне. Спеціально для тих, кому замало звання «викладач», і хто хтів би підвищення зарплати, і навіть згоден написати для цього твір, подібний на дисертацію, однак не має для цього достатньо нових ідей.

Принаймні, це буде чесно.

Однак загалом схожа проблема набирає обрисів не тільки в академічному світі.

 

(Далі буде)

 

Арія технічно підкованих Отелло та Одарки

Наука в ліс не йде: роль харизми та авторитету

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com