Від редакції:

Працювати все життя на кількох роботах, викладатися, що є сили, – аби зібрати коштовне багатство… унікальну колекцію музичних інструментів. Тепер у Любомира Кушлика з’явилася величезна проблема, спільна для всіх багатих людей: хто успадкує коштовний скарб – і зможе його оцінити?

 

Любомир Кушлик. Фото: ZIK

Етномузиколог зі Львова Любомир Кушлик володіє найбільшою в Україні колекцією автентичних музичних інструментів, є членом Національної спілки композиторів України та Міжнародної ради традиційної музики при ЮНЕСКО. У колекції пана Любомира – близько 1000 експонатів. Серед них – бандури, скрипки, трембіти, дримби, цимбали, свищики, десятки різних сопілок, екзотичні інструменти та багато інших предметів, з яких видобували звук, скажімо, маглівниця, коса чи підкова. Пан Любомир хвилюється за майбутнє своєї колекції, каже, що не має часу, щоб зробити каталог, описати та сфотографувати кожен інструмент.

Пану Любомирові належить близько 50 наукових статей: в них він описав результати своїх наукових пошуків. Але він не просто збирає, досліджує народні інструменти, а й навчився грати на багатьох з них, тому демонструє автентичне звучання різних інструментів під час фестивалів та майстер-класів. Він не має ні дачі, ні авто, ані якихось статків, найбільша його пристрасть – колекціонування музичних інструментів, якому присвятив більшу частину свого життя. Тому й усією душею вболіває за долю своєї збірки.

Про це та інше Любомир Кушлик розповів в інтерв’ю IA ZIK.

– Пане Любомире, як, власне, у вас почалося колекціонування автентичних музичних інструментів?

– Навчався в Національній музичній академії ім. Миколи Лисенка, відслужив армію, а після цього працював завідувачем кабінету народної творчості, Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка. У 1991 році в музичній академії у Львові відкрили першу в Україні кафедру музичної фольклористики, я працював там в викладачем, доцентом. У 2006 році перейшов працювати у Львівський національний університет ім. І. Франка на кафедру української фольклористики імені академіка Філарета Колесси. Відбулося два випуски студентів, але місць роботи не було. Щоб не закрити факультет зовсім, відкрили відділ етнохореології (розділ фольклористики, що вивчає народний танець – ред.). Останні шість років працюю у фольклорно-етнографічній студії «Світлиця» Центру творчості дітей та юнацтва Галичини.

– Чи любов до музики вам заклали батьки ще у дитинстві?

– Так, вчився у музичній школі у класі фортепіано. Батько співав у капелі «Трембіта», часто з ним ходив на концерти, у театр. В юності пробував грати на барабані, литаврах, ксилофоні. Хотів бути диригентом, але добре, що не став – симфонічним диригентом бути ще складніше, аніж музичним фольклористом. Спеціальність «музичний фольклорист» є однією з найскладніших, тому, що ніхто не знає, чим він займається. Люди думають, що фольклором є те, що якраз ним не є. Те, що ми чуємо зараз зі сцени – це на 30% вже оброблений фольклор, тобто це вже фольклоризм. Я побував у понад 100 фольклорних експедиціях у різних куточках України, навіть у двох експедиціях був у Польщі.

Але в експедиціях я знайшов дуже мало інструментів. Вперше мені подарували трембіту під час експедиції на Гуцульщину у 1978 році. А «заразив» мене хворобою колекціонування один народний музикант з Коломиї, родом з села Мишин. Він грав на весіллях і йому інструменти легко вдавалося придбати. Коли я вперше побачив його колекцію, в якій було понад 100 інструментів, то був вражений тим, як можна грати на всіх цих інструментах. Ще один чоловік мене вразив тим, що зібрав понад 500 інструментів одного народу комі.

– Кажуть, що добру трембіту можна зробити лише з того дерева, у яке поцілила блискавка

– Не завжди, річ в тому, якщо блискавка поцілює в дерево, то по ньому одномоментно проходить напруга у 300 тисяч Вольт і відбувається раптова висушка. При цьому структура деревини порушується, і це не так добре, як всі описують. Краще, коли трембіту робити з смереки, яка росте біля водоспаду, бо там рівномірна вологість впродовж року. Навесні або восени обрізають близько 20 см кори і так дерево саме сушиться впродовж 2-4 років. Тому цей інструмент недешевий.

Допомагала мені у колекціонуванні дружина.

– Чи є у вашій колекції улюблені для вас інструменти, екзотичні?

– Коли навчався в університеті, то не знав, що в Карпатах є такий народний духовий інструмент як тилинка – сопілка без дірок. Адже в кожному регіоні України були свої унікальні музичні інструменти, через них відображалося мислення тамтешніх людей. А в школі навчають грі на сопілці, яка вже уніфікована, має чорні і білі клавіші. А народні інструменти мають лише білі клавіші. Коли починав збирати, то купував все, що йшло в руки. Іноземні інструменти купував для того, щоб показати і порівняти з українськими. Скажімо, сопілка – це не лише український народний музичний інструмент, такий є у поляків, словаків, німці, чехів тощо. Навіть кобза має прототипи у Європі. От українські фольклористи, інструментознавці, музикознавці не можуть дійти згоди щодо походження бандури, того, чи вона постала з кобзи.

– Які серед музичних інструментів, окрім бандури, є зараз, на вашу думку, найбільш популярними?

– Відродження почалося ще наприкінці 60-70-х років минулого століття, тоді у Львові організували музичне хорове товариство, почали думати, як відновити справжні народні інструменти, організовували експедиції по селах. Але, скажімо, такий примітивний інструмент як козобас – така бочівка, перекрита шкірою, зверху на палиці коза, дві-три або чотири струни – вони подають, як особливий народний інструмент. А це інструмент, який використовували лише на карнавальне свято Маланки. В кожній культурі є подібний інструмент.

– Чи є у вашій колекції інструмент, який для вас особливо цінний?

– Для мене, скажімо, це інструмент, який я дуже довго шукав, він найдешевший, бо я сам його тепер можу зробити за 8 хвилин. Це кукурудзяна скрипочка – дуже простий, примітивний інструмент, для використання якого беруть стебло кукурудзи. Зокрема, третє і четверте коліно знизу має такі нарости, які треба підрізати. Пілікає цей інструмент 5-6 днів, а потім засихає. На той час, коли я його знайшов, в мене вже було близько 300 інструментів. Я завжди на базарах, фестивалях розпитував людей про музичні інструменти. Найбільше маю інструментів з Львівщини, є трохи бойківських, волинських, подільських, буковинських. Люблю грати на трембіті, дримбі, сопілці. Серед екзотичних інструментів, скажімо, маю малімбу, зроблену з гарбуза.

	Частина колекції автентичних музичних інструментів Любомира Кушлика.  Фото: ZIK

– Наскільки складно утримувати всі ці інструменти у доброму стані?

– Я ще працюю у Музеї народної архітектури та побуту ім. Климентія Шептицького і там зберігаю частину інструментів. Звичайно, через високу вологість інструменти можуть руйнуватися. У колекції маю близько 40 дримб, 200 свистунців, 15 скрипок, 16 цимбалів, 9 трембіт та інші інструменти. Коли їжджу на майстер-класи, то беру спеціальну похідну валізу, в якій тримаю окремі інструменти – цимбали, дримби, сопілки, а за спиною – трембіту, турячий ріг. Були великі виставки моїх інструментів у музеях Львова, в Запоріжжі, Долині та інших містах України. Часто мене запрошують на фестивалі і майстер-класи.

Довідка

 

Любомир Кушлик народився 8 грудня 1946 року. Отримав класичну музикознавчу освіту: у 1966 році закінчив теоретичне відділення Львівського державного музичного училища, а в 1971 – історико-теоретичний факультет Львівської державної консерваторії ім. М. В. Лисенка, де навчався, з-поміж інших, й у видатних Станіслава Людкевича та Володимира Гошовського.

Найбільшу частину свого життя (від 1973 до 2006 року) віддав роботі на різних посадах рідної alma mater, теперішньої Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка (старший викладач, доцент та майже 20-річний завідувач Кабінету народної творчості, нині – Проблемна науково-дослідна лабораторія музичної етнології). Та невичерпної енергії й ентузіазму ювіляра не забракло і для паралельної роботи у багатьох інших культурно-освітніх закладах Львова (1977–1991 – ведучий і автор сюжетів щомісячного тележурналу Львівського ТБ «Барви веселки», 1982–1998 – організатор і керівник ансамблю й оркестру українських народних інструментів СШ № 8, 1995–2005 – викладач військово-диригентської кафедри Військового інституту ім. гетьмана П. Сагайдачного Національного університету «Львівська політехніка»; 2006–2011 – викладач факультету культури й мистецтв Львівського національного університету ім. І. Франка та ін.).

І донині пан Любомир активно працює на кількох роботах – від 2010 року у фольклорно-етнографічній студії «Світлиця» Центру творчості дітей та юнацтва Галичини, понад 2 роки проводить майстер-класи та експозиції виставок інструментів у Музеї народної архітектури та побуту у Львові «Шевченківський гай», систематично бере участь у різноманітних громадських заходах і фестивалях.

Найбільші творчі досягнення Любомира Кушлика:

n унікальна приватна колекція автентичних музичних інструментів, переважно із західноукраїнського регіону, започаткована 1989 року, налічує більше 1000 експонатів; на базі цієї колекції п. Любомир проводить постійні виставки, відкриті уроки та майстер-класи;

n інтенсивна збирацька робота (понад 100 експедицій, в яких згромадив близько 5 тисяч зразків народномузичної творчості);

n плідна педагогічна та громадська діяльність;

n важливий науковий доробок (близько 50-ти статей, тез, виступів на конференціях).

Розмовляла Соломія Андрієвська

Джерело: IA ZIK