Українська громада Сполучених Штатів Америки має обширну географію. Українців можна зустріти не лише на Східньому узбережжі країни чи на Середньому Заході, але й у Каліфорнії, Флориді чи навіть на Алясці. Щоб не розчинитись у строкатому етнічному морі, кожна свідома громада свою розбудову розпочинала з церковних храмів та шкіл українознавства. Усвідомлення необхідності збереження національних культурних традицій та духовних цінностей народу було тим генеруючим чинником, що давав наснагу усім поколінням української діаспори на американському континенті продовжувати започатковане їхніми попередниками.
Яскравим підтвердженням вищесказаного була зустріч у Чікаго представників "Рідної школи" з Детройту. До нас завітала мистецька група цієї школи з показом театральної вистави "Лис Микита" за мотивами казки Івана Франка. Захоплення, з яким приймала їхній виступ чіказька дітвора, було свідченням необхідності таких зустрічей між представниками наймолодшого покоління.
Після виступу мені вдалося, незважаючи на дуже обмежений час, трішки поспілкуватися з директором детройтської Школи українознавства Товариства "Рідна школа" професором Мічиганського університету, доктором Романом Грицівим.
- Як зародилася Ваша школа?
- Школа була започаткована у 1950 році й нещодавно ми відсвяткували 55-ліття від дня її заснування. Фундаторами школи стали представники повоєнної української еміграції. Сьогодні ми вже маємо третє покоління вчителів й напевно в нашій школі навчається і третє покоління дітей.
- Чи давно була створена у Вашій школі така театрально-мистецька група, адже вона продемонструвала, як на аматорів, досить високий акторський рівень?
- Наша Школа українознавства не є традиційною школою. У нас навчання відбувається, як і в кожній українознавчій школі - щосуботи. А такі вистави, як сьогоднішня, до певної міри, виняткові. Ми не маємо постійно діючої театральної групи, але до різноманітних свят все ж готуємо подібні постановки. Діти прагнуть самовизначення, хочуть продемонструвати те, чого навчилися у стінах школи за роки навчання. А ми, зі свого боку, хочемо допомогти їм якомога краще виразити свої знання та почуття у подібних імпрезах.
- Що ж, тим цікавішим видався виступ Ваших вихованців. А чи вони вже показували цю виставу в інших містах, де існують школи українознавства?
- Ні, це наші перші гастролі. У травні ми підготували велику святкову програми з нагоди 150-ліття від дня народження Івана Франка, а зараз привезли показати виставу "Лис Микита" для школярів Чікаго.
- Чи велика Ваша Школа українознавства у Детройті?
- Наша школа не дуже велика. Навчається у ній 95 учнів, яких навчають 17 учителів, у порівнянні з Чікаго - її можна вважати маленькою, адже у вас навчається у кількох школах майже півтисячі дітей.
- А чи в Детройті діє цілоденна школа, де б учні мали змогу щодня вивчати предмети й українською мовою.
- Так, подібна школа є. До речі, ми в суботу займаємося у її приміщенні. Вона заснована отцями Василіанами, які надають нам велику допомогу.
- Чи чисельна українська громада у Детройті?
- Громада не є такою великою, як у Чікаго. Напевно, вона становить третину чіказької. Та й немає такої компактності, як це є у Вашому місті. Її осередок знаходиться дещо північніше від центру міста, у Воррен. Хочу зазначити, що до нашої школи з'їжджаються учні з досить віддалених околиць Детройта. Мої діти та я щосуботи долаємо майже п'ятдесят миль з Ен Арбур, де ми мешкаємо, щоб дістатися до школи.
- Що би Ви хотіли відзначити у роботі Вашої школи та що було б варто запозичити в інших школах українознавства?
- Повинен сказати, що якихось особливих відмінностей між системою підготовки в інших школах та нашою я не бачу. Ми всі дотримуємося програми, яку розробила Шкільна Рада, так що не можна сказати, що існує якась істотна різниця у навчальному процесі. Але є й такі проблеми, як кількість учнів у класах. Часами трапляється така ситуація, що у класі навчається по двоє-троє учнів, в той час як в інших є по чотирнадцять-сімнадцять школярів. Але тут вже нічим не зарадиш і доводиться лише чекати, коли дітей стане більше.
- Як живе детройтська громада?
- Наша громада досить дружна. Люди знаються віддавна, прихильно наставлені до нової хвилі емігрантів з України. Велику роботу проводить Церква, яка цементує українців на еміграції. І звичайно, що позитивну роль відіграє й Школа українознавства, яка об'єднує навколо себе не лише дітей, а й їхніх батьків, і, відповідно, усі вони задіяні в українських справах.
У Детройті добре розвинені молодіжні організації "Пласт" і СУМ, які теж працюють з молоддю й справно виконують свої функції. Ми усвідомлюємо, що наша сила - в єдності. До цього прагнемо, над цим працюємо та залучаємо нашу молодь.
Дякую Вам, пане Романе, за розмову та бажаю Вам та Вашим однодумцям успіху на освітянській ниві!
лист до редактора
версія для друку
