Від редакції:

У неї - унікальний голос і чудові пісні. Але, на жаль, в Україні ще не звикли обожнювати співачок із нестандартною зовнішністю, котрі, до того ж, не живуть у столиці.  Сподіваємося, це - тимчасово...

 

Співачку, композитора, авторку пісень, акторку Олену Корнєєву знають і люблять не лише в її рідному Львові, а й далеко за його межами. Вперше голосно заявивши про свої вокальні дані ще в колисці, вона не зраджує своєму покликанню все життя.

- Олено, знаю, що співати ви почали мало не з пелюшок...

- За розповідями мами, я почала співати ще в колисці. Десятимісячною мама залишила мене у візочку з батьком біля магазину, а коли вийшла, побачила навколо нас великий натовп, який слухав, як я співала. Відтоді все і почалося.

	Фото з особистого архіву Олени Корнєєвої

У п'ятирічному віці мене віддали в музичну школу ім. А. Кос-Анатольського. Оскільки в нашій родині було фортепіано, то вже з трьох рочків я пробувала на ньому грати. Навчалася у класі Тетяни Родіонової, яка ще й писала пісні. А ще брала участь у виставах. Перша моя роль була в мюзиклі «Ріпка», де я зіграла ту саму Ріпку. Потім, коли вирішила вступати в музичне училище, виявилося, що потрібно дати хабара. І я пішла в 10 клас. Після закінчення школи вступила на філологічний факультет ЛНУ ім. Івана Франка, хоча мала пропозицію вступати до ГІТІСу на відділення муздрамкомедії без іспитів, але батьки були проти, не захотіли мене саму відпустити так далеко.

- Ви бачили себе у майбутньому філологом, чи вже тоді знали, що ваше покликання - сцена?

- Бути педагогом ніколи не хотіла. Мені подобалося вчитися на філологічному факультеті, тому що я, на відміну від багатьох інших, відвідувала бібліотеки, багато читала, передплачувала чимало газет і журналів, мені все це було дуже цікаво. Але паралельно грала в театрі, брала участь у музичній групі, проводила активну діяльність у студентському клубі, а також встигала їздити на всілякі проекти, фестивалі... Навіть не знаю, як я це все встигала. Але мета в мене була одна - я завжди хотіла займатися музикою, бути на сцені і дарувати свій талант людям. Ти маєш покликання «зверху», і якщо ти йому зраджуєш, то потім тебе за це карають.

- Розкажіть про свою акторську діяльність. Знаю, ви були актрисою театру «Дебют», а згодом і «Гаудеамус» Бориса Озерова...

- У мене була сусідка - солістка Оперного театру, яка познайомила мене з Адою Діановою, а пані Ада запропонувала мені стати учасницею її театру «Дебют». У нас було багато цікавих вистав, у яких було і чимало музичних номерів. Це було так ніжно, лірично. Добре, коли ти не маєш багато вільного часу, не відволікаєшся на якісь сторонні і непотрібні речі. Оскільки Ада Ісаківна брала участь у театрі «Гаудеамус», то з часом і ми вливалися у цей колектив. 10 років мого життя, проведені поруч з чудовою людиною і режисером Борисом Озеровим, якого уже, на жаль, немає з нами, - це чудові спогади і неоціненний досвід. Пригадую, на прем'єру вистави «Ромео і Джульєтта-2» приїжджали Роман Віктюк і автор цієї п'єси Григорій Горін. Потім було знайомство з прекрасною актрисою Любов'ю Кагановою і участь у мюзиклі Ігоря Поклада та Олександра Вратарьова «Майн нейм із Маня», а згодом - співпраця з Тимуром і В'ячеславом Полянськими...

Мені щастить на талановитих людей. У моєму оточенні немає поганих людей.

- Знаю, що ви брали участь у багатьох проектах...

- 2000 року я приїхала до Миколаєва для участі у проекті «Шанс-2000». Я взяла другу премію на цьому фестивалі. Кілька років працювала в проекті з Гариком Кричевським, ми об'їздили з ним всю Україну. Якось ідемо з подругою Хрещатиком, бачимо натовп людей біля фонтана. Ми підійшли. На мені був великий рожевий шалик. Кондратюк мене помітив і викликав співати. А потім він запросив мене як джокера на фінал «Шансу». Тоді пролунала пісня «Два кольори». Відтоді мене почали запрошувати. Познайомилася з Віталієм Козловським, почали з ним співпрацювати, їздили на гастролі. Гастролювали також і з покійним нині Василем Левицьким. Потім був «Український формат» і друга премія в ньому. Згодом - співпраця з «Національним хіт-парадом» на Першому національному. Коли почався проект «Народна зірка», я подивилася перший сезон, і мені дуже сподобалося. Мала змогу побувати за лаштунками цього проекту і зрозуміла, що хочу взяти в ньому участь. Пішла на кастинг у Львові. В журі були Марина Одольська і Максим Паперник - теж, на жаль, покійний уже... Мене запросили на фінальний кастинг до Києва. Коли відомим виконавцям показували відео з кастингів, аби вони вибрали собі пару, то виявилося, що за мене «билися» Петро Чорний, Олег Михайлюта (Фагот) і Василь Бондарчук. Переміг Бондарчук. Це був дуже цікавий проект і цікава співпраця. Такі проекти ламають стереотипи і дуже загартовують тебе. Мені хотілося показати, що я вмію, адже я не лише виконавець, а й композитор і автор текстів до своїх пісень. Знаю, що ні на кого не схожа. Не кажу про зовнішні параметри. Коли співаю, бачу очі людей - вони плачуть, коли плачу я, і сміються разом зі мною. Я - щаслива людина, бо можу собі дозволити бути собою. Мені не потрібно ні під кого підлаштовуватися і когось копіювати.

- Ви ламаєте стереотипи не лише внутрішнього світу виконавця, а й зовнішності. Бо і тут ви ні на кого не схожі...

- Душа не має параметрів чи розмірів. Вона або є, або її немає. І тут не важливо, який ти, - 90-60-90 чи 150-90-150. Якщо в тебе порожнеча в очах, і ти, як манекен, співаєш під фонограму, то вже не важливо, що в тебе ідеальна фігура. А далі що? Люди вже ідуть не на зовнішність, а на якість. «Іди на голос». Мої знайомі поїхали до Відня на концерт Джастіна Тімберлейка. Так, це було видовищне шоу, але... Він їм перестав подобатися. Тобто, люди все життя захоплювалися Тімберлейком, допоки не почули його «наживо».

Для мене Адель є взірцем і душі, і голосу, і внутрішнього стану. Вона зламала стереотипи, і я їй за це вдячна.

- Побутує думка, що успіху в шоу-бізнесі можна досягти, тільки живучи у столиці. У вас не було думки переїхати до Києва?

- Вона в мене і зараз є. На жаль, у Львові можна себе реалізовувати лише у жанрі класичної музики. Тут - надзвичайний осередок професіоналів, тут проводяться багато конкурсів і фестивалів класичної музики. Те, що робить зараз Львівська філармонія, - це щось надзвичайне! Завдяки Іоланті Пришляк, «INSO Львів», Мирославові Скорику, які підняли львівську класичну школу на світовий рівень. І філармонія, і Львівська опера, коли приїжджають на гастролі за кордон, їм там аплодують стоячи. Але, на жаль, у Львові можна бути королем естрадного співу лише за умови, якщо ти вдало стоїш у Києві.

- Але дата переїзду до столиці наразі відкладається?

- Я вже була майже «на валізах», доки в моєму житті не з'явилися Іоланта Пришляк, «INSO Львів» і проект «Бродвей-Голлівуд». У мене є кілька цілей, яких я хочу досягти. Перша - написати саундтрек до фільму. Я це зробила, написавши саунд-трек до фільму «Полярний рейс». Ще я завжди хотіла брати участь у мюзиклах. На жаль, у нас їх не ставлять. Ідея Іоланти полягала в тому, щоб арії з мюзиклів і уривки з блокбастерів об'єднати в одну програму «Бродвей-Голлівуд». На екрані демонструються уривки з фільмів «Хрещений батько», «Одного разу в Америці», «Привид опери» та інших і паралельно звучить живий спів. Цей проект і тримає мене зараз у Львові. Був також проект «Битва оркестрів» в Одесі, де ми перемогли. Це було дуже круто! Готуюся також до сольного концерту. Буде тур містами України.

- Таке насичене творче життя вдається поєднувати з особистим?

- Творчій людині досить важко підтримувати довготривалі стосунки. Не кожна людина, яка поруч, зможе витримати твій ритм і спосіб життя, твої істерики іноді, перепади настрою... Я знаю, що маю жахливий характер, але я працюю над собою.

Мої попередні стосунки закінчилися. Зараз я хочу відпочити від тих емоцій, які заважають займатися творчістю. Мені потрібен стан сієсти для того, щоб я «вирівняла» себе і прийшла до ладу. Я не готова приділяти багато емоцій особистим стосункам, якщо це заважає моїй роботі. А це заважало, тому що були ревнощі, істерики, шалена заздрість і жодної підтримки.

- Ця людина, напевно, далека від творчості?

- Ні, людина творча і цілком реалізована. Не кожен чоловік може змиритися зі сильною жінкою поруч зі собою. Не кажу, що я монстр. Я - домашня кицька, люблю затишок. Просто кожному потрібен свій особистий простір. Якщо людина поруч це не усвідомлює, то погано.

В якийсь момент я мало не перетворилася на домогосподарку. Я дуже добре готую, люблю порядок, але... Я - людина публічна, мені треба гарно виглядати, я людина творча і гастролююча. Якщо інша людина не може пригледіти за моєю кицею, то що вже говорити про мене? Я - не одинак, не можу бути сама, хоча іноді буваю соціопатом. Але я ніколи не була сама. Інколи бувають навіть стосунки без інтиму. Але мене не можна заганяти в якісь рамки, мене треба просто розуміти і пробачати. Я теж навчилася пробачати.

Напевно, я ще не зустріла «свою» людину. Я люблю чоловіків з почуттям гумору і мізками. Дурня біля себе терпіти не буду. Вважаю, найсексуальніше місце у чоловіка - це мозок.

У мене все добре, це - правда. А всім заздрісникам хочу побажати, щоб у майбутньому житті вони стали лелеками, тому що якщо ви псуєте чиєсь життя, то у наступному ви маєте якесь життя принести сюди.

Довідка

 

Олена Корнєєва народилася у Львові. Закінчила ЛНУ ім. І. Франка, філологічний факультет. Працювала у студії звукозапису «ЗМС Рекордс», нічних клубах Львова, Києва, Донецька. Протягом кількох років була офіційно визнаним «Голосом Радіо Люкс». Фіналістка телепроектів «Шанс» (2004), «Народна зірка-2010» на телеканалі «Україна» - співала у дуеті з Бондарчуком. У 2010 році презентувала свій дебютний альбом - «Краще - тобі», до якого увійшли 15 композицій.

Автор: Людмила Пуляєва-Чижович

Джерело: «Високий Замок»