Від редакції:

Всього лишень за кілька років волонтерство в Україні стало трендом. Так студенти дізнаються про те, що гроші - не єдино можливий варіант оплати (і доволі непоганої) за ретельну працю. Втім, слово -їм самим. Розповідає Василина Дротяк.

 

У вересні я була волонтером табору «Будуємо Україну разом». Тепер розповідаю, як почався проект і чому це варто спробувати.

Двоє львів'ян уперше поїхали на схід України влітку 2014 року. За два місяці хлопці відремонтували будинки в Краматорську, Слов'янську та селищі Семенівка, а ще встигли подружитися з місцевими: ходили в гості, спілкувалися й співали біля ватри.

Наприкінці табору волонтери й місцеві навели лад в одному з вільних приміщень, яке стало громадським простором «Вільна хата», місцем взаємодопомоги й позитивних змін.

Тими двома львів'янами були Юрій Дідула та Андрій Левицький. Так виник культурно-освітній проект «Будуємо Україну разом» від благодійної організації «Львівська освітня фундація». Цьогоріч Український форум благодійників назвав команду БО «ЛОФ» лідером з кількості залучених волонтерів - це найкраща ілюстрація життєздатності проекту.

БУРівці вже побували в усіх регіонах України, охопивши 39 міст. Волонтери допомогли 150 сім'ям відремонтувати помешкання, намалювали понад 70 муралів або графіті та створили громадські простори майже в кожному з міст-учасників.

Наразі БУР створюють три польові команди організаторів, понад півтори тисячі волонтерів і небайдужі мешканці, до чиїх громад приїздить проект.

Не про будівництво

 

Організатори приїжджають до міста за тиждень до початку табору. До Олександрії приїхали адміністраторка проекту Віра Пасішнюк, співорганізатори Олександра Теслюк, Ігор Мосевич і Богдан Величко, якого волонтерська спільнота називає Вуйком Бо. За тиждень вони провели зустрічі з громадою і сім'ями, які потребували допомоги.

Волонтери приїздять у неділю вранці: тоді й починається табір. Нас зустрічає Ігор і завозить до гуртожитку. До обіду маємо час відпочити після дороги. Увечері вирушаємо до галереї VashArt послухати Ірину Квашу, яка й запросила БУР до Олександрії. Координаторка поділилась історією місця, в якому зосереджене культурне життя міста. Уже вдома граємо: розповідаємо одне одному правдиві факти про себе і вигадуємо один неправдивий. Визначаємо фейкові факти, знайомимося. Тепер можна й попрацювати.

Перед роботою щоденний ранковий ритуал: прокидаємось о 7:30 під пісню «Добрий ранок, Україно», за кілька хвилин - руханка, потім - сніданок.

На ньому вибираємо для себе об'єкти. Можна піти до галереї (там ми допомагали з ремонтом найбільшої виставкової зали) або поїхати до багатодітних сімей, яким ми утеплювали будинки. Працювали від двох до шести годин залежно від подальшої культурно-освітньої програми. Найпізніше, зазвичай, поверталися волонтери зі школи, де за тиждень разом з учнями і вчителями встигли розмалювати паркан.

Щовечора ми збирались у галереї, щоб послухати спікерів з Києва й Кіровоградської області, місцевих громадських діячів і бізнесменів. Один з вечорів присвятили «живій бібліотеці»: так дізнавалися більше про захоплення людей із групи.

Мандрівний день на БУРі - середа. У нас таких днів було два. Першого дня ми познайомилися з культурним життям Кропивницького, у суботу - фестивалили на «Гарбуз-Fest» у сусідній об'єднаній територіальній громаді.

Після вечері ніхто не розходився. Хоча погода була проти ватри, ми співали пісні під гітару, грали й ділилися враженнями. Часом музика з їдальні лунала до пізньої ночі.

Одна з приємностей останнього дня - відкриття таємних друзів. Упродовж усього тижня ми передавали одне одному смачні презенти й гарний настрій. Тепер мали нагоду подякувати людині, яка піклувалася про нас весь цей час.

Дехто з волонтерів другого тижня приїздить уже посеред ночі, а нам залишаються тільки розмови на кухні до сходу сонця і довгі прощання.

Мій поїзд вирушав о шостій ранку. Я стояла на пероні й дивилась у напрямку, куди мала їхати. Сумувала, бо БУРний тиждень закінчився, але їхала з упевненістю, що це - лише початок.

Їдемо на Рівненщину

 

БУР-2018 розпочався з табору в Смизькій ОТГ, що в Дубенському районі. Волонтери зі всієї України облаштували громадський простір просто неба, намалювали мурал і допомогли з ремонтом будинків двом сім'ям.

У мандрівний день відвідали «Тунель кохання» в Клевані, Тараканівський форт, Острог і Кременець, Тернопільської області.

«Смизька об'єднана територіальна громада не була об'єднаною. Місцевим не вистачало згуртування, а це безпосередньо впливало на злагодженість процесів розвитку громади. БУР будує не тільки будинки, а й громади: об'єднання місцевої спільноти є одним із завдань, які ми ставимо перед собою під час проведення табору», - розповіли організатори в соцмережах.

Рівень соціальної активності в Смизі після БУРу стрімко зростає. 6 жовтня в цій ОТГ розпочався «Курс громадянської освіти», ще один проект від «Львівської освітньої фундації». «Смига ввійшла до шістки міст, де був БУР і де згодом відбувся «Курс громадянської освіти», - наголосила адміністраторка проекту Віра Пасішнюк.

Незабаром розпочнеться відбір міст, до яких БУР приїде наступного року. Знову запросити табір до Рівненщини прагне Тетяна Вечорко: саме з цією метою вона приїхала до Олександрії з Вараша. «Наше місто порівняно молоде: лише 45 років. Молоді в ньому дуже багато, але їй реально немає чим зайнятися: немає ідеї, яка б згуртувала, надихнула, надала впевненості. Наша «Рада жіночих ініціатив» вирішила взятися за розв'язання цієї проблеми: БУР-табір буде початковим етапом у створенні активного молодіжного середовища нашого міста. Це буде потужним поштовхом до позитивних змін у нашому регіоні», - розповіла жінка.

Наразі активісти обирають громадський простір, який міг би облаштувати БУР у Вараші. Перелік міст на 2019 рік очікуємо до кінця грудня.

До зустрічі на БУР-таборах!

Автор: Василина Дротяк

Джерело: «STUDWAY»