Допомогти людям з вадами зору долучитися до сучасної української літератури вирішив львів'янин Віталій Репета. Однак, схоже, що перспективи у його проекту значно ширші...

 

Дві моделі інвалідності

 

Колись давно доля інвалідів була сумною: перефразовуючи братів Стругацьких, люди з інвалідністю перебували «поза сферою аналізу... в сфері милосердя». Тобто, все, що вимагало від них суспільство - це не муляти очі тим, котрі не мають проблем зі здоров'ям. Так звана медична модель інвалідності до того і зводилася, що «проблемні» люди ізолювалися в той чи інший спосіб від решти суспільства: або в чотирьох стінах власної квартири, або в спеціальному лікувальному закладі - кому як поталанить з отим милосердям суспільства і долі...

Але з часом цивілізований світ відмовився від медичної моделі інвалідності на користь принципово іншої моделі - соціальної. Тут основоположний принцип діаметрально протилежний: «проблемним» людям створюються всі можливі умови для максимальної адаптації в суспільстві та повноцінного життя. Практика довела, що перехід від медичної до соціальної моделі інвалідності позитивно впливає і на суспільство в цілому, оскільки в людях виховується повага до найрізноманітніших потреб (зокрема, особливих) інших людей.

Наочно різницю двох моделей інвалідності можна побачити, порівнюючи дві «дитячі» історії з не зовсім «дитячим» підтекстом. У 1948 році на московській кіностудії «Союзмультфільм» була екранізована казка Валентина Катаєва «Квітка-семицвітка» (написана в 1940 році), в якій відображена медична модель інвалідності. Героїня мультика - дівчинка Євгенія отримує чарівну квітку, за допомогою якої можна робити дива, відриваючи одну за іншою пелюстки. Антиподом до неї через весь сюжет проходить хлопчик Вітько, який читає, сидячи на лавочці. Лише ближче до кінця раптом з'ясовується, що він пересувається за допомогою милиці. Останню пелюстку Євгенія витрачає саме на зцілення Віктора - проте якби не це диво (можливе у казці, проте не в реальному житті), то невидимий бар'єр між ними, зумовлений медичною інвалідністю, так би й лишився неподоланим.

Зовсім іншу ситуацію можна спостерігати в анімаційній стрічці «The Present» («Подарунок»), випущеній у 2014 році студією Filmakademie (Баден-Вюртемберг, Німеччина). За сюжетом, мама дарує схибленому на комп'ютерних «стрілялках» синові цуценя, в якого немає лівої передньої лапки. Хлопчик спочатку очевидно невдоволений таким сюрпризом. Однак, скалічене цуценя поступово заряджає його веселим життєлюбством, тож у фіналі обидва виходять прогулятися на вулицю... Тоді-то і з'ясовується, що у хлопчика ампутована по коліно ліва нога! Отже, на відміну від радянського мультика, жодного дивовижного зцілення не сталося: і хлопчик, і його песик лишаються такими, якими були... але це не заважає обом «впустити сонце» в своє життя (як висловилася мама хлопчика) і розважатися активними іграми на свіжому повітрі.

Чим замінити винахід Брайля?

 

Протягом усього часу існування Радянського Союзу на його теренах традиційно панувала медична модель інвалідності, отож поступовий перехід до соціальної моделі розпочався (природно, з різною швидкістю) вже в пострадянських країнах, утворених на теренах зниклого СРСР. Не будемо відволікатися на глобальний аналіз усього пострадянського простору. Зазначимо лише, що в Україні процес переходу від медичної до соціальної моделі інвалідності триває хоча й не з такою швидкістю, як хотілося б, однак прогресує невідворотно.

 

Євромайдан та гібридна російсько-українська війна, що розпочалася в 2014 році, лише прискорили темпи такого переходу. Справді, якби наша країна відкотилася назад до медичної моделі інвалідності, то всіх учасників спочатку антитерористичної операції, а тепер операції Об'єднаних сил, які отримали ті чи інші каліцтва, довелося б закрити в чотирьох стінах і залишити на милість долі... Натомість, соціальна модель інвалідності дозволяє кожному пройти реабілітацію і включитися в повноцінне життя тією мірою, яку кожен сам собі визначить за можливе.

Не дивно, що напруження поточного моменту (а воно мимоволі передається всім патріотично налаштованим українцям, в буквальному сенсі, від серця до серця) мобілізує творче мислення. Завдяки цьому зараз можуть виникати найнесподіваніші ідеї, що втілюються в оригінальні проекти.

Саме так сталося з львів'янином Віталієм Репетою - професійним програмістом, а також молодим україномовним письменником, автором фантастичної збірки «Фантазії на ніч». Саме йому спала на думку оригінальна ідея: створити у «всесвітньому павутинні» онлайн-бібліотеку для людей з вадами зору! Справді, для тих, чий зір ослаб настільки, що немає можливості читати нормальні тексти (в книжках та часописах), французький тифлопедагог Луї Брайль ще в 1829 році розробив спеціальний рельєфно-крапковий шрифт, названий його іменем. Проте, річ не тільки в тому, що кількість паперових видань, надрукованих шрифтом Брайля, є обмеженою. В будь-якому разі, прогресивна як для ХІХ сторіччя технологія передавання інформації не відповідає сьогоденню. Епоха інформаційного вибуху та мережевих технологій потребує кардинально інших підходів.

Виходом зі ситуації може стати солідна добірка аудіофайлів, розміщена за спеціально продуманою системою на окремому медіа-ресурсі. Від зародження цієї ідеї до її реалізації в першому наближенні минуло близько року, отож, у п'ятницю, 21 вересня, в рамках ювілейного 25-го Львівського книжкового форуму відбулася презентація онлайн-бібліотеки для людей з вадами зору «Ліхтар» (https://lihtar.in.ua). Ось що розповів сам розробник цього медіа-ресурсу Віталій Репета:

 - Бібліотека «Ліхтар» є абсолютно унікальною розробкою, ідея щодо її створення також унікальна. Займаючись цією роботою, жодного зразка мережевої добірки текстів для людей з послабленим зором або з повною відсутністю зору я перед собою не мав.

У мене така робота - створювати веб-сайти. Природно, що на життя я дивлюся через призму своєї професії. І якщо бачу те чи інше явище, то неодмінно уявляю, яким чином воно відображається в сфері моєї професійної зацікавленості. Отож, одного разу, восени минулого року, десь приблизно рік тому, їдучи до офісу, я побачив абсолютно незнайомого хлопця з білою тростиною в руках, який намагався втрапити до тролейбуса. Тоді подумав, що в реальному світі таким людям доводиться нелегко, але ж в світі віртуальному, в Інтернет-мережі ще важче! А все тому, що є проблеми з доступністю «всесвітнього павутиння» для таких людей...

Не лише словом, але й музикою

Втім, створення Інтернет-платформи для онлайн-бібліотеки - це ще половина справи. Окрім цього, необхідно продумати, якими текстами наповнити цю бібліотеку, яким чином їх озвучити, яким чином захистити авторські права тих, хто ці тексти писав... Та й, загалом, що має бути в цій бібліотеці: самі лише художні тексти чи щось іще?..

Оскільки Віталій Репета робив усе «з нуля», то готових рецептів й інших зовнішніх підказок або зачіпок не було. Якщо ти першопрохідник, то мимоволі доводиться просуватися вперед навпомацки й невеличкими кроками. А іноді навіть відступати.

Після тривалих пошуків і прикидок розробник вирішив, що до онлайн-бібліотеки «Ліхтар» входитимуть не тільки озвучені літературні тексти, але й сучасна музика також. До речі, завдяки цій обставині було б варто перейменувати «Ліхтар» з бібліотеки на медіатеку... але це вже деталі. Таким чином, станом на сьогодні бібліотека має чотири розділи:

- художня література;

- дитяча література;

- музика;

- радіо.

Проаналізувавши наявні в мережі програми для озвучування друкованих текстів (причому, така програма мала «читати» тексти, написані саме українською мовою), розробник відібрав, на його погляд, найкращу - цим голосом тепер «розмовляє» меню медіатеки. Налагодив контакти з письменниками, які були згодні надати свої озвучені тексти для розміщення на «Ліхтарі». При цьому, перевага надавалася текстам, начитаним самими авторами: адже через цю обставину слухачі можуть відчувати авторські інтонації, що для людей з вадами зору (а тим паче, для сліпих) має величезне значення.

Ось як прокоментував зроблене сам Віталій Репета:

- «Анатоль» - це програма для озвучування друкованих текстів українською мовою. Це - вітчизняна розробка, здійснена повністю на благодійних засадах. На даний момент «Анатоль» є найкращим «комп'ютерним» голосом, який розмовляє українською. Ми дуже вдячні розробниці «Синтезатору українського мовлення RHVoice Анатоль» Ользі Яковлевій, завдяки якій наш «Ліхтар» отримав чудовий голос.

Окрім того, розробники нашої бібліотеки вдячні тим, хто долучився до наповнення та просування проекту: Оксані Потимко з громадської організації УСІ, письменниці Наталії Дев'ятко, а також усім авторам, які надали згоду на публікацію їхніх творів на нашій мережевій платформі.

З метою захисту авторських прав можливість копіювання будь-яких аудіофайлів з «Ліхтаря» повністю виключена: це стосується як «озвучок» літературних текстів, так і сучасної музики гуртів «Тартак», «Біла вежа» та «Без обмежень». Все це можна лише прослуховувати - як і передачі FM-станцій «Kiss FM», «Lounge FM», «Люкс FM», та «Хіт FM», що транслюються в прямому ефірі.

Пересування розділами бібліотечного меню здійснюється або за допомогою комп'ютерної мишки, або курсорних клавіш «←», «→», «↑» і «↓». Спеціально для людей, які втратили зір лише частково, бібліотечне меню виконане максимально контрастними (чорні літери на білому тлі) і великими літерами. До того ж, кожен пункт меню озвучується комп'ютерним голосом «Анатоля», який при потребі можна вимкнути.

Текстів на «Ліхтарі» поки що не надто багато: 4 книжки в розділі «Художня література» і зведені у 5 підрозділів казки та оповідання сучасних авторів у розділі «Дитяча література». Втім, це - лише початок. Сам розробник медіатеки Віталій Репета, а також його однодумці сподіваються, що з часом наповнення всіх розділів стане значно ряснішим. Можливо також, що з'являться якісь нові розділи або підрозділи.

Післямова. Нові перспективи нової справи

Іноді стається так, що та чи інша річ несподівано починає з користю застосовуватися в нових, раніше не передбачуваних аспектах. Приблизно те ж саме сталося і з бібліотекою «Ліхтар»: під час її публічної презентації дехто з учасників висловив ідеї щодо розширених можливостей застосування цього медіа-ресурсу, не передбачених автором ідеї. Зокрема, з огляду на ситуацію в Україні та гібридну війну. У військових шпиталях зараз багато молодих людей, які отримали поранення і яким через це важко тримати в руках нормальну паперову книжку, а отже, й читати, хоча зір у них не був порушений. Під час лікування та реабілітації таких людей медіатеки на кшталт «Ліхтаря» з добіркою аудіотекстів художніх творів і музичних треків можуть ще й як згодитися!

Зі свого боку, автор матеріалу пригадав, що наприкінці 1980-х років учасники одного з київських клубів шанувальників фантастики взялися за здійснення комерційного проекту, суть якого полягала в начитуванні та записі на магнітофонні касети науково-фантастичних творів з подальшим використанням цих записів... пілотами «Аерофлоту»! Адже не секрет, що певну частину маршруту літаки проходять на автопілоті, а чим у цей час займатися екіпажу? Зокрема, чом би не послухати на бортовому магнітофоні заздалегідь начитані НФ-романи...

Звісно, за час, що минув відтоді, касетні магнітофони перетворилися на справжню архаїку, проте суть того проекту лишається актуальною й досі: медіатеки з озвученими текстами літературних творів і справді можуть стати в нагоді не тільки людям з вадами зору, а тому перспективи онлайн-бібліотеки «Ліхтар» насправді значно ширші, ніж передбачені автором ідеї львів'янином Віталієм Репетою. В такому випадку настільки прекрасному починанню лишається побажати подальшого розвитку!