«Так оце ти у небоги

Цілі сутки пропадав?

Щоб на тебе перелоги,

Щоб тебе нечистий взяв!..

Постривай же, мій козаче,

Будеш, будеш пам'ятать, -

Будеш тямить, небораче,

Як-то жінку шанувать!

Макогоном руки й ноги

Поламаю! - будеш знать

Ночувати у небоги, -

Дома як не ночувать!»

 

Майстер-клас сварки

від С. С. Гулака-Артемовського

Завдяки Дню святого Валентина останній місяць зими можна вважати місяцем кохання. В когось з перших днів настрій покращується, у когось - псується. Поговорімо про тих,  хто вмудряється свято перетворити на сварку, а то й на цілу трагедію.

Почнімо традиційно здалеку.

Всім відомий парадокс більшості трагедій закоханих: людина закохується в того, хто до неї байдужий, і не може покохати того, хто кохає її. Це явище, мабуть, стало визначальним для західної культури - мало на яку тему було скільки написано, зіграно і намальовано.

І мало хто наважується подивитися на це явище під іншим кутом.

Справа в тому, що зазвичай умовна людина у вакуумі не може покохати того, хто в неї закоханий, не тому, що цей умовний закоханий - сам по собі якийсь не такий (негарний чи занадто/не дуже розумний), а саме тому, що закоханий її кохає. Натомість когось байдужого нашій умовній людині у вакуумі покохати набагато легше.

Причина відсутності кохання - це, здебільшого саме закоханість іншої сторони. Тільки закоханість з одного боку стихає - з іншого боку росте.

Насправді в цьому явищі нема жодної містики.

Як тільки людина закохується - її поведінка, здебільшого, змінюється у не найкращий бік. Навіть якщо ця людина захистила докторську з психології.  Всі її недоліки вилізають на поверхню - вона прагне доказів кохання у неймовірних кількостях, а без уваги нудиться і кисне, а то й взагалі скисає. Об'єкт кохання хочеться привласнити, прив'язати, і ще й на то отримати довічну гарантію. Одно слово, доволі частенько цілком здорова, радісна і енергійна людина перетворюється на приставучу нудну особу, яка навіть сваритися красиво не вміє. Що ще гірше - закохана людина частенько забуває про власну гідність, і повністю ігнорує це явище. Ще гіршим може бути тільки те, що ця закохана людина забуває і про гідність об'єкта кохання, його приватний простір, а про повагу до цього об'єкта взагалі годі говорити.

	Іван Карась з ревнивою Одаркою: «Відкіля це ти узявся…» («Запорожець за Дунаєм», кадр з фільму)

Натомість не-закохана людина цілком здатна на повагу, вона не чіпляється за стосунки, поважає приватний простір, не чіпляється, не висне, і ще цілу купу різних неприємних речей НЕ робить. Така людина цілком може взяти в стосунках паузу, дати час на роздуми, не вимагати пожиттєвих гарантій на почуття із печаткою, коробочкою та можливістю «відкотити» версію до заводських налаштувань.

Саме тому спокійна байдужість у поєднанні з приязним ставленням є настільки привабливим явищем, що саме воно здебільшого і спричиняє кохання.

Людині легко переплутати спокійну приязну байдужість із коханням найвищого рівня. Людині здається, що її поважають і кохають власне тим коханням, котре властиве зрілій особистості, котра пам'ятає про свою і чужу гідність, має душевну рівновагу, терпіння, натхнення, свої інтереси, не випрошує миттєвої уваги, обіцянок і танців з бубном.

Найбільша халепа полягає в тому, що у більшості випадків спокійна симпатія досягається тим, що об'єктів симпатії у людини є двоє, троє, а чи й більше...

Ну або зрілістю особистості. Але чомусь саме варіант з кількома симпатіями трапляється набагато частіше.

І тут технічний прогрес підсовує людям чималу свиню.

Свиню можна помітити ще на початках знайомства. Раніше для того, щоб дізнатися, «чим дихає» симпатична людина, треба було витратити чимало часу і натхнення. Розпитати спільних знайомих, натрапити на якусь сваху на громадських засадах, вислухати купу пліток, і врешті-решт зрозуміти, що єдиний спосіб отримати інформацію - це увійти в довіру до об'єкта симпатії, і то настільки, щоб цей об'єкт добровільно вам про себе розповів все, і навіть трошки більше. Процес цей довгий, заплутаний, вимагає терпіння, натхнення, та ще й делікатного поводження з отриманою інформацією, бо кожен необережний крок може вам коштувати довіри джерела. Але якщо ваша симпатія - не повний самозакоханий егоцентрик, то процес буде взаємним, і називатиметься це - взаємне пізнання. Що дуже часто переростає у закоханість.

Зараз цей процес спростився до одного-двох вечорів у соціальних мережах. Якщо ж об'єкт симпатії багато пише - процес може тривати тиждень.

Підступність процесу з'ясовується при спробі ближчого знайомства: ви про об'єкт симпатії знаєте дуже багато - а він взагалі може не здогадуватися про ваше існування. Для вас він вже майже рідний - а ви для нього взагалі чужа людина. І якщо ви спробуєте по-панібратському використовувати отриману інформацію, то можете отримати не тільки гарбуза, а й бан. Спроби продемонструвати свою симпатію «лайками» можуть взагалі виглядати як нахабство і нав'язливість.

Цей прикрий ефект спричинив новий різновид стосунків: «щодня дивлюся її фотки, але ніколи не лайкаю».

Однак це ще не всі сюрпризи для закоханих, спричинені технічним прогресом.

Ще одна свиня, тобто, перепрошую, сюрприз виглядає так: в людини виникає враження, що якщо вона контролюватиме всі контакти і всі переписки об'єкта кохання, то в такий спосіб володітиме і думками та серцем того ж таки об'єкта.

Навіть якщо об'єкт кохання на це і погодиться, ситуація тільки погіршується. Апетит приходить під час їжі - ревнивцю чи ревнивиці починає видаватися, що об'єкт кохання взагалі забагато контактує зі світом, треба це підозріле діло припиняти. Жодних контактів, жодних лайків представникам іншої статі, і взагалі, хто це в тебе там на сторінці твої думки вподобує, яке має право.

Натомість в іншої сторони цілком навіть може виникнути задум маршу протесту в гречку - навіть якщо людина взагалі себе вважала до таких походів не схильною. Але репресії - то така штука, що чим більше людину гнути в один бік, тим більше їй захочеться розігнутися в інший.

Людині зі стійкою психікою, звісно, марширувати в гречку з вреднощів не захочеться. Але справа в тому, що людина зі стійкою психікою просто не дозволить вам контролювати її особистий простір і ходити там туди-сюди з інспекціями, а то й каральними експедиціями. І вам доведеться або шукати собі іншу пару, або ж пристати на такі умови.

Якщо ж вам трапилася людина, у котрої спокійне до вас ставлення забезпечувалося саме існуванням у неї кількох симпатій, ваші ж інспекції у її соцмережі і телефон вам же ж і вилізуть боком. Якщо доказів зради ви не знайдете - то ваша знервованість і бажання контролю просто погіршать стосунки.

Якщо ж знайдете...

Скандал із пред'являнням доказів зіграє на вашу користь тільки в одному випадку: якщо ви справді готові усвідомити, що вас не люблять, розвернутися і піти геть. І не повертатися, не бігати, не випрошувати клятв у вірності чи арій на тему «то все тобі здалося, нічого не було» з дорогими подарунками, спокутуванням провини чи то матеріальним чи то психічним.

Якщо ж вам зраджують, і ви відразу погодитеся на вибачення - кепські справи. Навіть якщо спокута вам видасться непоганою, ви програли в головному - вас не люблять, і від спокути вас не полюблять. (Хіба якщо тривалий час посидять без вас - і зрозуміють хибність своїх уявлень про світ без вас).

А кохати людину, котра вас не кохає - шкідливо для здоров'я. Насамперед - для вашого. Але якщо ви схильні до скандалів зі застосуванням кулаків чи качалки - то і для здоров'я того, кого ви кохаєте.

Висновок дуже простий: спробуйте таки визнати, що людина, котру ви кохаєте, має право на приватний простір. Коли хочеться це право скасувати - ліпше розверніть себе нелюдськими зусиллями на 180 градусів і пошукайте свій приватний простір. В такий нехитрий спосіб ви збережете власну гідність - і шанс на те, що вас таки покохає об'єкт симпатії. Якщо не цей - то наступний. : )