Іконописна школа «Раду» уже 11 років створює ікони в Українському католицькому університеті. Її студенти займаються вивченням і відновленням техніки стародавнього українського іконопису XIV-XVI сторіч.

 

За час існування школи її викладачами були видатні реставратори та іконописці, які передають студентам тяглість культури та поколінь. Директор іконописної школи Соломія Тимо розповідає про сакральність ікони, чому важливо займатися іконописом у XXI сторіччі та які виклики сьогодення несе для іконопису.

Про важливість техніки

 

За час існування Іконописної школи її студенти та викладачі написали сотні ікон. Іконописці працюють у стародавній техніці темперного іконопису - коли натуральні мінеральні фарби розводять яєчним жовтком. Соломія Тимо розповідає, що техніка у їхній роботі - найважливіший предмет.

«Багато студентів, які тільки починають вчитися іконопису, вважають, що головне - це мистецтво, і можна навчитися просто копіюючи ікони. Проте, ми пояснюємо, що техніка не з'явилася нізвідки. Вчителі передавали майстерність учням протягом багатьох сторіч. Без техніки мистецтво не може існувати довго. Іконопис - це велика відповідальність, тому що він зображує Лик Бога. Тому студенти спочатку вивчають техніку від майстрів, а потім намагаються створювати власну», - каже Соломія Тимо.

Із 2007 року у школі викладали відомі художники та реставратори: Павло Петрушак Анастасія Чабан, Святослав Владика, Ольга Кравченко та Іванка Крип'якевич. Вони володіли стародавніми техніками та навчили студентів читати ікони і відтворювати їхню складну техніку і технологію. Соломія Тимо розповідає про іконопис: «Для того, щоб написати ікону, потрібно розчинити натуральні пігменти яєчною емульсією і пошарово накласти фарбу на підготовлену дошку. Навіть на підготовчому етапі дуже багато нюансів: як технологічно підготувати фарбу, як писати пігментами, як правильно покрити дошку ґрунтом, як накладати фарбу пошарово. Під час написання ікони теж потрібно розуміти, як, згідно з різними традиціями, моделюються обличчя та прописується світло. Ми навчаємо всієї послідовності: від підготовки дошки до лакування готової ікони».

Про навчання

 

У школі на стаціонарній програмі навчається 10 студентів, близько 40 відвідують суботні заняття. Школа проводить надихаючі курси для співробітників УКУ та короткотермінове навчання для тих, хто вперше бере пензель у руки. Також існують і літні курси, до яких можуть долучитися всі охочі.

«Ми працюємо як майстерня і згуртовані як спільнота. У нас є різні формати навчання: сертифіковані програми, онлайн-курси, літні та дитячі школи, - розповідає Соломія Тимо. - Також ми вчимо наших студентів богослов'я, бо вони мають розуміти сакральну суть своєї роботи. Ікони мають певні канони та особливості, і потрібно їх розуміти, щоб вміти розвивати іконопис та реагувати на виклики сучасності».

Соломія Тимо розповідає, що під час навчання студенти відвідують музеї та храми у різних регіонах країни, а як приклад вибирають лише ті ікони, які можуть бачити в оригіналі.

«Ми не малюємо образи з альбомів, чи фотографій - будь-яке оцифрування та друк змінюють колір. Натомість, під час навчання, відвідуємо музеї та храми на Галичині, Закарпатті, Волині, Києві, Лемківщині та Чернігівщині - кожен з регіонів має свої традиції іконопису. Зберігаючи техніку традиційної західноукраїнської ікони, ми продовжуємо тяглість поколінь», - каже директор школи.

Також іконописці вивчають і теоретичні курси: богослов'я та іконографію ікони, Святе Письмо, літургіку, патристику, історію церкви тощо.

«Ми маємо певний синтез мистецтва і науки. Богослов'я ікони розповідає про філософські концепти сакрального мистецтва. Іконографія досліджує сутність кольорів, поз, жестів та атрибутів. При вмілому поєднанні архітектури, дизайну, живопису, та скульптури створюється просторовий образ Бога у храмі. Для того, щоб зрозуміти, як світові стилі мистецтва відображалися на українських теренах, ми також відвідуємо храми Львова», - каже керівник Іконописної школи.

Про особливість західноукраїнського іконопису

 

За словами Соломії Тимо, західноукраїнський іконопис має власну автентику та вирізняється багатьма рисами.

«Можна пояснити стилістичну відмінність іконопису, порівнюючи його з музикою. Одна мелодія по-різному звучить, коли її виконують контрабаси, труби, фортепіано чи гітара, - розповідає директор школи. - Західноукраїнську ікону традиційно пишуть дуже яскравими кольорами, вона майже не має темних місць. Тло ікон, здебільшого, біле, а може бути помаранчево-червоним, зеленим і навіть синім. Наша ікона дуже радісна, я б сказала, оптимістична, можливо, тому, що в ній поєднуються риси високого професіоналізму і народного світогляду».

За її словами, стиль письма формується під впливом багатьох регіональних чинників, і всі вони мають значення.

«Характер певної місцевості, історія та звичаї, пігменти, якими користувалися іконописці, - всі ці чинники вбирає в себе ікона. Волинські чи галицькі, сербські чи болгарські, новгородські чи псковські іконописні традиції мають свої притаманні риси, - розповідає дослідниця. - У храмах Лемківщини XVIII сторіччя Христос в іконі біля Царських врат був зображений у короні. Ця унікальна іконографічна риса пов'язана з тим, що перемишльські єпископи володіли короною короля Данила, тому вони переробили її на єпископську митру. Оскільки єпископ є уособленням Христа, то це вирішили закріпити і в іконографії регіону».

Про сакральне значення ікони

 

За словами директора Іконописної школи, ікони є націокультурним брендом.

«Ми є східно-християнською нацією, і в нашій ментальності ікони посідають чільне місце. Ікона є середньовічним мистецьким феноменом, який впливав і на митців XX сторіччя. Багато авангардистів, які створювали нові мистецькі форми, зокрем, бойчукісти, надихалися іконами», - розповідає Соломія Тимо.

Пані Соломія каже, що ікона перебуває на межі двох світів.

«Образи допомагають концентрувати увагу, зібратися з думками, а також є джерелом натхнення, - розповідає директор Іконописної школи. - За допомогою ікон людині легше спілкуватися з Христом, Богородицею, святими та ангелами - вони безпосередньо беруть участь у нашому житті і завжди готові ініціювати діалог. Тому святих завжди зображують фронтально, їхній погляд спрямований на нас, вони повністю відкриті».

Про сакральний досвід

 

За словами директора Іконописної школи, під час роботи з певними стародавніми образами можуть відбуватися цікаві речі.

«Коли наша викладачка перевозила копію ікони Старозавітньої Трійці з Національного музею у Львові, то часто потрапляла у дивні ситуації. До неї підходили люди і починали розповідати свої думки, просили порад, благословення, хоча майстриня жодним способом не афішувала, хто вона і що несе зі собою. У приватних розмовах ми напівжартома, напівсерйозно називаємо цю ікону чудотворною», - розповідає Соломія Тимо.

Ще одним свідченням сакральності вона називає те, що іконописцями стають найрізноманітніші люди.

«У нашій майстерні до іконопису долучаються філологи, інженери та лікарі - всі вони дуже швидко опановують майстерність. Один із наших викладачів має технічну освіту, але він настільки захопився іконописом, що написав уже сотню ікон. Він практично залишив свою попередню роботу, щоб викладати у школі», - розповідає Соломія.

Про виклики іконопису у XXI сторіччі

 

Соломія розповідає, що в сучасному світі перед іконописом постають нові питання.

«Один зі студентів семінарії, де я викладаю, нещодавно запитав мене, чи можна зображати Христа, який має інвалідність. Я думаю, що на таке питання має шукати відповідь ціла Церква, тому що воно насправді дуже глибоке, - каже дослідник. - Іконописна традиція знає випадки появи нових ікон. Вони були непоодинокими у ХХ сторіччі - тоді місіонери використовували культуру певного народу, щоб донести християнську ідею. Так постали ікони Христа в образі афроамериканця та індіанця. Це показувало, що Бог прийшов до всіх людей. Христос набував рис місцевої ідентичності, проте Він залишався досконалим».

За словами Соломії, багатостраждальний Йов уособлює всі випробування, з якими може зіштовхнутися людина, тому при потребі акцентувати на стражданнях вона б радила зображати саме його.

«Дуже важливо наближати до Христа людей з інвалідністю. Ці люди мають величезне терпіння, як і Йов, тому для них доцільним прикладом буде саме він. Йов був прообразом Христа, бо обоє страждали невинно», - каже дослідник іконопису.

Про використання сучасних технологій в іконописі

 

Стрімкий розвиток технологій відобразився у всіх сферах життя, не виняток цьому й іконопис. За словами Соломії Тимо, нові технології можуть принести у сакральне мистецтво нові засоби.

«Я думаю, що технології освітлення здатні заново переосмислити драматургію світла - у цьому майбутнє сакральних просторів, - розповідає директор іконописної студії. - Ікона створена для того, щоб відбивати світло, тому неабияке місце у ній відіграє золото. Гарним прикладом є Софія Константинопольська, яка є складною просторовою іконою. Динамічне ж світло може передавати різні стани, настрої та ефекти, які зображуються у Біблії, проте які досі не завжди могли відтворити».

За словами іконописця, мистецтво стоїть на порозі змін та ще не освоєного простору.

«Ісус Христос є втіленим Богом, але, власне, Трійця є неосяжною. Єдине, як вона проступає візуально - у вигляді несотворенної енергії, так званого Таворського світла. З одного боку, світло приховує істинний лик божества, проте Бог також відкривається у цьому світлі. На мою думку, за допомогою сучасних методів світло допомогло б по-новому переосмислити зображення Бога», - вважає Соломія.

Підготував Роман Тищенко,

Прес-служба УКУ