Минулого разу ми окреслили, що потрібно, аби заслужити на подарунок від Миколая: щонайменше, добре себе підживлювати і підгодовувати. Якщо під подушкою ви знайшли лише простирадло (або й обойму вербових різочок), не засмучуйтеся. Ми спробуємо так написати новорічні (або старо-новорічні) обіцянки, щоб подарунки, яких вам найбільше хочеться, прийшли до вас самі!

 

Не переймайтеся, якщо не встигли з листом до святого Миколая та із загадуванням бажання під бій новорічного годинника. У нас є радісна новина: найбільший ваш чарівник завжди з вами, і цей чарівник нікуди не втече навіть після новорічних свят. Найбільший ваш чарівник - ваш мозок.

Але не думайте, що це означає, що все буде просто.

Швидше - навпаки. Вмовити цього чарівника працювати - не набагато легше, ніж переконати святого Миколая  запхати вам під подушку принца разом з конем і черкаським сідлом.

А все тому, що людський мозок - геніально жадібний і геніально щедрий.

Почнемо з жадібності, оскільки є підозра, що саме «жаба» і стала причиною появи мозку як такого. : )

Загалом мозок - структура, яка, хоч і складається з води на 78%, але забирає в організму найбільше сил і кисню. І він є надто розумним, аби витрачати такі величезні зусилля аби куди. Тому кожну вашу ціль мозок прискіпливо перевіряє: варта вона того, щоб вставати з ліжка, чи ні?

І орієнтується він не на грандіозність вашої цілі. Це якраз зовсім не той випадок, коли чим більша брехня, тим легше в неї повірять.

Згадайте, коли ви ставили перед собою гарну мету, але зовсім не мали на неї сил? Вивчити досконало англійську чи французьку, затанцювати, як Серж Лифар, проїхатися на ковзанах, як Оксана Баюл, написати дипломну роботу хоча б на рівні «Короткої історії часу»... В більшості людей мозок такі цілі забракує відразу і енергії на такі величні проекти не виділить - саме через те, що вважатиме такі проекти занадто масштабними. Тобто - нереальними.

Звісно, вам він про це не скаже. Просто у вас не буде натхнення навіть за це взятися. Магазин з пуантами буде завше закритим, до ковзанки - нелюдська черга. Інколи люди самі собі кажуть, мовляв «та я якщо за це візьмуся - миттю все зроблю, просто руки не доходять». Руки можуть «не доходити» роками...

Набагато чесніше і продуктивніше - визнати, що для того, щоб щось зробити якісно, потрібно спочатку навчитися це робити хоч якось. З помилками, падіннями, синцями навіть іноді, а частенько і не іноді.

Тож для того, аби мозок не забракував вашу «заяву» відразу, потрібно дозволити собі дві речі. Перша - помилки в майбутньому. Дозвольте собі помилки наперед. Навіть помилку у вираховуванні допустимого рівня грандіозності цілі. Нема мотивації - знижуйте планку, навіть якщо доведеться її опустити до рівня плінтуса. Нічого страшного, це теж добрий рівень для старту. Врешті - решт, просто купіть собі ті пуанти і повісьте на дзеркало. Або підійдіть знайомитися не до найкрасивішої дівчини, а до її коліжанки. : )

Але якщо ви вже хоч якось працюєте над досягненням мети, просто темпи вас не влаштовують - тоді все добре, «рівень грандіозності мети» саме там, де треба.

Друга річ, котру варто собі дозволити - помилки в минулому. Особливо у тих випадках, про які ви собі думаєте, що від вас нічого не залежало - а прикрість сталася, і то прикрість велика. Цілком можливо, що і справді від вас нічого не залежало. В світі є багато речей, котрі від людини не залежать, і котрі в кращому випадку ми можемо тільки передоручити Богові - і на цьому наша компетенція закінчується. Але якщо ви використаєте спогади про цю прикрість для того, щоб удосконалити себе у сферах, дотичних до тої, в якій сталася прикрість - ваш мозок нагородить вас джерелом енергії в тому місці, де була потужна чорна дірка.

Особливо це стосується спогадів, котрі лишають після себе посттравматичний синдром, -  тобто спогадів про ситуацію насильства. Так чи інакше ця проблема зачепила дуже багатьох українців по обидва боки океану.

Посттравматичного синдрому фактично не буває у людей зі сталевою душею воїна. Мало хто народжується з такою душею - але майже кожен може в собі загартувати сталевий дух.

Цей сталевий дух полягає не в тому, щоб питати «хто винен», а в тому, щоб спитати себе: «що я можу зробити, аби стати сильнішим - на випадок якщо ситуація повториться?» Власне, необхідно питати себе не «хто мене зможе захистити», а «що я можу зробити, аби стати сильнішою людиною». Для мозку в цьому є величезна різниця. Як тільки ви передаєте кермо в чужі руки, мозок вмикає економ-режим, до якого фоном іде тривожність і нервовість. Про натхнення і мотивацію можете забути.

Саме тому так тяжко працювати із жертвами домашнього насильства - і це одна з причин, чому вони часто повертаються до агресора. В його руках кермо вже було, і так звичніше. А знайти швидко руки, котрі триматимуть чуже кермо ліпше - доволі складно.

	Сміливому досліднику – під силу будь-яка вершина. Прінт-скрін з відео Depo_ua

Тому передавати кермо - невигідно, лишайте його в себе.

Тим більше - що це кермо дуже цінного приладу.

Тільки подумайте - вчені кажуть, що за найскромнішими підрахунками, в мозку людини зберігається 5,5 петабайт інформації. Якщо припустити, що це все - формат відео, то для того, щоб його передивитися, людській свідомості доведеться витратити... якихось там 300 років.

І в цьому вмістилищі інформації «залізо», і «програми» є одним цілим. Тобто нашому мозку цілком під силу не тільки удосконалити наші «програми обробки інформації», а й перезібрати «залізо» нашого організму. Щоправда, для цього свідомості потрібно дуже добре посидіти над тим, щоб скласти технічне завдання.

Отже, ми підійшли до другої частини: ми навіть не уявляємо, наскільки наш мозок геніально щедрий.

Ми вже писали минулого разу про те, що те, що ми їмо, впливає на генетику. Але на генетику впливає не тільки їжа - наш мозок перебудовує наші гени буквально «на ходу», щоправда, керується при цьому своїми міркуваннями, котрі не завше збігаються із міркуваннями свідомості.

Для того, щоб він погодився виконувати ваше завдання, йому потрібно виконання як мінімум кількох умов. Перша - не боятися помилок, про що ми вже згадували. Друга - не порівнювати себе з іншими. Третя - припинити себе звинувачувати і створювати монологи на тему «я цього не зможу, тому, що я цього не зможу ніколи». В крайньому випадку просто візьміть як робочу гіпотезу твердження про те, що прилад, котрий містить 5,5 петабайт інформації, знає явно більше, ніж ваша свідомість. Більше того - цей орган живий, і поки ви читаєте ці рядки, він керує, для прикладу, переміщенням кальцію через клітинну мембрану - і ще тисячами процесів, про які ви заледве будете мати приблизне уявлення тільки у тому випадку, якщо проштудіюєте всю медицину, і то не тільки західну, а й східну.

Тому найрозумніше, що ви можете зробити - це окреслити перед ним завдання і не заважати. Точніше - тихенько конспектувати те, що в західній культурі називають «здобутки інтуїції».

Наразі доволі багато дослідників просто фонтанують новими даними про те, як з цим мозком розмовляти.

Для прикладу, вже відомий нашим уважним читачам за книгою «Пластичність мозку» доктор медицини, психіатр Норман Дойдж (Norman Doidge) порівняно нещодавно випустив книгу The Brain's Way of Healing: Remarkable Discoveries and Recoveries from the Frontiers of Neuroplasticity. Щоправда, наразі україномовному читачеві ця книга не є доступною, однак є привід потренувати свою англійську. Більш доступними для україномовного читача є книги нейробіолога Джо Диспензи (Joe Dispenza).

Звісно, це не означає, що після прочитання книги про можливості мозку ви відразу зможете заспівати, як Марія да Монсаррат Бібіана Кунсапсьо Кабальє-і-Фолк, або ж змінити природній колір очей з синіх на карі (хоча є люди, котрі отримали цей навик від природи). Але уявлення про рівень можливостей вашого мозку матимете трохи ліпше.

Принаймні, коли ви спробуєте сказати, що не можете вмовити цю мега-геніальну конструкцію перемножити без калькулятора трьохзначні числа, совість вас гризтиме трошки більше, ніж до прочитання цих книг.

А матимете добре уявлення про мозок - ліпше розумітимете і те, які завдання можна йому доручити. Відтак вже сам процес написання новорічних побажань легким порухом руки перетворюється у науковий квест. А їх виконання буде ще цікавішим - святий Миколай наприкінці року матиме привід для мандаринок! : )