Від редакції:

Відомі українці з Голлівуду згадують своє коріння - і повертаються на Батьківщину своїх предків. Саме тут найлегше зрозуміти бодай натяк на відповідь на віковічні питання: хто ти? Куди прямуєш?..

 

Трой Рупташ. Фото: Микола Тис/ZIK

Канада - третя країна за кількістю етнічних українців (після України та Російської Федерації). Понад 1,2 млн канадських українців мешкають у цій багатоетнічній державі. Чимало з них досягли значного успіху та стали справжніми зірками зі світовим ім'ям. Одним з таких визнаних майстрів своєї справи є 53-річний голлівудський актор Трой Рупташ, який на початку грудня вперше побував в Україні.

Трой Рупташ (Troy Ruptash) народився і виріс в Альберті (одна з провінцій Канади). Обоє його батьків - етнічні українці. Трой зробив успішну кар'єру актора і вже двадцять років знімається у голлівудських фільмах та серіалах. Зокрема, його можна побачити у таких відомих, як: «Здичавіла», «Молодий тато», «Надприродне», «Відчайдушні домогосподарки», «Менталіст», «Втеча з в'язниці», «Темний ангел», «Марон», «Копай дві могили», «Історія морського піхотинця» та багато інших. Містер Рупташ займається також написанням сценаріїв та зйомками фільмів. З 2013 року він викладає «Основи сценарного аналізу/сценарного дослідження», а також «Розширений аналіз сценарію/вивчення сцени» у студії Aquila Morong у Голлівуді.

На початку грудня Трой Рупташ разом зі своєю сестрою вперше побували в Україні, щоб відвідати місця, звідки походять їхні предки, і щоб поглянути на локації для зйомок свого нового фільму.

Кореспондент ІА ZIK поспілкувався з відомим актором про його сім'ю, майбутній фільм та враження від побаченого в Україні.

- Містере Рупташ, це - перший ваш візит в Україну?

- Так, це - мій перший візит сюди. Більше того, я і моя сестра - перші з нашої сім'ї, хто побували в Україні. Я дуже щасливий, що нарешті зміг завітати сюди. Це - неймовірне відчуття! Я справді почуваюся тут, як вдома. Це складно пояснити, бо дуже сильні емоції наповнюють мене, коли ти ходиш усіма цими вулицями, чуєш людей і розумієш, що саме звідси твоє коріння. Я дуже задоволений цією подорожжю.

- Хто з ваших батьків має українське коріння?

- Вони обоє, моя мамо й тато - етнічні українці, які народилися у Канаді. Мама досі розмовляє українською, а тато - дуже мало.

- А як ваша українська? (Розмова відбувалася англійською мовою - Авт.)

- Ще не дуже (Сміється - Авт.). На жаль, я не знаю української, але дуже хочу знати. Особливо після цієї мандрівки. Я купив собі книжку, щоб вчитися читати кириличний текст і вивчати нові слова.

- Чи відчуваєте себе українцем?

- Думаю, що завжди відчував себе українцем, а у дитинстві - особливо. Мама тоді часто розмовляла українською та любила варити традиційні українські страви - борщ, вареники тощо. До того ж, моя бабуся (по маминій лінії) співала нам українських пісень, які запам'яталися мені. Вона ходила в українську церкву. Але історія життя моєї бабусі є дуже темною, адже її батьків розстріляли в Україні... Вона не хотіла про все це розповідати. І моя мама не питала нічого. Я розумію, чому вони не говорили багато про це. Це - дуже болючий досвід. Коли я виріс, то спочатку жив у Торонто, де грав у театрі, а потім - у Нью-Йорку. Останніх 18 років мешкаю у Лос-Анджелесі, де знімаюся у фільмах. За цей час я не забув, ким є і звідки. Останній рік я провів за дослідженнями сімейних архівів, побував у будинках, де виросли мої батьки, записав інтерв'ю з місцевими українцями. Ця робота мене дуже захопила і надихнула, я відчув, що роблю щось важливе не тільки для своє сім'ї, але і для інших... Тут і виникла ідея фільму, який я планую зняти наступного року у Канаді і кілька сцен в Україні, зокрема, військові баталії, пов'язані з УПА.

- Що це за фільм?

- Фільм називається «Ті, що довкола нас» (They who surround us). Дві фотографії, які я знайшов під час своїх досліджень, наштовхнули мене на думку, що варто зняти кіно про цей непростий досвід людей, які поїхали з України в Канаду. Перша - це фотографія Степана Бойсана, брата моєї бабусі по маминій лінії. Він був висланий до Сибіру, і ми думали, що він помер там. Але, як з'ясувалося, він вибрався звідти і воював в УПА. (За книжкою Мирослава Горбаля «Реєстр осіб, пов'язаних з визвольною боротьбою на теренах Дрогобиччини 1939-1950» Бойсан Степан «Щупак» був повітовим провідник ОУН (СБ) зі смт. Журавно. Він загинув у 1945 році, - Авт.). Друга фотографія - це фото прадіда (по татовій лінії) Олекси Рупташа і його сім'ї, які стоять біля свого будинку. Дивлюся на них і відчуваю, що всі вони - моя рідня, з якою я ніколи не зустрінуся... Тому виникло сильне бажання розповісти їхні історії, надати слово тим, хто завжди біля нас, - нашим предкам. Більше того, робота над сценарієм фільму містичним чином переплелася з реальною історією, пов'язаною з моєю сім'єю.

- Цікаво, як саме?

- Щоб написати сценарій цього фільму, я працював за системою «креативна робота сну» (creative dream work). Я люблю залучати свою підсвідомість, щоб продукувати якісь оригінальні та незвичайні ідеї. Для цього я записую свої сни у блокнот. Це може здатися по-дитячому чи навіть безглуздо, але перед тим, як лягати спати, я пишу наступне: «Шановне внутрішнє «Я», якщо ти побажаєш, будь ласка, покажи мені сни і картинки, які допоможуть мені створити щось нове. Я готовий слухати, будь ласка, допоможи запам'ятати мені всі ці сновидіння та картинки. З любов'ю та повагою, Трой».

Після того будь-який сон, який присниться, я записую, навіть якщо прокидаюся серед ночі. У такий спосіб я намагаюся якомога більше звільнити свою підсвідомість. Так от, кілька місяців тому мені приснився ліс. Чим далі я йшов у той ліс, тим чіткіше чув жіночий спів... Це був дуже сильний образ, який став основою сценарію фільму «Ті, що довкола нас», надихнув мене.

	Трой Рупташ, його сестра та пані Оля, родичка зі смт. Журавно. Фото зі сторінки актора у Facebook

Події фільму відбуваються у 70-і роки минулого сторіччя, і йдеться про канадського фермера Романа, який народився в Україні. Рідних чоловіка вбили на його очах, коли він був ще малим хлопцем, а сам він чудом вижив і небайдужі люди змогли сховати його і перевезти за кордон. Роман забув про ті події. Однак, через драматичну смерть дружини він починає згадувати їх. Він чує голос жінки в лісі і йде туди. Що далі він заглиблюється у той ліс, то більше пригадує своє дитинство і рідну землю. Власне, епізоди сценарію, ці «флешбеки», які відбуваються в Україні, я планую наступного року зняти тут. Зі сестрою ми завітали у селище біля Чернівців, звідки походить родина тата, а також у смт. Журавно (Львівської області), звідки походять родичі мами. У Журавному сталося дійсно чудо. Адже там ми знайшли нашу рідню, про існування якої ми навіть не знали! Як виявилося, Степан Бойсан, мій двоюрідний дідо, про якого я вже згадував, одружився із своєю подругою Марією, і у них народилася донька, яку звати Оля. Її малою з матір'ю заслали у Сибір, але вона змогла зістрибнути з поїзда, втекти і вижити завдяки добрим людям. У неї народився син, а у сина - двоє дітей, і вони всі досі живуть у Журавному. Це була дуже емоційна зустріч. Оля сказала, що чекала на цю мить 73 роки... Також вона розповіла нам, що тіло її тата, Степана Бойсана, знайшли у лісі... Ось це і є містикою - сон про ліс і голос жінки, який мені приснився ще кілька місяців тому - і вся ця реальна історія моєї сім'ї. 

- Вав, це дійсно неймовірно! Такий сильний зв'язок...

- Саме так! Це - дуже важливий момент. Я відчуваю, що на правильному шляху. Коли Оля водила нас і показувала Журавно, то я побачив дуже гарне місце біля ріки, де йшла якась жінка з дитиною, і зрозумів, що один з кадрів фільму повинен бути знятий саме там!

- Наскільки розумію, ви будете режисером стрічки і, напевно, зіграєте якусь роль?

- Так, я буду режисером і зіграю роль Романа. Спочатку я думав над тим, що це - складно: бути і режисером, і зіграти провідну роль, але зрозумів, що найкраще сам зможу передати те, що написав у сценарії.

- До речі, а як з фінансуванням фільму, чи знайшли ви вже продюсерів? Можливо, влада якось допомагає?

Трой Рупташ. Фото Миколи Тиса/ZIK

- Ідея цього фільму є близькою для багатьох людей у Канаді, тому чимало українців долучилися до проекту створення фільму і, відповідно, фінансування. Ми вже зібрали певні кошти на Інтернет-платформах, власне, завдяки їм я зміг приїхати сюди, щоб розвинути свій проект. Мій продюсер займається зараз тим, щоб знайти більше фінансування. Також залучилися підтримкою фундації Т. Шевченка та посольства України у Канаді. Я не хочу, щоб це був багатомільйонний фільм. Бюджет буде малим, щоб я міг максимально розповісти історію так, як бачу її, і не бути залежним від продюсерів. До того ж, в американської та канадської аудиторій є певний «голод» стосовно фільмів про Україну. Україна - дуже цікава і колоритна країна, однак, для більшості людей за океаном вона залишається загадкою. Українська культура майже не презентована в голлівудській індустрії кіно. Тому я хочу змінити це. Хочу створити якісний і цікавий драматичний фільм. До прикладу, канадсько-українській фільм «Гіркі жнива» мені не зовсім сподобався, бо він - надто вже «вилизаний» і не передає сповна української автентичності. Однак, безперечно, що більше фільмів про Україну буде показано в Америці - то краще. Багато людей хочуть, щоб їхні історії почули, а «Ті, що довкола нас» - одна з таких розповідей.

- Містере Рупташ, мені довелося бачити кілька ваших ролей у фільмах та серіалах. Ви - чудовий актор, але чому ви завжди граєте «поганих хлопців»?

- Мене це часто питають (усміхається - Авт.). Я люблю грати складних персонажів, психологія «поганих хлопців» є значно цікавішою для мене. Одні з моїх улюблених акторів - це Шон Пенн та Гарі Олдман, вони чудово дають собі раду з такими ролями. Так склалося, що, починаючи з перших моїх появ на великих екранах, мені довелося грати «поганих хлопців». Продюсери і режисери чомусь бачать у мені потенціал до таких ролей. Однак, я грав також і у комедіях. Хоча, справді, більшість моїх персонажів - трішки «дивні».

- А як ви готуєтеся до своїх ролей?

- Коли я вчу акторів в Лос-Анджелесі, то розповідаю їм про лінзи, крізь які ми бачимо світ. Кожен із нас бачить ту чи іншу ситуацію в інший спосіб, у свій спосіб. Так само з ролями у кіно: вони - також унікальні персонажі, зі своїм світом. Тому важливо уявити і зрозуміти весь попередній досвід тих персонажів, яких доводиться грати. Потрібно створити правильне уявлення про героя, «копати глибоко», щоб не просто говорити слова, а діяти, бути цим персонажем. Скажімо, коли ви йдете вулицею і бачите змію, то ви не думаєте, як реагувати на неї? Бо маєте спонтанну реакцію, виникає природній страх. Вам не треба вдавати страх, бо ви дійсно налякані, - ви ж її бачите. Так само з ролями у кіно. Персонажі стають природною частиною мене, коли я готуюся до своїх ролей. Це йде зсередини. Те ж можна сказати про написання сценаріїв. Я не пишу діалоги одразу, спочатку я розписую для себе характери персонажів, вчуся розуміти їхню поведінку. А лише потім пишу діалоги. Бо саме тоді це виходить природно, коли слова звучать не так, ніби хтось їх написав, а так, ніби хтось говорить, як у житті. Дуже важливо переносити свою свідомість у процес написання чи гри своєї ролі.

	Фото: Микола Тис/ZIK

- Знаю також, що ви малюєте картини. Ви - ще й професійний художник?

- Ні, я - не професійний художник, бо живу за рахунок своєї акторської кар'єри. Я маю дуже візуальний стиль мислення, тому люблю малювати ті образи, які з'являються у моїй голові. Однак, інколи дійсно продаю свої роботи, коли людям цікаво їх придбати. У школі я професійно займався фігурним катанням та здобув навіть декілька нагород. Але, у підсумку, поєднав своє життя з кіно.

- На завершення, коли приїдете додому, що ви розкаже рідним і друзям про Україну? Ті очікування, які у вас були перед приїздом, - вони виправдали себе? Чи реальність виявилася зовсім іншою?

- Я скажу своїм друзям, що вони повинні сюди приїхати і подивитися на цю чудову країну! Україна - одна з тих країн, куди варто їхати у відпустку. Тут - так багато всього, і така багата та велика історія. Львів - чудове місто, наступного разу хочу побувати також у Києві, бо, на жаль, не мали часу туди завітати. Сподіваюся, що поїдемо разом з батьками. Моя мама теж хотіла прилетіти сюди, але через всі ці події останніх днів (йдеться про захоплення Росією українських кораблів та моряків в Азовському морі - Авт.) боялася і мала певні сумніви. Однак, коли дізналася, що у брата її мами тут є сім'я, яка досі живе у смт. Журавно, то однозначно захотіла наступного разу приїхати до них. Це було так чудово - слухати, як мама розмовляла українською мовою з ними. Стосовно моїх очікувань, то скажу, що до приїзду відчував певний дискомфорт перед невідомістю, але мене самого здивувало те, наскільки добре я почуваю себе в Україні - як вдома. Мені тут комфортно, я зустрів прекрасних людей. Особливо запам'ятався вечір, коли у Львові показували один з моїх фільмів. Бо після того була можливість поспілкуватися з творчими людьми, які цікавляться кіно. Я відчув тоді таку свіжість, якої давно не відчував у Лос-Анджелесі. Люди тут - енергійні і мають багато цікавих ідей. Я - відкритий до співпраці, тому все це для мене - чудовий досвід. Також скажу, що робота над фільмом «Ті, що довкола нас» надала мені якогось нового сенсу життя. Я зрозумів мету, яка більша за мене, бо має значення для багатьох сімей, яких розлучили обставини та сотні і тисячі кілометрів. Щоб пам'ятати про це, я навіть зробив на руці тату, де українською мовою написано: «Справжня людина не може жити без мети». Також планую намалювати в такий спосіб ще і Тризуб.

«Ті, що довкола нас» - це велика відповідальність, я сподіваюся, що зможу зробити все, що запланував. Тому, коли повернуся у Лос-Анджелес, буду дуже швидко працювати, щоб встигнути зробити цей фільм.

Розмова і переклад з англійської
Юри Мартиновича

Джерело: ІА ZIK