Випускний бал - це свято майже для всіх школярів - особливо для тих, хто школу любив не дуже. Це сльози, або ж хоча б задумані обличчя тата-мами, дефіляда з атестатами перед директором, велика вечірка з танцями, і світанок у компанії через мить вже колишніх однокласників.

Частина випускників у ту мить вже знає, чи буде далі вчитися взагалі, і якою буде майбутня професія.

Частина роздумує, як би то сказати тату-мамі, що його обрана дорога не зовсім співпадає з тією, що її вимріяли батьки для рідного чада.

Ще частина починає всерйоз задумуватися над питанням грошей: їх на навчання іноді може й не вистачати.

А ще комусь просто обридло вчитися - і хочеться пошвидше піти працювати і нарешті отримати незалежність.

У справжньому випускному зазвичай беруть активну участь три суб'єкти: випускники, батьки і держава.

Для більшості батьків освіта дітей - найважливіша справа в житті, і вони готові вкладати у неї всі зусилля й гроші. Спеціалісти з подивом констатують, що таких людей у різних країнах світу день у день більшає.

На думку тих же спеціалістів, американська школа не дає знань. У Нью-Йорку був випадок, коли юнак, який закінчив школу, пішов влаштовуватися на роботу і не зміг заповнити анкету, позаяк не вмів писати. Мати хлопця подала на школу скаргу в суд. Випадок тоді набув широкого розголосу, про нього писали в газетах. Шкода лишень, що ненька учня-невдахи помітила недосконалість шкільної програми тільки тоді, коли чадо пішло працювати...

Втім, набагато більша частина батьків починає хвилюватися набагато раніше.

Багато батьків переконані, що в американських школах здійснюється цілеспрямоване моральне розкладання учнів. Маються на увазі певні «програми статевого виховання». Представникам різних сексуальних орієнтацій дозволяють приходити у школи, вербувати молодь, залишаючи свої телефони. На думку батьків, це цілком свідома широкомасштабна програма.

Наркоманія - ще один недолік американської школи. В усіх класах учителі з ранку до вечора не втомлюються говорити про шкоду наркотиків, причому так наполегливо, що це викликає до них посилений інтерес в учнів. До того ж поблизу кожної школи стоїть людина, яка продає наркотики. Всі про неї знають, але ніхто їй, цій людині, не заважає.

Іде наступ на духовність, яку планомірно витісняє окультизм. Повсюди пропагують різні культи, що є замаскованими формами сатанізму.

Останніми роками до цього переліку додалися випадки, коли діти потрапляли в заручники або ставали жертвами терористів.

Песимісти прогнозують, що невдовзі ця тенденція пошириться і на Східну Європу, а наслідки будуть гіршими, ніж в Америці, - там до нових програм звикали років 20...

Як захисний механізм дедалі частіше з'являються випадки того, що батьки вчать своїх дітей дома - на так званому екстернаті.

За оцінками міністерства освіти США, 1984 року вдома навчалося всього 50 тис. американських дітей. У 1988 року їх побільшало до 300 тисяч, а в 1993-му домашнє навчання стало нормою на всій території США. За офіційними даними, у США 1999 року кількість дітей, які здобувають освіту вдома, зросла до 850 тис., хоча фахівці вважають, що насправді таких дітей може бути 2 млн., оскільки не в усіх штатах потрібно обов'язково оповіщати органи освіти про те, що дитина здобуває освіту вдома. За оцінкою Асоціації захисту домашніх шкіл США (Home School Legal Defense Association), щороку таких учнів стає більше на 15%.

В Україні, де діти можуть навчатися з допомогою індивідуальної форми навчання (не плутайте з домашньою), така тенденція теж дуже помітна: 2001/2002 навчального року таких було 22 955 чоловік, а 2004/2005 навчального року стало вже 31 086! Однак завдяки як завжди геніальному українському законодавству, шанси на індивідуальне навчання у дитини є лише якщо вона: вундеркінд; каліка; має відхилення у психіці; живе в глухому селі; є катастрофічно невстигаючою. Ще два варіанти - у батьків багато грошей, або ж у дитини залізні нерви і купа впертого нахабства. Мені особисто колись рік шкільного екстернату довелося виривати із чиновників ледь не зубами.

Зараз досить часто говорять про кризу середньої освіти і рівня підготовки більшості випускників американських середніх шкіл порівняно з більш фундаментальною підготовкою випускників шкіл в інших країнах, у тому числі й в Україні. Напевно тому так часто в різних джерелах зустрічається фраза, що "середню освіту краще отримувати в Європі, а вищу освіту - в США".

Українські діти, які навчалися у США в старших класах, стверджують, що з математики у 10 класі там розв'язують задачі, які відповідають рівню підготовки наших семикласників. Американці намагаються не перевантажувати своїх дітей. Часто наукові успіхи США пояснюють тим, що у них багато грошей і вони можуть скупити мізки за кордоном. Втім, оптимісти кажуть, що далеко не всі лауреати Нобелівських премій в університетах США є вихідцями з інших країн. Система освіти в Америці вирощує десятками власних лауреатів, що свідчить про існування позитиву в освіті цієї країни.

Втім, наразі освіту вважають ледь не основним інструментом соціально-економічного розшарування. Розрив у доходах випускника коледжу і того, хто такої освіти не має, зріс із 31% у 1979 році до 66 - у 1997-му. Більше того, уперше зареєстроване стрімке збільшення розриву в доходах між випускниками коледжу й університету. Іншими словами, хороша освіта є основною гарантією економічного процвітання.

Це у США. В Україні ж наразі освіта із економічним процвітанням не асоціюється, швидше навпаки. І невідомо, яка з цих двох халеп гірша...

Вважається, що двері американських коледжів і університетів відкриті не лише для вихідців із забезпечених верств суспільства, котрі можуть дозволити собі оплатити освіту своїм дітям, а й для найбільш здібних представників бідного населення. Насправді ж 3% студентів американських університетів походять із сімей, які перебувають у нижній чверті майнових сходів, і лише 10 - з їх нижньої половини. Зате частка студентів, які представляють найбагатшу чверть американського населення, зросла з 39% 1976 року до 50 - 1995-го. Майнова нерівність одного покоління зберігається в Америці й у наступному у більш як половині випадків, тоді як у Канаді та країнах Західної Європи - лише в 20%. Швидше за все, у американських випускників із бідніших сімей просто поволі щезає нахабство, яке у даному випадку просто необхідне для того, щоб - попри всі «тенденції» і прогнози соціологів - спочатку погризти граніт науки, потім віднести результат до університету.

Що має зробити хороший випускник перед випускним балом?

Незалежно від того, де той випускник перебуває - у США чи в Україні, чи в будь-якій іншій країні - він перш за все, повинен визначитися, що він хоче у цьому житті. І зізнатися собі чесно - чи збирається він досягати своєї мрії, чи залишить її лежати в куточку поряд зі старими шкільними книжками і зошитами.

Вимріяти собі мрію - то не така вже й проста річ, як здається. Спробуй при цьому себе зрозуміти - чи хочеш ти спробувати штурмувати престижні університети, чи тобі для повного щастя вистачить курсів для виготовлення декоративних свічок... Адже останнє раптом може виявитися важливішим для душі за всі найпрестижніші вузи...

Тому перше, що вартувало б відкинути при виборі професії - це міркування про престижність чи непрестижність тієї чи іншої професії. Престижність полягає не у виборі професії, престижність полягає в тому, щоб стати найкращим серед своїх колег. Та й зарплата здебільшого залежить від другого, а не від першого.

Друге, що вартувало б відкинути при виборі професії - це питання грошей. Якщо дуже захотіти - можна спробувати отримати стипендію у вузі (потрапити до студентів, що навчаються за рахунок держави - в Україні), підробляти під час навчання. Людина завжди може вирішити фінансові проблеми, якщо вона їх не боїться.

Думку батьків варто враховувати - але при цьому згодилося б пам'ятати, що на роботу кожен божий день із обраним фахом ходитимете ви, а не ваші батьки. А нерви, розхитані нелюбою роботою, навряд чи виправить відчуття власної слухняності...

А от що варто було б врахувати повністю і беззастережно - це рівень своїх знань. Більшість шкіл США - та й українські школи теж - можуть непогано підготувати до «вступу в доросле життя», але аж ніяк не до вступу до Каліфорнійського технологічного інституту. Навіть вступ до університету не гарантує отримання омріяного фаху - на серйозних факультетах до 40 відсотків студентів «вилітають» після першого ж курсу.

А вступити до вузу в США, наприклад, окрім знань допомагає «активна громадська позиція» абітурієнта.

Так, наприклад, при вступі до Техаського університету крім результатів тестів, враховуються й інші критерії. Університет дивиться, як молода людина навчалася в школі (середній бал за останні чотири роки), становище в класі - тобто чи була вона за своїми знаннями лідером, входила до першої п'ятірки, десятки і так далі. До того ж величезне значення має її життєва позиція: наскільки активно вона брала участь у громадській роботі в школі, у волонтерській діяльності (безкорислива допомога людям), які таланти має - спортивні, музичні і так далі, яка освіта у її батьків. Словом, ураховується вся інформація, яку абітурієнт вказує в аплікаційній формі. Також і офіційні дані зі школи.

Навіть такі досягнення, як спортивні успіхи чи громадська робота, які, здавалося б, не піддаються точній оцінці, оцінюються за певною шкалою. І тому неважко розібратися, чому Джона, котрий має високі оцінки з національних тестів, але не брав участі у житті школи, не прийняли, а Рейчел, котра завжди вчилася гірше, але була душею класу, перемагала в спортивних змаганнях і мала масу громадських навантажень, стала студенткою.

В Україні замість активної громадянської позиції абітурієнта зазвичай використовують громадянську позицію, або (що частіше) вміст гаманців батьків випускника.

Всі ці чудесні речі зможуть допомогти при вступі. Але ставити діагноз чи креслення малювати громадянська позиція за вас не буде.

І тому якщо випускник надумав взятися за щось серйозне - інженерну справу, медицину чи точні науки - вартувало би вже подумати про бібліотеку і не обмежуватися шкільною підготовкою. І при цьому пам'ятати золоті слова чудового американця Роберта Хайнлайна: везіння як такого не існує взагалі, існує достатня - або ж недостатня - підготовка до того, щоб дати раду із сукупністю обставин.